Поки держава зосереджена на стратегічних завданнях, оперативна допомога на місцях дедалі більше стає відповідальністю бізнесу. Саме ця синергія перетворює ресурс у результат – на фронті й у тилу
У розмові з Олексієм Бахіним, засновником Unity Foundation, говоримо про підходи фонду, інтеграцію бізнес-принципів і роль локальних компаній у підтримці громад.
Поділіться історією створення Unity Foundation – чому ви вирішили займатися благодійністю?
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я не планував створювати фонд. Допомога була точковою: запити від військових, друзів закривав власними коштами. Коли обсяги зросли, банк почав блокувати великі перекази. Разом із дружиною обговорили все і зрозуміли: якщо допомога вже стала частиною нашого життя, то, мабуть, настав час це структурувати. Спочатку сфокусувалися на підтримці Сил оборони, але швидко зрозуміли: війна впливає і на цивільне життя – родини, дітей, громади.
Перші проєкти з’являлися органічно. Пам’ятаю, як зайшов до бухгалтера та почув історію про інклюзивний клуб «Крила» в Білій Церкві. Це простір для дітей з інвалідністю, якому бракувало коштів, щоб завершити ремонт. Ми долучилися до проєкту, і він став одним із перших великих для фонду.
Інклюзивний клуб «Крила» в Білій Церкві
У жовтні 2023 року фонд запрацював офіційно. Згодом сформувалися окремі напрями: реабілітація військових (Unity Recovery) та психологічна підтримка жінок військових і ветеранів (NE SAMA). Якщо ти маєш ресурс, якась його частина має повертатися в оборону та громаду.
Для країни, яка воює, залученість бізнесу в допомогу має бути нормою, а не жестом доброї волі.
Олексій Бахін, засновник Unity Foundation
Якими результатами діяльності фонду ви пишаєтеся?
За два роки фонд реалізував десятки проєктів для підтримки військових і цивільних. У 2024–2025 роках обсяг допомоги склав майже 28 млн грн, більшість – на потреби Сил оборони: техніка, транспорт, безпілотні комплекси, обладнання для дронів, засоби зв’язку, генератори та системи Starlink.
Паралельно фонд інвестує в розвиток спорту, підтримку дітей та реалізує соціальні ініціативи. Також команда працює у прифронтових регіонах, передаючи гуманітарну допомогу місцевим громадам і медичним закладам.
Як ваш підприємницький досвід допоміг створити структурований благодійний фонд?
Будь-який ресурс – фінансовий, людський чи емоційний – має ліміт. У 2022 році країна жила на мобілізаційному імпульсі. Це був надпотужний ресурс, але він не міг тривати вічно, тому ми одразу будували модель, яка працюватиме не на хвилі емоцій, а на принципах системи.
Перше – планування і бюджетування. Ми не працюємо за принципом «зібрали – витратили»: визначаємо пріоритети, прогнозуємо витрати і закладаємо операційні потреби.
Друге – концентрація ресурсу.
Третє – операційна дисципліна і партнерства. У бізнесі неможливо масштабуватися без партнерств. У благодійності – теж. Ми не намагаємося робити все самі, а будуємо екосистему.
Бізнес-мислення іноді передбачає швидкі рішення і чіткий результат, але у сфері реабілітації чи психологічної підтримки немає миттєвого KPI. У бізнесі орієнтуєшся на ефективність у цифрах. У благодійності частина результату нематеріальна. Її складніше виміряти, але вона не менш важлива.
Як ви обирали напрями, у яких плануєте працювати, і чому зосередилися саме на них?
Перше – масштаб проблеми. Ми дивилися на ті сфери, де запит не зникне за рік чи два.
Друге – локальний контекст. Біла Церква й Київська область – це не просто «регіон роботи» для нас. Тут ростуть наші діти, тут живуть наші батьки, тут ми самі будуємо своє майбутнє.
Військові, що повертаються, – це не окрема категорія. Це люди з нашого життя. Можливо, той, з ким ти вітався у дворі або стояв у черзі в магазині, – чийсь син, чоловік, сусід, однокласник. Це людина, яку ти знаєш особисто або через одне рукостискання. Їхні родини та діти.
Третє – спроможність реалізувати. Ми не обирали напрямів, у яких не можемо забезпечити якість. По суті, вибір напрямів – це баланс між масштабом потреби, локальною відповідальністю і нашою управлінською спроможністю.
Як побудована операційна модель фонду: від запиту до реалізованого результату?
Операційна модель фонду побудована за тим самим принципом, за яким працює зрілий бізнес: команда, чіткі процеси, цикл ухвалення рішень.
Усе починається із запиту і його верифікації: команда аналізує потребу, контекст, ризики і відповідність нашим напрямам. Далі – оцінка доцільності та впливу, а також власної фінансової й операційної спроможності.
Після цього формується кошторис і модель фінансування – власний ресурс або партнерство. Реалізація проходить через стандартні процедури: юридичний супровід, закупівлі, логістику та контроль передачі.
Окремо працюють напрями реабілітації та психологічної підтримки. Unity Recovery функціонує як профільний центр із командою фахівців і чітким процесом. Аналогічно побудований і проєкт NE SAMA, де працює команда, психолог, є затверджений формат групової роботи, регулярність зустрічей, етичні стандарти, конфіденційність і супервізія.
Яку роль у вашій моделі відіграє прозора звітність і вимірювання результату?
- Прозора звітність – це інструмент довіри й управління. У благодійності довіра – це перша валюта. В Unity Foundation дуже чітка внутрішня дисципліна: фіксація запитів, бюджети, договори, акти передачі, внутрішні звіти по кожному проєкту.
- Друге – вимірювання результату. Ми намагаємося дивитися не лише на «скільки витрачено», а на «що змінилося». У підтримці підрозділів це конкретні закриті запити, у реабілітації та психологічній допомозі – динаміка відновлення, стабільність процесу та кількість людей, які отримують допомогу. Ми не робимо звітність заради звітності. Ми робимо її, щоб аналізувати і зростати.
Як виглядає взаємодія між фондом, громадами, партнерами та донорами?
Взаємодія з громадою – це про постійний діалог. Ми не завжди приходимо з готовими рішеннями, а слухаємо, які потреби є на місці, що вже працює. Часто ініціатива народжується саме знизу – від керівників закладів, родин військових.
- З партнерами – це модель співвідповідальності: об’єднуємо ресурси й експертизу або формуємо партнерства для масштабування рішень.
- З донорами – прозорість і передбачуваність: чітко комунікуємо напрям використання ресурсу, очікувані результати і цикл реалізації.
Ключовий принцип – повага до ролі кожного: громада формує запит, партнери підсилюють масштаб, донори забезпечують ресурс, фонд відповідає за управління і результат.
Що для вас означає партнерство бізнесу з фондом і з чого варто почати тим, хто хоче працювати з вами?
Для нас важливий не формат, а підхід бізнесу до партнерства, щоб участь була усвідомленою, це про спільність цінностей. Почати варто з діалогу про можливості й очікування, далі – обрати напрям і зафіксувати модель взаємодії.
Для нас партнерство – це спільне розуміння цілі та результату.
У чому для вас ключова відмінність в управлінні власним бізнесом і благодійним фондом?
У бізнесі рішення часто ґрунтуються на ефективності, цифрах, конкуренції, зростанні. У благодійності основне – це відповідальність перед людьми. Тут не завжди можна отримати швидкий результат, але запит постійно є.
Водночас для мене підхід до управління і там, і там однаковий: це про дисципліну й особисту залученість. Якщо засновник не залучений, фонд перетворюється на формальність. Люди відчувають, де позиція, а де просто декларація.
Чому соціально відповідальний бізнес на місцях – це ключ до успішного майбутнього країни? І що порадите компаніям?
Стійкість міста чи громади під час війни – це дуже базові речі. Коли після обстрілів комунальники ліквідовують наслідки атак, енергетики повертають світло, підприємства відкриваються зранку, а діти йдуть до школи, це означає, що життя, попри все, триває. Але це не відбувається само собою. За цим стоять люди, інституції, ресурси. І бізнес є частиною цієї системи: створює робочі місця, сплачує податки, підтримує локальну економіку. У воєнний час – часто ще й закриває ті потреби, де держава перевантажена.
Водночас, якщо міста не готові до повернення ветеранів, немає соціальної інтеграції, якщо родини залишаються сам на сам із викликами, а діти не мають простору для розвитку, це рано чи пізно впливає на всіх, зокрема на бізнес. Тому соціально відповідальний бізнес на місцях – це про розуміння своєї ролі як частини міської інфраструктури.
Якщо бізнес працює стабільно, залишається в громаді й інвестує частину ресурсу в її стійкість, місто має більше шансів вистояти. А якщо вистоять міста, вистоїть і країна.
Що порадив би компаніям, які хочуть допомагати, але не знають як:
- Перше – визначте фокус. Не намагайтеся допомогти всім одразу. Почніть із простого запитання: де ми реально можемо бути корисними?
- Друге – оберіть один–два напрями, які відповідають цінностям компанії й реальному запиту громади.
- Третє – забезпечте регулярність. Навіть невеликий, але стабільний внесок працює краще, ніж разові великі кампанії.
- Четверте – будуйте партнерства. Не потрібно вигадувати все з нуля: є фонди й експерти, які вже цим займаються.
Найважливіше – робити це чесно. Бо якщо благодійність існує лише як PR-інструмент, це відчувається.
Я розумію і підприємців. Часто здається, що якщо людина має ресурс, вона може допомагати більше. Але щоб допомагати більше, бізнес має зростати. Якщо повністю забрати ресурс із розвитку, через рік не буде з чого підтримувати ні громаду, ні армію.
Тому важливий баланс: сильний бізнес = соціально відповідальний бізнес.
Unity Foundation не може закрити всі потреби – масштаб війни значно більший за можливості одного фонду чи компанії. Ми й не намагаємося «врятувати світ», а робимо свою частину роботи. Наступний крок – зростати не лише в кількості проєктів, а й у підході, зокрема через формування спільноти відповідального бізнесу.
Дізнатися більше про діяльність Unity Foundation можна за посиланням.
