«Коли у суспільстві вирують суперечки про те, хто ми для держави і якою є наша держава, це тривожний сигнал», – Олексій Кулагін, керуючий власник девелоперської компанії «ОМОКС»

Олексій Кулагін – український підприємець, керуючий власник девелоперської компанії «ОМОКС», забудовник житлових комплексів «Чайка» та «Сонцтаун», людина незвичайних здібностей, впевнений, цілеспрямований та безстрашний в складних і критичних ситуаціях. У бізнес-середовищі Олексія Кулагіна вважають справжнім лідером — через його вміння чітко аналізувати проблеми та розробляти продуктивні стратегії в надскладних ситуаціях. 

Матеріал подано прямою мовою автора.

Співучасть влади у відновленні величі народу України

Триває 10-й рік війни в Україні й третій – від початку російського повномасштабного вторгнення. Українське суспільство нуртує болісними питаннями. Хто ми для держави та що є держава для нас? Чи змінилася наша держава тією мірою, якою війна змінила людей, громадян? Яку Україну ми захищаємо – країну чиновницько-олігархічного свавілля, чи свою землю, на якій український народ матиме нарешті щасливе майбутнє? 

Всі ці питання не нові, взаємини держави й суспільства – одна з основних тем філософських, історичних, релігієзнавчих досліджень. Різні країни й різні народи свого часу давали відповіді на такі питання, і від цієї відповіді залежало їхнє майбутнє. Ймовірно, настав наш час.

Отже, що таке держава, які її функції? Так званий суспільний договір полягає в тому, що держава забезпечує справедливі, стабільні, безпечні, максимально зручні умови життя громадян, а суспільство делегує державним органам право ухвалення рішень. Відтак, одна з функцій держави – регуляторна, інша – контролююча. Народу скрізь і завжди треба від держави незмінність законів і правил та забезпечення рівності усіх перед законом.

Судова система має виконувати функцію неупередженого контролера за виконанням законів усіма членами суспільства. Це дає змогу регулювати інтереси кожного громадянина, гарантуючи йому справедливість. Для цього й існує держава, у цьому її цінність. 

Звучить просто. Проте, як свідчить історія, далеко не всі народи й держави змогли втриматися в такій системі координат. Бо правителі, які у різні часи представляли абсолютно відмінні політичні системи, від монархії до демократії, часто намагалися застосувати найпримітивніший засіб – спробували управляти, керувати залежними людьми. Залежність – похідна від відсутності можливостей. Суспільство занурюють у такий стан за допомогою сотень і тисяч нових законів, які скасовують і заплутують наявні правила.

Античний історик Тацит у своїй праці «Аннали» писав, що найбільше законів продукується у часи, коли держава скочується до занепаду: «Corruptissima re publica plurimae leges». Чи це не нагадує про недавній «турборежим» у Верховній Раді? А тисячі й тисячі законів, постанов, указів, нормативних актів, що ухвалювалися раніше і які затверджуються тепер, – кому і яким чином вони служать, ким і для кого ухвалюються? 

Наприклад, чи не виникає питання, з якої причини наш Податковий кодекс еволюціонував з колишніх 60 сторінок до теперішніх 570? Ця «еволюція» відбувалася на користь тим, хто чесно працює, робить свій внесок у розвиток держави й платить податки? Чи на догоду тим, хто перерозподіляє ці кошти, забезпечуючи власне комфортне паразитування? Хто для держави важливіший і цінніший – перші чи другі?

Це зовсім не риторичні питання. Бо єдиним активом кожної держави є люди. «Усі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними», – проголошує Конституція України. Але ж очевидно, що ті, хто діє від імені держави, часто не можуть уникнути спокуси «підрівняти» людей по-своєму, спробувати забрати навіть свободу волі, даровану людині Богом. Керувати людьми, як слухняними гвинтиками, – ось до чого вони прагнуть. Проте і гвинтики, буває, виходять з ладу.

Яскравий приклад – «революція каструль» п’ятнадцятирічної давнини в Ісландії. До початку світової економічної кризи 2008 року ця маленька північна країна на рівні ООН отримала найвищі рейтинги за рівнем і якістю життя та доходом на душу населення. Але виявилося, що ці показники – «мильна бульбашка», яку створили три комерційні банки. Вони залучали кошти з-за кордону під високі відсотки, а з початком кризи не змогли виконати зобов’язання і просто зникли. Світові фінансові структури вимагали, щоб держава погасила борги, а це означало б, що протягом 15 років кожен громадянин Ісландії мав би віддавати по €100 у рахунок сплати за помилки й зловживання банків. Ісландці виступили проти.

Вони майже пів року тримали в облозі парламент та уряд, але домоглися відмови від кабальних зобов’язань, зміни влади та ще й справедливих рішень щодо відновлення економіки. Кредити під 0% – це не казка, а реальні рішення, що допомогли Ісландії пережити той шторм. Народ, який взяв владу до своїх рук, сам створив нову Конституцію, щоб надалі унеможливити спроби правителів зневажати інтереси людей. Ісландці відмовилися бути бідними та залежними, позбавленими можливостей, і у них вийшло. 

Ця історія, начебто, стосується суто фінансової сфери, проте насправді – ні. Бо єдиним інструментом співучасті держави у житті народу є саме національна валюта, гроші. Фінансова система для економіки – те саме, що кровоносна система для організму. Якщо нормально функціонують фінанси, якщо на виробництво вистачає грошей, економіка росте й розвивається. Отож, громадяни мають можливість забезпечити собі гідне життя і цінують державу, що створила такі умови.

Гроші – це умовний еквівалент реальних активів. Умовне не може мати власної ціни й не може бути товаром. Гроші не можуть бути й ресурсом, бо вони – тільки функція перетворення (гроші–товар–гроші).

Національна валюта існує для того, щоб громадяни могли конвертувати свою дієздатність у нові можливості. Сучасні успішні держави не намагаються керувати людьми, вони керують дієздатністю людей.

Не відволікаючись на історичні теми, відзначимо, що засади теперішнього капіталістичного способу виробництва заклала протестантська церква, яка говорить: якщо ти щось робиш, у тебе добре виходить, це корисне людям – отже, це потрібне Богу. За такої системи людьми не намагаються управляти, як отарою, а керують їхньою дієздатністю, тому піклуються про наявність такої дієздатності. Це й освіта, й освіченість, яка передбачає окрім знань ще соціалізацію, це можливість застосування знань, яка дає змогу набути навички, що стануть досвідом. Це значить, що держава цінує і підтримує професіоналізм у кожній галузі й сфері.

Єдиний спосіб, за допомогою якого держава може керувати такою системою, – це гроші. Людина, яка хоче жити краще, планувати та реалізовувати довготермінові плани, дбати про власне майбутнє, про своїх дітей, зацікавлена у підвищенні своєї кваліфікації та дієздатності. Від держави їй треба лише гарантії незмінності законів і правил, а також гарантії щодо купівельної та накопичувальної здатностей національної валюти.

Держава у такій системі взаємовідносин отримує насправді значно більше, ніж їй дали б химерні спроби прямого, наказового керування громадянами. Бо, по-перше, податки дають змогу утримувати державні структури, які уповноважені громадянами на виконання функцій держави, а також армію, яка має забезпечувати безпеку. По-друге, тільки гроші й справедливі правила дозволяють завантажити національні виробничі потужності, адже будь-яка робота має бути справедливо профінансована.

Заробляючи гроші на власні потреби, для забезпечення свого майбутнього, громадяни створюють реальні активи, а цим підвищують конвертаційну вагу національної валюти на зовнішніх ринках.

Тобто, держава забезпечує контрольованість і врівноваженість ситуації на своїй території й одночасно зміцнює власні позиції у світі. Чим дієздатніший народ, тим сильніша держава.

Якщо гроші недоступні, дефіцитні, то національні виробничі потужності не завантажені, вони стають баластом. Не виробляється національний продукт – і національна валюта втрачає свою конвертаційну вагу. Щоб застрахувати себе, убезпечити від ризиків, люди починають купувати валюту іншої держави. Оскільки гроші – це еквівалент реальних активів держави, то, купуючи, умовно, долари, українці стимулюють американську економіку. Те саме стосується валюти інших країн.

До речі, США дуже вправно використовують фінансові інструменти на користь своїй державі. У період кризи 2008 року там зменшили ставку проєктного кредитування до 0% річних. Що це означає? У людини є проєкт, вона його представляє і може отримати проєктне кредитування бізнесу без відсотків, без застави й без будь-яких додаткових ускладнень. Можеш працювати, маєш власний проєкт – презентуй ідею, бери гроші й працюй, забезпечуй себе і плати податки. І ніхто не називав такі умови пільговими, не надавав їм характеру ексклюзивних подарунків. Бо людина має можливість використати кредитні гроші для створення матеріального активу, який не лише приносить прибуток, а й посилює державу.

Міжнародні дослідження показують, наскільки ефективним може бути такий механізм використання державою коштів: якщо 2007 року під проєктне фінансування у США було виділено близько $113 млрд, то буремного 2008-го – понад $320 млрд, 2009 року – ще майже $300 млрд. Інструмент проєктного кредитування свого часу забезпечив швидкий економічний ріст у Китаї, Тайвані, Індії, інших країнах. Основні напрямки кредитування – це енергетика та інфраструктура, тобто галузі, які, з одного боку, покращують умови життя людей, а з іншого – зміцнюють позиції країни у світі.

Де б це не було, люди готові боротися та помирати за державу, у якій вони можуть реалізувати свою дієздатність і забезпечити майбутнє своїм дітям. Якщо державні органи прагнуть створити стабільні та справедливі умови для самореалізації кожного громадянина, якщо національна валюта спрямовується на цілі виробництва, якщо людям комфортно й спокійно жити на своїй землі, держава непереможна. Коли ж у суспільстві вирують суперечки про те, хто ми для держави і якою є наша держава, це тривожний сигнал. Відповіді на ці питання мають дати ті люди, яким суспільство делегувало право ухвалювати державні рішення. Причому громадяни нашої країни, які за багато років вже наслухалися красивих слів, очікують від влади відповідь діями. 

Нам зараз необхідні швидкі й рішучі дії, які дозволять Україні втриматися, вижити, перемогти й врешті-решт піти нормальним шляхом розвитку.