У грудні 2024-го Гліб Гаврилов стояв на території господарства, яке під час бойових дій було випалене вщент. Навіть через два роки там відчувався запах гару. Але власники зруйнованого підприємства не виїхали. Вони продовжували планувати посівну, повертати в обіг землю та відновлювати виробництво.
Ця історія багато в чому пояснює логіку LANDEX AGRO. Компанія почала формувати агрохолдинг у регіоні, звідки інші інвестори відходили через воєнні ризики. За півтора року в активи, техніку та обіговий капітал інвестували близько $70 млн. Земельний банк компанії сягнув 53 000 га.
Розмінування землі. Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
У компанії працюють близько 330 людей, ще майже 30 господарств співпрацюють із нею як партнери. Нижча вартість входу в агробізнес на Харківщині має інший бік: відсутність страхування та доступного фінансування, дефіцит працівників, заміновані поля й логістика, яка може позбавити виробника значної частини доходу.
Чому компанія все одно обрала Харківщину, як змінила структуру посівів через воєнні ризики та навіщо агровиробникам об’єднуватися з потенційними конкурентами – Гліб Гаврилов розповів в інтерв’ю.
LANDEX AGRO створили під час повномасштабної війни. Чому ви вирішили будувати агрохолдинг саме на Харківщині?
Тут, вважаю, нема чого приховувати: Харківщина давала доступну точку входу. Ми хотіли зайти в агробізнес і одразу побудувати компанію відчутного масштабу – орієнтувалися на земельний банк близько 30 000 га.
Наприкінці 2024 року такі можливості були переважно у прифронтових регіонах – Харківщині та Дніпропетровщині. Водночас Харківську область добре розуміли і я, і акціонери, адже ми звідти родом. Звісно, ми постійно оцінювали безпекову ситуацію та рух фронту. Якби бачили, що за пів року чи рік наші активи можуть опинитися в пастці, це стало б вирішальним фактором.
Процес збирання врожаю. Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Якою ви побачили Харківщину наприкінці 2024 року? Що залишилося від підприємств, техніки, команд та інфраструктури?
Враження дуже різні. Серед придбаних нами активів були цілі або вже відновлені підприємства, з якими можна працювати. Але я бачив і господарства, що в 2022 році опинилися на лінії бойового зіткнення, від деяких залишився попіл.
Водночас власники залишалися на своїй землі й продовжували працювати. Навіть там, де були суцільні вирви та кратери, люди думали, як завтра сіяти й збирати врожай.
За півтора року в компанію інвестували близько $70 млн. На що спрямували кошти?
Передусім на придбання активів і формування земельного банку. Частину господарств ми купували разом із незавершеним виробництвом озимої пшениці, складськими запасами, інфраструктурою та певною кількістю техніки. Далі інвестували в техніку, необхідну для запланованого земельного банку, та обіговий капітал.
Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Єдина стаття, на яку ми безпосередньо не витрачали кошти, – розмінування. Прямі витрати на нього, наскільки мені відомо, становлять приблизно $1500–2000 на гектар. Для більшості аграріїв це непідйомна сума. Ми повірили, що державні програми з розмінування працюватимуть, і не помилилися.
Землі після розмінування все одно потребують додаткових проходів техніки, застосування засобів захисту рослин і боротьби з бур’янами. Але ці витрати ми включаємо вже у виробничий сезон, а не у вартість активу.
Скільки замінованих земель було у складі земельного банку?
Коли ми укладали перші угоди, в обробітку було близько 17 000 га, ще приблизно 6000 га залишалися замінованими. Зараз земельний банк компанії сягнув 53 000 га, з яких 38 000 га вже перебувають в обробці. 10 000 га буде повернуто в обіг після розмінування протягом сезону 2026/2027. До 5000 га наразі відсутній доступ саперів через близькість фронту.
Автономна машина для розмінування. Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Чи плануєте далі розширювати земельний банк?
Так, але лише в межах території, де ми вже працюємо. На початку земельний банк формувався досить фрагментарно: одна ділянка тут, інша – там. Тепер ми хочемо створити чіткий контур і поступово його ущільнювати.
Розмітка коридору після завершення розмінування території. Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Коли очікуєте повернення інвестицій?
Протягом останніх років складно визначити, що таке звичайна окупність. У 2022 році врожай був, але продавати його було нікуди, а ціна становила близько $100 за тонну. У 2023-му ситуація була дещо кращою, у 2024-му була посуха, у 2025-му – її наслідки. Незрозуміло, з яким роком порівнювати.
Загалом я орієнтуюся на трирічну окупність. Звісно, воєнні фактори можуть давати всім нашим зусиллям «нульовий мультиплікатор». Але якщо цього не станеться, орієнтир саме такий.
Процес збирання врожаю. Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Що робить агровиробництво на Харківщині дорожчим, ніж у регіонах, які вважаються безпечнішими?
Все, що допомагає розвиватися агробізнесу, тільки зі словом «немає»: немає страхування, немає нормального фінансування, немає достатньо людей.
Але найбільш критичне питання для прифронтової частини Харківщини – це логістика.
Ми не можемо найняти транспорт навіть для внутрішніх перевезень, наприклад із поля на склад чи елеватор. Перевезення продукції з Харківщини до порту складно прорахувати, із залізницею також постійно виникають проблеми. При цьому регіон не має тарифних преференцій.
Пошкоджена техніка. Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Мали ситуацію: фермерам виплачували дотацію – 1000 грн на гектар. Але такі виплати не розв’язували ключової проблеми. Навіть отримавши додаткові кошти, фермери все одно стикалися з високою вартістю та невизначеністю логістики.
Натомість підтримка цього напряму від держави могла б мати довгостроковий ефект: коли перевезення стають прогнозованими та доступними, аграрій отримує кращу ціну за врожай і має більше стимулів інвестувати у виробництво.
Антидронова сітка на дорозі. Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Як змінилася структура посівів? Які культури сьогодні мають економічний сенс?
У Великобурлуцькому районі ми відмовилися від кукурудзи, пшениці й інших зернових. Наскільки я знаю, цього сезону майже весь район перейшов на ярі культури: восени аграрії не розуміли, чи варто сіяти озимі та хто збиратиме врожай.
У Барвінківському та Балаклійському районах була поширена двопілка – чергування пшениці й соняшнику. Але після десяти років такої сівозміни ми побачили зниження результатів. Тому перейшли на структуру «33–33–33»: третина – пшениця, третина – соняшник, ще третина – льон або бобові культури.
Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Наша частина Харківщини потерпає від нестачі опадів, тому важливо зберігати вологу. Соняшник забирає її з ґрунту, тому повертати його на те саме поле варто не раніше, ніж через два роки. Пшениця після бобових торік давала близько 4,5 т/га, тоді як після соняшнику – близько 3 т/га. Тому ми розширюємо сівозміну за рахунок льону та бобових. Крім того, це малотоннажні культури, що відповідає нашій тактиці – не створювати додаткового навантаження на логістику, яка сьогодні залишається складною.
Чи можлива кооперація з іншим великим агровиробником для спільного продажу та організації логістики?
Ми вже працюємо над такою моделлю з іншим потужним товаровиробником. У партнера є інфраструктура, яку ми завантажуємо своїми обсягами зерна, підтримуючи роботу об’єктів і робочих місць. Натомість він ділиться з нами експертизою у продажу врожаю, оскільки довше працює на ринку та вже має вихід на зовнішні ринки.
Наприклад, цього року ми плануємо виростити 30 000 т насіння соняшнику, партнер – 40 000 т. Разом це 70 000 т, що дає зовсім іншу переговорну позицію з покупцями та можливість отримати премію за обсяг. Поодинці обидві компанії ризикують отримати нижчий результат. Ми також не будуємо власну інфраструктуру там, де можемо ефективно використовувати потужності партнера. У будь-якому разі за ці послуги довелося б платити – питання лише в тому, хто отримає від цього додаткову цінність.
Що сталося з працівниками придбаних підприємств? Скільки людей вдалося зберегти?
Зазвичай після придбання підприємства проводять аудит і визначають, кого можна скоротити.
Наш підхід був іншим: зберегти всіх, хто залишився.
Потреба в людях була значно більшою, ніж кількість доступних працівників: частина команди пішла ще до нашого приходу через переїзд або мобілізацію. Сьогодні на 38 000 га в нас працює близько 330 людей. Це оптимізована модель, але вона продиктована реальністю: знайти нових фахівців у регіоні складно. Водночас нам вдалося залучити механізаторів, інженерів та агрономів із Краматорська, Слов’янська й Покровська, де частина компаній припинили роботу.
З тими, хто залишився, у нас сформувалася неформальна домовленість: вони залишаються працювати на своїй землі, а ми даємо їм ресурси для розвитку – техніку, фінансування та бачення майбутнього бізнесу.
Фото надано пресслужбою LANDEX AGRO.
Які зміни відчули громади після приходу LANDEX AGRO?
Ми побачили сильні й самодостатні громади. Вони рідко звертаються по допомогу – головне їхнє очікування просте: щоб ми працювали, створювали робочі місця та сплачували податки. Зі свого боку громади допомагають нам продовжувати роботу в складних умовах.
Наприклад, у Барвінківській громаді роботу з розмінування та повернення земель в обробіток ще до приходу LANDEX AGRO розпочало попереднє господарство. Після завершення робіт близько 10 000 га земель повернули в обробіток. Це означало відновлення економічного циклу: з’явилися податки до бюджету, зарплати для працівників, закупівлі пального та супутніх ресурсів.
Наші відносини з громадами побудовані на партнерстві: ми виконуємо свої зобов’язання, а вони підтримують нас у роботі.
По допомогу звертаються лише в ситуаціях, які складно вирішити самостійно. Наприклад, близько пів року тому ми допомагали перевезти школу з Покровського району до Лозівського. В інших питаннях системно працюємо в межах своїх можливостей.
