«Поле змін». Репортаж із життя кропивницької громади

«Кернел» перетворює ресурси бізнесу на конкретні результати – від оновлених шкіл і медичних закладів до інфраструктурних рішень і програм підтримки ветеранів. У 17 областях компанія працює з 223 громадами, інвестуючи в освіту, культуру, спорт, енергоефективність і довгостроковий розвиток місцевих спільнот.

У 2026 році в межах спільного спецпроєкту з «Кернелом» команда Forbes BrandVoice вирушає в ці громади – подивитися, як працює ця підтримка в реальному житті. У кожній точці маршруту – розмови з головами громад, лікарями, керівниками шкіл і підприємцями – тими, хто формує економіку та соціальну тканину регіонів.

У серпні команда Forbes BrandVoice завітала до Кропивницького, щоб на власні очі побачити, як тут працює підтримка бізнесу в реальному житті.

Такий важливий тил

Ми заїжджаємо у Кропивницький – місто розташоване у центральній частині України (у Кіровоградській області, є навіть символічна точка – географічний центр країни).

Таке положення і визначило роль Кропивницького у системі медичної допомоги під час війни. Сюди доправляють поранених зі східних та південних регіонів України, де тривають бойові дії. Пацієнти залишаються тут на кілька тижнів, а то й місяців, адже після основного лікування їм потрібна тривала реабілітація. Саме для цього на території Кропивницької міської лікарні швидкої медичної допомоги облаштували мобільний реабілітаційний модуль. Тож прямуємо туди.

Новий старт 

До будівлі реабілітаційного центру веде пандус. Тут немає лікарняних коридорів – усередині облаштовано тренажерну залу, кабінет для масажу та кімнату для роботи з психологом. Загальна площа центру – 72 кв. м.

«Ми давно хотіли зробити щось дійсно дієве для тяжко поранених, і завдяки небайдужим компаніям – «Кернелу», Visa та Ощадбанку – цей проєкт вдалося реалізувати. Його загальна вартість – орієнтовно 4 млн грн, – ділиться Людмила Романів, генеральна директорка лікарні. – У центрі ми надаємо фізичну та психологічну реабілітацію, щомісяця допомагаємо приблизно 100 пацієнтам. Ми пишаємося, що такий реабілітаційний центр одним із перших в Україні з’явився саме у нас».

Фізичні терапевти підбирають їм вправи, а психологи працюють з емоційним станом. «Сесія зазвичай триває приблизно годину, – розповідає Яна Проца, фізична терапевтка. – Буває, пацієнт відмовляється виконувати вправи. Ми не тиснемо, а з’ясовуємо чому, і в процесі розмови все одно починаємо заняття. За кілька днів людина звикає до ритму і розуміє, що від неї не вимагають неможливого».

Серед пацієнтів центру – військовослужбовець Роман із Костянтинівки Донецької області (повного імені він не називає з міркувань безпеки). Зо два місяці тому він дістав важке поранення, довелось ампутувати ногу нижче коліна. До Кропивницького його перевели на початку серпня.

«Щодня у мене година фізичної реабілітації і година спілкування з психологом, – каже він. – На війні поговорити особливо не було з ким. Тут мене слухають, і це допомагає не залишатися наодинці з усім, що пережив».

Психологічну частину роботи веде клінічна психологиня Інна Завгородня. «Ми допомагаємо, зокрема, з розладом адаптації – коли ветеран після всього пережитого має знову пристосуватися до цивільного життя. Душевний біль часто важчий, ніж біль від втраченої ноги, тому наша мета – зробити так, щоб людина вийшла звідси хоча б із душевною гармонією, – говорить вона. – Звертаються до нас і родичі військових, близькі загиблих героїв або тих, хто зник безвісти».

Для пацієнтів тут організовують сплави на байдарках, риболовлю та вечори настільних ігор. «Дівчата-волонтерки стрижуть хлопців і приносять домашню випічку, – усміхається Інна Завгородня. – І це не дрібниця, адже багато хто потрапляє сюди з інших областей і на час реабілітації залишається зовсім сам».

Часто захисники потрапляють до лікарні без жодних документів. Із такими питаннями вони звертаються до фахівчині із супроводу ветеранів війни Ілони Подлєсної. Вона допомагає оформити довідки про обставини поранення, налагодити зв’язок із частинами, відновити документи – все, що згоріло чи загубилося. На місяць у неї 30–40 підопічних. «Найбільша нагорода для мене – коли наприкінці пацієнти кажуть: дякую, що не залишили нас самих», – не стримує сліз Подлєсна. 

Майданчик життя 

У парковій зоні поруч із Кіровоградським обласним госпіталем ветеранів війни облаштували спортивний майданчик – із турніками, брусами та тренажерами просто неба. Ідея створити майданчик виникла одразу у кількох громадських організацій, а втілити її в життя допоміг «Кернел». 

«За умовами участі, спочатку потрібно було самостійно зібрати 10% вартості проєкту, — розповідає Катерина Сергієнко, співзасновниця ГО «Компас ветеранів». – Коли ми це зробили, «Кернел» профінансував решту 200 000 грн. Так люди показали, що цей простір їм справді потрібен, а бізнес – що готовий підтримати ініціативу, яка народилася всередині громади. У результаті виграють усі, але найважливіше – залишається простір, яким ми користуємося щодня».

Про те, чому такий майданчик важливий для відновлення, пояснює Аллан Єпіков, старший фізичний терапевт. «Після реабілітації настає наступний етап – абілітація. Тоді людина може займатися спортом без нагляду лікаря і так поступово повертається до звичного життя та середовища», – підсумовує він.

Майданчик відкритий для всіх. Місцеві кажуть, що ввечері тут завжди людно, та й зараз на тренажерах займаються кілька чоловіків. Підходимо, знайомимось. Один із них – Богдан, учасник бойових дій, поруч – Сергій, начальник медичної служби військового аеродрому, та Андрій, ветеран російсько-української війни. 

«Два роки тому я був лежачим, а нині маю титул дворазового чемпіона світу з адаптивного спорту, – розповідає Андрій. – Спорт повернув мені впевненість у власних силах, тому тут я тренуюся щодня».

Місце для обіймів і тепла 

Наступна зупинка – кав’ярня «Кава хоробрих». Це особливе місце в парку, куди приходять не лише випити кави. Тут проводять тематичні заходи, військові та ветерани відзначають важливі особисті події, родини загиблих збираються у пам’ятні дати.

«Ветеранам часто бракує невимушеного спілкування, тому ми хотіли створити місце, куди можна прийти й бути серед своїх, – розповідає Яна Пшеніцина, виконавча директорка БФ «Полк Святослава Хороброго». – Кав’ярня стала продовженням проєкту «Простір хоробрих», який два роки тому запустили ветерани 3-го полку спеціального призначення. Нам конче бракувало простору, куди б можна було прийти влітку і поспілкуватися на природі».

Проєкт кав’ярні реалізували за підтримки «Кернела». Команда самостійно зібрала майже 10% вартості проєкту, а компанія додала ще 210 000 грн. Кав’ярня в парку відкрилася у вересні 2025 року й працює сезонно – з квітня по жовтень.

«80% прибутку ми спрямовуємо до благодійного фонду «Полк Святослава Хороброго». За рік перерахували понад 400 000 грн. Ці кошти пішли на психологічну підтримку військових та ветеранів, юридичні консультації та навчання з ветеранського підприємництва», – говорить Яна Пшеніцина.

Окрім простору для зустрічей, «Кава хоробрих» стала й місцем, де ветерани можуть повернутися до професійного життя. За барною стійкою працює Дмитро Кутузов – ветеран, який служив з 2014 по 2020 рік.

«Кілька років тому пошук роботи давався мені важко – через фізичний стан отримував багато відмов, – ділиться він. – Про вакансію баристи у цій кав’ярні дізнався через ветеранський центр, і відтоді «Кава хоробрих» змінила моє життя. Тут я знову відчув, що є частиною спільноти, можу працювати і бути корисним».

Памʼять, що квітне

Квітковий бутик Daniel розташований у центрі міста. Його власниця Світлана Савченко у флористиці понад 20 років, але власну справу відкрила лише у 2024-му. 

«У 2022-му на фронті загинув мій син Даниїл. У перші дні повномасштабного вторгнення він добровольцем пішов на фронт, служив санітаром-стрільцем на донецькому напрямку. Даниїл дуже хотів, щоб я відкрила бізнес. І це стало для мене тією силою, яка допомогла підвестися після втрати. Досі кожен свій букет я подумки дарую Дані, і бутик назвала також на його честь», – згадує підприємниця.

Квіти для неї стали способом говорити про сина та зберігати памʼять про нього – меморіалізувати життя тих, кого ми втратили. 

Найбільше Світлана хотіла, щоб син нею пишався, тому не зупинилася на відкритті бутика. Дізнавшись про програму від Українського ветеранського фонду, Міністерства у справах ветеранів та «Кернела», подала заявку на грант. Програма передбачає гранти від 500 000 до 1,5 млн грн і поширюється не лише на ветеранів, а й на родини загиблих захисників. 

«Квіти лікують не тільки мене. Я хочу, щоб через них інші люди теж знаходили сили жити далі», – каже Світлана Савченко.

Простір для тиші 

У Ліцеї природничих наук Кропивницького є кімната, де не проводять уроків. Антистрес-кімната «Обійми безпеки» з’явилася у закладі не просто так. У березні 2025-го місто пережило сильний обстріл. Для дітей це стало шоком – пригнічений настрій учнів невдовзі помітили викладачі ліцею.

«Ми побачили опущені плечі, сумні очі учнів, у коридорах не було звичного галасу, – згадує педагог-організатор ліцею Ростислав Мілевський. – Того ж дня вирішили створити простір, де діти могли б хоча б ненадовго відволіктися від пережитого. Незабаром дізналися про програму від «Кернела» і зрозуміли, що маємо можливість втілити цю ідею».

«Весь галас залишається за дверима, – каже Ростислав Мілевський. – Діти сюди приходять видихнути: посидіти в тиші перед іспитом чи заспокоїтися після складного уроку».

Одинадцятикласниця Кароліна Мігель, яка часто заходить сюди між уроками, каже, що в цій кімнаті можна побути собою і нікому нічого не пояснювати. «Іноді мені хочеться посидіти кілька хвилин у тиші, а потім повернутися до класу вже з іншими думками», – коментує вона.

Формула спільної дії

Кропивницький – одна з українських громад, яка вчиться жити з війною та створює нові точки опори.

У результаті поступово змінюється саме міське середовище – з’являються місця, які продовжують приймати поранених, об’єднувати ветеранів, давати роботу, підтримувати родини та допомагати дітям переживати наслідки війни.

Підтримка від бізнесу сьогодні – це про модель взаємодії, в якій бізнес, громади й інституції разом працюють над задоволенням реальних потреб людей.