«Дарниця» – один з найбільших виробників ліків в Україні. Коли почалося повномасштабне вторгнення, компанія вирішила не зупиняти виробництво. Це було небезпечно: співробітникам доводилося працювати навіть під час повітряних тривог. Деякі виробничі процеси, що тривають кілька годин, не можна зупиняти.
Про те, як компанія змогла у квітні вийти на довоєнний рівень виробництва, випустити декілька нових препаратів і зберегти працівників, Forbes поговорив з головою ради директорів «Дарниці» Дмитром Шимківим.
Інтервʼю скорочено і відредаговано для ясності.
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Про роботу компанії
Від початку повномасштабного вторгнення безперервна робота – наш нормальний стан.
Проблема в тому, що коли запускаєте серію у виробництво, її не можна вимкнути. А люди нервують: «прилетить/не прилетить». Тому доводилось працювати в умовах світлозатемнення, ракетних обстрілів.
Багато працівників евакуювалися як з аптечних мереж, так і в багатьох виробників. У нас дехто з людей виїхав, а зараз повернувся. Частина виїхала з Києва у села, а потім ми їх евакуйовували: витягали з Бучі, Маріуполя й інших страшних місць. Були люди і в окупації на півночі Київської області, декому прилетіло в будинки. Слава богу, загиблих і поранених серед працівників немає.
У період жорстких комендантських годин тривалість робочих змін збільшили з восьми до 12 годин. Одночасно в зміну на заводі знаходиться понад 300 людей. Люди приїжджали разом з родинами: родичі – в бомбосховищі, працівники – на робочому місці. В нас там мешкало дуже багато людей, дітей працівників, а ще коти, собаки.
Були випадки, коли у людей, які працюють на складі, вже не витримувала спина, їм кололи знеболювальне і вони продовжували працювати. В такому режимі працювала вся команда, і я нею пишаюся.
У березні виробництво скоротилось на 40%, у квітні вийшли на довоєнні обʼєми. Навіть довелось розконсервувати окремі виробничі лінії, тому що запит на ампули зріс. Загалом ампульне виробництво збільшилося на 21%, інфузійних розчинів – на 44%, таблетки – на 3% нижче довоєнних обʼємів.
Структура ринку для «Дарниці» також змінилась. Частка госпітальних закупівель у березні 2022 року зросла з близько 8% до 40% портфеля. Експорт у кілька країн Європи лишився, проте загалом сильно впав. Зараз основний фокус – забезпечення України.
З 24 лютого ми сплатили більше 90 млн грн податків і продовжуємо платити. Також безкоштовно відвантажили 1,3 млн упаковок ліків на 108,7 млн грн. Якщо сюди додати 10 000 упаковок Celox, який закупили в перші дні війни, буде ще більше.
Про ринок і дефіцит ліків в аптеках
У січні ринок аптечних продажів у гривневому вираженні зростав на 31%, у лютому – на 45%, а в березні – спад на 11%. У квітні продажі впали на близько 40% рік до року.
Велика кількість аптек на сході зруйновані вщент разом із продукцією. Є дистрибʼютори й інші учасники ринку, зокрема «Фармак», у яких згоріли склади на велику суму, а ліки, відповідно, не постачались в аптеки. У Києві на 20-й день один з дистрибʼюторів міг постачати ліки лише по правому берегу, а інший – по лівому.
Велика дебіторська заборгованість зʼявилася в усіх. Щодо заборгованості перед «Дарницею» не буду називати цифри, але це мільярдні показники.
Зараз ситуація покращилась, усі більш-менш почали працювати. Є погашення заборгованості і щодо виробників, і щодо аптечних мереж. МОЗ у вирішенні цього питання виконував роль медіатора, не втручаючись у процес.
У першій фазі війни було відкрито лише 10 000 аптек – 50% від мирного часу. Станом на початок квітня працювало вже 80% – близько 16 200.
В якийсь момент з аптек зник L-тироксин. Попит зріс у чотири рази. Чому? Паніка. На кожному етапі виробництва і постачання L-тироксіну МОЗ штурхав усіх учасників по ланцюжку, щоб ліки з’явилися на полицях.
Взагалі головні причини зникнення певних ліків з аптек – ажіотаж, коли люди формували собі запас, і волонтери. Ще одна причина, яку мені пояснили в ЗСУ: значна частина військових не звертається із потребами до керівників, бо якщо постачання йде через систему забезпечення ЗСУ, потрібно вести облік. Коли привезли волонтери – це мішок, з якого можна брати. Така проблема зʼявилась не зараз і не тільки з ліками.
Про нові препарати та зростання попиту
На десятий день війни на роботу вийшли хіміки-технологи, які займаються розробкою препаратів безпосередньо в лабораторії. Так ми повністю відновили R&D і виконували план з виводу нових препаратів на ринок. За час війни випустили декілька, в тому числі ті, якими, сподіваюсь, ніхто ніколи не скористається.
- Калію йодид. Він захищає від абсорбування тілом радіоактивного йоду при радіаційному забрудненні. Випустили понад 6 млн таблеток, безкоштовно відвантажили МОЗ 5,25 млн. Вони вже займалися розподілом по регіонах.
- Атропін. Його використовують під час хімічних атак. «Дарниця» вже виробила 2 млн ампул та ще мільйон у процесі виробництва. Такий об’єм – приблизно в шість разів більше річного споживання країни. Частину закупив МОЗ, частину – більш як на 100 000 грн ми передали безкоштовно. Таким чином, «Дарниця» забезпечує національну безпеку з двох аспектів – хімічного та радіаційного захисту.
- Дитилін. Свого часу ми його виробляли, але відмовились, тому що раніше сировина була з РФ. Тоді заміну знайти не змогли. Під час війни він став дуже потрібен і ми знайшли сировину у харківської компанії «Біотек». Їх виробництво зупинилось, а сировину нам довелось вивозити під обстрілами. Зараз Дитилін у продажу.
- Періндопрес Тріо – кардіопрепарат для зниження і контролю артеріального тиску; Декспро в гранулах – знеболювальне. Випуск цих препаратів ми запланували ще до широкомасштабного нападу РФ.
Першими в умовах війни почало зростати споживання ліків з категорій кардіології та неврології. В березні, за даними аналітичної компанії Proxima Research, кардіологія по ринку виросла на 23% (+45% у продажах «Дарниці»), анальгетики – на 51%, психолептичні засоби – 56%.
Сухий закон значно знизив попит «Медихроналу», який використовують при алкогольній інтоксикації.
За нашими даними, вдвічі зросло виробництво традиційних знеболювальних, таких як Кетолонг, Анальгін, Дротаветин, Диклофенак. Сильно «збільшилась» кардіологія – насамперед препарати для контролю тиску. Зросла потреба у заспокійливому: все, що стосується якості сну, нервових зривів, не кажучи вже про корвалол, валідол.
Про роботу з Міністерством охорони здоров’я
З 24 лютого ми постійно ведемо діалог з МОЗ. Як колишній політик маю сказати, що з боку МОЗ рішення приймаються дуже оперативно. Це стосується не тільки їх – швидкість української бюрократичної машини в рази вища, ніж у Європі, Америці чи Канаді. Сьогодні ми вирішуємо в Україні всі питання за день, у той час як в умовній Канаді це може тривати 8–10 днів.
З МОЗ доводилось вирішувати величезну кількість нетривіальних питань: оплати дистрибʼюторів і мереж; обʼєми і виробництво Атропіну; доправку медикаментів у Харків чи Чернігів.
Мер Чернігова Владислав Атрошенко попросив певний обʼєм ліків. Ми зрозуміли, що у форматі закупівлі його провести нереально, тому просто зібрали і відвантажили безкоштовно. Як відвезти медикаменти в Чернігів? Хто підпише і віддасть накладну, адже за таку продукцію потрібно відзвітувати? Врешті вантаж їхав до Козельця, а далі на перекладних (машини, човни тощо). Представник ВЦА на березі підписував накладні, а МОЗ перевіряв, що ліки доїхали до лікарні в місті.
Про менеджмент
О 6:20 24 лютого, коли моя дружина і діти збиралися, я спілкувався з менеджерською командою «Дарниці» – координували подальші кроки. Ми розуміли, що є ризики для підприємства і працівників – їх понад 1000 по всій країні.
З першої доби я, генеральний директор Андрій Обрізан та операційний директор Євген Черкас знаходились на підприємстві та спали в кабінетах. З часом там зʼявилася ковдра, подушка. Дуже прикольно, коли ви ночуєте в кабінеті: зранку прокидаєтесь, берете рушник, спускаєтесь в душ до охорони, а люди заходять через прохідну на роботу.
Бували моменти, коли я досить жорстко ставився до співробітників: ми мусимо працювати, не дивлячись на ризик. При цьому вони мають право вибору. Це було найскладніше.
З одного боку, ви повинні виробляти ліки, тому що є пацієнти і лікарі, з іншого – ставите під ризик працівників.
З одного боку, ви кажете дистрибʼютору: «Я не відвантажу, поки ви не заплатите», з іншого – треба забезпечувати постачання. Доводилось повсякчас шукати компроміси.
В перший місяць війни ми займалися всім. Я розвозив ліки, доставляв майже на передову в село. Просили відвезти ліки дитині, яка дуже хворіє, або знайти ці ліки.
Не нести на собі корони, бо якщо потрібно відвезти ліки, то треба сісти і поїхати. Ми всі тут, це наша країна, ми готові її боронити за будь-яких умов.
Перебудова бізнесу після війни
Для нас експорт – один з пріоритетів. Він потрібен і країні, бо це надходження валюти.
«Дарниця» цікава тим, що є найбільшим виробником за об’ємом виробленої продукції. Зараз – уже і за обсягом продажів. Ми маємо можливість виробляти 600 млн упаковок на рік, а отже, спроможні задовільнити не лише Україну, а й регіон.
При цьому ми з 2015 року зупинили всі продажі в Росію. Коли війна закінчиться нашою перемогою, не вбачаємо бізнес-можливостей на територіях, де населення підтримує геноцид проти українців.
Саме виробнича культура і обʼєми виробництва дозволили нам отримати можливість виробляти протиковідні ліки Pfizer та мРНК-вакцину в межах програми ВООЗ. За цими напрямами ми працюватимемо на ринках, що розвиваються. Збільшення можливостей, нових технологій і розвиток української фарми – наш пріоритет.
Україна вже є ІТ-хабом. Упевнений, що вона стане і хабом фармацевтичним – до війни у нас було 113 фармзаводів. Більшість з них нові. Те саме стосується і військово-промислового виробництва для регіону.
Багато людей чекають повернення країни до 24 лютого і не можуть прийняти, що цього не станеться.
У бізнесі те саме: не буде бізнесу як до війни, буде бізнес під час і після війни.
Дивимося в майбутнє в умовах післявоєнного часу, але не у форматах, які були до війни.
Це психологічний розвиток, який я проходжу з командою, родиною. Коли приходить примирення з тим, що відбулося, далі шукаєш рішення. Не ми починали цю війну, але нам жити під час війни та після неї. Це реальність.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
