Роботизацію, тим паче промислову, досі вважають дорогою іграшкою для обраних. Коли вона може стати нормою в Україні? Скільки насправді коштують «залізні руки» та як швидко вони окупаються? Про це розповідає засновник PROFI Robotics Євген Гусаров.
Євгене, почнемо з головного. Роботизація в Україні — це зараз розкіш чи необхідність?
Це безальтернативність. І це єдиний шлях, щоб стабілізувати нашу економіку в умовах тотального кадрового голоду. Ще півтора-два роки тому до нас масово звертались підприємці, у яких у штаті по 3–4 працівники. І це був крик про допомогу: «Нам терміново потрібні ваші роботизовані рішення. Адже або я, власник, сам стаю за верстат замість зварювальника, або закриваю бізнес».
Сьогодні у великого бізнесу та сама історія. Людей фізично немає, і підприємства в постійному пошуку рішень, які дозволять бодай утримати наявну продуктивність, не говорячи вже про масштабування чи зростання.
Наша відповідь на це – роботи.
Але існує стереотип, що промисловий робот – це інвестиція на сотні тисяч доларів. Наскільки це сьогодні дорого?
Це дійсно було дорого кілька років тому. У 2019–2020 роках ринок контролювали 3–4 світові гіганти, й вартість входу дійсно стартувала від $100 000. Нині на ринок агресивно зайшли інші виробники, які активно «відкушують» частку у лідерів. Часто вони не поступаються якістю, але значно доступніші. От ми зараз заводимо в Україну новий сертифікований у Європі бренд Estun.
Плюс зʼявилася варіативність і спростилося програмування. Процес, який раніше займав тижні, завдяки новим інструментам можна виконати за лічені години. Чек впав ледь не вдвічі.
Якщо говорити про конкретні суми. Скільки вартує реалізувати повноцінний проєкт? І чи є вже в Україні ефективні кейси роботизації за ці гроші?
Зараз ми реалізуємо проєкт вартістю близько €76 000. Фірма виробляє великогабаритні декорації. Що хотіли від нас: поставити виготовлення фігур на потік, вдосконалити та пришвидшити процес. Що ми запропонували: робота з поворотним столом (позиціонером), який може цілодобово фрезерувати з різних матеріалів, приміром двометрові фігури, і стільки штук, скільки треба. Прогнозована продуктивність +50% за сезон.
Якби клієнт пішов до європейського інтегратора, це коштувало б далеко за сотню тисяч. Ми знайшли можливість зробити роботизацію доступною, щоб насичувати український ринок конкурентними технологіями. Та якщо йдеться про невеликого робота для простої повторюваної задачі, то можемо вкластися у €20 000–30 000.
Як-от з підприємством, якому був потрібен зварювальний робот для серійних деталей до 1 метра в діаметрі. Що ми мали на вході? Дві робочі зміни, тобто 16 годин, і з них зварювання займає 60–65%, решта – фіксація деталей, налаштування та контроль.
Ми підібрали компактного робота в базовій комплектації. Без зайвих опцій, рівно під їхню потребу. Вартість – близько €21 000. За продуктивністю цей маніпулятор заміняє двох зварювальників, бо машина не ходить на обід чи перекури, не хворіє і готова працювати цілодобово.
А тепер порахуймо. Зарплата двох хороших фахівців – це €28 000–30 000 на рік. Річне обслуговування робота обходиться у €1500–2000.
Чиста економія – це €26 000–28 000 щороку. Проєкт окупається за 9–10 місяців.
І це я ще не кажу про бонуси: ідеальні шви, різке падіння відсотка браку і повну передбачуваність процесу та результату. Приміром, ми давали на тестування (маємо і таку послугу) робота-зварювальника. Вже за тиждень технічна команда визнала різницю в якості продукції і в ефективності виробництва. Вони виготовляли 100 виробів, а робот за той самий час наштампував 500. Власник замислився над глобальною перебудовою не лише виробничих процесів, логістики складів, а й маркетингу, продажів – усього.
Для бізнесу, якому сьогодні бракує рук, роботизація – це вже ніякі не експерименти. Це просто інвестиція з чіткою математикою та структурою.
Як правильно рахувати окупність робота? Це тільки зарплати працівників?
Ні, це комплексний розрахунок. Робот працює 24/7. У нього немає обіду, відпустки, лікарняних, він не йде в укриття під час тривоги і працює в умовах, неприйнятних для людини: холод, темрява, шкідливі випари. Зараз у Китаї тренд на «темні фабрики» – заводи, які не освітлюють і не обігрівають до +15-17, бо роботам це не потрібно. Це шалена економія, стабільність та передбачуваність. Коли немає операційних «пожеж» – вивільняється безцінний час менеджменту на задачі, націлені на стратегічний розвиток.
Або візьмемо банківську галузь. Під час COVID-19 виникла проблема з готівкою – вона була носієм вірусу. Гроші треба було стерилізувати, люди боялися торкатися купюр. За три місяці один із банків запустив R&D та роботизував лінії для фасування готівки в сховищах. Роботам байдуже щодо вірусів і бактерій. Автоматизація вирішила проблему безпеки, а не лише швидкості. Та це свідчить, що про роботизацію ми думаємо у кризові моменти. Ми ж радимо дивитися на автоматизовані рішення раніше, ширше і сміливіше.
Припустімо, я купив робота. Це разова витрата? Чи його утримання «з’їсть» всю економію?
Робот – це як авто. Є поняття «мотогодини» – аналог пробігу. Треба міняти мастило, ремені, проводити ТО. Вартість обслуговування залежить від інтенсивності експлуатації: хтось не «намотає» цей ресурс і за 3 роки, а хтось і за пів року. Та це прогнозовані операційні витрати, вони не є космічними.
Головний біль підприємця – кадри. Робот вирішує цю проблему чи створює нову? Адже системі потрібен оператор
Нещодавно нам дзвонила велика будівельна мережа із запитом: «Рятуйте, немає плиточників, бачили в інтернеті робота за $7000, який кладе плитку. Продайте!». Ми пояснюємо: те, що ви бачили, – це маркетинг. Робот на відео кладе дві плитки на ідеально рівну поверхню. Він не замішує клей, не робить розмітку, не підрізає кути. Щоб робот клав плитку, біля нього має стояти оператор.
І тут виникає парадокс. Звичайний плиточник — це робітнича спеціальність. Оператор робота – це вже фахівець з інженерним мисленням, програміст. Його зарплата стартує від $1500, а в Європі сягає $5000–7000. Коли замовник це чує, у нього ступор: «Тобто я купую дорогого робота, а потім наймаю ще дорожчу людину, щоб ним керувати?».
Тоді де тут вигода?
Вигода там, де є повторюваність. Робот незамінний на конвеєрі, палетуванні, фасуванні, зварюванні серійних деталей. Там, де людина вразлива (шкідливе виробництво, високі температури, шуми), там, де людина втомлюється, помиляється або просто фізично не витягує.
Тут важлива математика щодо тих же операторів. Так, для робота потрібна кваліфікована людина. Але фішка в тому, що цілу роботизовану лінію часто може обслуговувати той самий оператор. Можливо, для малого бізнесу з одним маніпулятором це не одразу виглядає як суперекономія, та найбільша вигода і маржинальність розкриваються саме на обʼємах і масштабуванні.
Як щодо оборонного комплексу? Чи багато запитів звідти?
Достатньо, але тут є своя специфіка. Технології виготовлення, наприклад тих же дронів, зараз еволюціонують так швидко, що на етапі постійних змін ставити робота не завжди доцільно – сам виріб безперервно допрацьовується. А от коли компанія переходить від малосерійного виробництва до стабільної більшої серії – це ідеальний час для впровадження автоматизації. Війна загалом все змінила. Сьогодні потрібні не важкі танки минулого століття, а швидкі технологічні рішення. І тут, коли справа доходить до масштабування, ми бачимо величезну прірву між поколіннями.
Якось допомагає бізнесу держава? Гранти, пільгові кредити на роботів?
В Україні існує фундаментальна проблема – відсутність термінології.
Ми другий рік працюємо в комісії при Мінцифрі над законом про роботизацію, і досі немає чіткого юридичного визначення: що таке «робот»?
Коли ви подаєтеся на грант, ви змушені писати «твір на вільну тему». Ви не можете просто попросити гроші на «робота», бо під це визначення потрапляє і промисловий маніпулятор, і робот-пилосос. Доводиться вуалювати це під «верстат» або «виробничу лінію». В Україні грантові програми доступні, але це цільово не під роботизацію, і вони розраховані на малий та середній бізнес.
Є міжнародні програми, наприклад, ЄБРР виділяє значні кошти на автоматизацію. Але європейські гранти зазвичай виділяються під європейське обладнання. Для українського бізнесу це чудова можливість – залучити кошти на преміальні, топові рішення рівня німецької KUKA, які без такого фінансування вимагали б значно більших капіталовкладень.
Ваш прогноз на 2026 рік. Ми побачимо бум роботизації в Україні?
Я буду реалістом: великого прориву саме в 2026-му не чекаю. Війна, проблеми з електроенергією та ризики прильотів стримують бізнес від капітальних інвестицій.
А робот – це інвестиція на десятиліття.
Але процес незворотний. Найближчі роки ми маємо витрачати на освіту. Створювати центри навчання, пояснювати підприємцям, де робот ефективний, а де ні. Справжній бум відбудеться в найближчі 5–10 років. Ми просто не маємо іншого вибору, окрім як стати високотехнологічною нацією.