Андрій Бродський, гендиректор компанії «Велта»: «Ми будуємо титановий міст між Україною та США»

Світовий ринок і російський титан

Одним із провідних виробників металічного титану є росія. Яку позицію стосовно російського титану займають на Заході сьогодні?

Дійсно, росія досі відіграє значну роль у світовому виробництві металічного титану. Але США від початку повномасштабної війни в Україні майже згорнули його закупівлі. Основним покупцем титану на американському ринку була компанія Boeing, яка виступала авіахабом для розповсюдження титану та виробів із нього на ринку США.

На щорічній конференції Titanium USA 2022 один із віцепрезидентів Boeing відверто сказав, що в компанії передбачали такий розвиток подій і розуміли, що росія не є надійним постачальником. Тому в Boeing зробили великі складські запаси металічного титану, яких має вистачити до 2025 року.

Після цього віцепрезидент Boeing подивився в зал на представника компанії Airbus і наголосив, що Boeing припинили закупівлю російського титану, тоді як його прямі конкуренти – ні. Бо дійсно, незважаючи на численні заяви представників ЄС, туди досі йдуть значні поставки металічного титану з росії, зокрема до компанії Airbus. Також цю продукцію закуповує Бразилія, канадська компанія Bombardier та ін. 

Тут цікаво прослідкувати, як виробляється металічний титан у росії, яка не має власної сировини. Я знаю, якими маршрутами йшли її постачання до повномасштабної війни з України країні-агресорці та хто з наших громадян до того дотичний, але цією справою мають опікуватися спеціальні органи.

Чи готові на Заході розглядати український титан як альтернативу російському? Ви відчуваєте у зв’язку з цим зростання інтересу до вашої компанії?

Так, є дуже великий інтерес, і з нами готові співпрацювати – як з країною в цілому, так і з компанією «Велта». Але в Україні єдиним виробником металічного титану був Запорізький титано-магнієвий комбінат, який зупинено від початку повномасштабної війни. Тому вже майже два роки Україна не виробляє металічний титан не те що на експорт, а й для внутрішніх потреб. Це небезпечне явище, тому що титан – стратегічний метал для оборонного сектору.

На Заході Україну постійно запитують: «Де ваш титан?» Компанію «Велта» питають про те саме. Але ми, на відміну від держави, відповідь маємо: розпочинаємо проєкт у США.

На вашу думку, Україна має шанс витіснити російський титан з ринку США та ЄС?

Шанс є, але для цього потрібна державна програма. Таку Державну цільову економічну програму розвитку титанової галузі України мали створити згідно з указом президента. Минуло понад два роки, а її немає. Відсутні відповіді на питання, як відновити й розвивати титанову галузь, зробити її конкурентоспроможною на світовому ринку.

А хто відповідає за розробку цієї програми і чому процес загальмувався?

Залучені РНБО і передусім Мінстратегпром. Ще за часів віцепремʼєра Олега Уруського там зібрали робочу групу для створення цієї державної програми. Я був залучений до співпраці, але відбулися лише два засідання, і процес зупинився. Теперішньому очільнику Мінстратегпрому Олександру Камишіну я намагався донести інформацію про важливість цієї справи, але, вочевидь, зараз там не до цього.

Чи може Україна вплинути на західних партнерів і схилити їх до відмови від російського титану? 

Щоб вплинути на партнерів, ми маємо запропонувати альтернативу російському титану. А ми зараз не виробляємо металічний титан, не розробляємо нові проєкти, не будуємо нові підприємства і не відроджуємо існуючі потужності. Тобто нам немає що запропонувати і залишається тільки просити, а це слабка позиція.

Війна й експорт

Більшу частину продукції ваша компанія експортує, а повномасштабна війна змусила експортерів перебудовувати канали постачання. Як для вас змінився шлях на закордонні ринки й наскільки довшим і дорожчим він став?

«Велта» експортує до 100% продукції. Близько 50% ми поставляємо до Європи і 50% до США. Наші покупці – виробники не металу, а двоокису титану. Це набагато ширша група споживачів порівняно з виробниками металопродуктів. До Європи наші шляхи майже не змінилися, а логістика подорожчала несуттєво. Але до США у зв’язку із закриттям українських морських портів ми змушені експортувати через румунський порт Констанца. Вартість логістики тут зросла майже в чотири рази.

З якими ще викликами вам довелося зіткнутися після початку великої війни?

Розділимо виклики на суто ринкові та неринкові. По-перше, на ринку ми зіткнулися з великим подорожчанням електроенергії та нафтопродуктів, що відбивається на собівартості. Натомість минулої зими ми майже не могли працювати через перебої з електроенергією під впливом ракетних обстрілів. Також є зовсім неринковий блок проблем, який полягає в постійній увазі до нас з боку правоохоронних органів.

Зокрема, наше існування дуже непокоїло Бюро економічної безпеки (БЕБ). Як зʼясувалося потім, «маски-шоу», які вони в нас влаштовували, були незаконними, бо складу злочину в наших діях не було. Але компанія на певний час була майже паралізована. Як тільки завершилась епопея з БЕБ, до нас прийшла поліція, яка вирішила перевіряти наші колишні хвостосховища, що не використовуються з 2013 року. За цим також стояла спроба заблокувати роботу.

Ви відчуваєте з боку держави виключно тиск чи можна говорити і про певну підтримку? Яких кроків назустріч бізнесу ви чекаєте?

Ніякої підтримки від країни я не відчуваю. І наразі у мене від держави є два очікування. Перше і головне – щоб про мене забули правоохоронні органи, яких серед бізнесу іронічно називають «інвестнянями». Я мрію, щоб мені дали спокійно працювати, виплачувати зарплату, отримувати валютну виручку, сплачувати податки.

А по-друге, я мрію про розвиток бізнесу в Україні і бажаю, щоб держава створила належні умови для кредитування та побудови нових підприємств.

Зелений титан по-українськи

На заході в фокусі зелені технології, а ваша компанія позиціонує свою технологію виробництва як зелений титан. Чи додає це конкурентних переваг на західних ринках?

Так, і дуже відчутно. Під час перемовин у США, які я проводжу зараз, в більшості випадків одне з перших запитань від кредиторів чи інвесторів стосується саме екологічності. І тут мені є про що розповісти, бо ми дуже екологічні й енергозаощадливі. А коли вдається це показати на конкретних прикладах, з цифрами і графіками, наші потенційні партнери просто в захваті.

Якими є переваги вашої технології виробництва титану Velta Ti Process порівняно з тією, яку використовують в Україні та світі вже протягом 80 років?

Металічний титан виробляють лише в кількох країнах – на Китай припадає понад 50%, далі йдуть росія, Японія та Казахстан. Сумарна доля Китаю, росії та Казахстану сягає 80%. Тобто 4/5 стратегічно важливого металу виробляють країни, які є не зовсім дружніми до західного світу.

У виробництві титану країни використовують метод Кролла, розроблений у 1940 році. А ми замість складного та багатостадійного процесу виготовлення титанової губки отримуємо з ільменіту перехідну сировину I-synrutile, а з неї – титановий порошок, сумісний із технологіями MIM, Binder Jetting, 3D-друку.

Наша технологія відрізняється дуже низькою потребою в енергоресурсах – у 3–3,5 раза менша порівняно з методом Кролла. І врешті-решт це екологічність. Якщо виготовлення титану методом Кролла супроводжується викидами в повітря, у воду, накопиченням токсичних твердих відходів, наша технологія є безвідходною, бо передбачає переробку відходів у побічні продукти.

Тобто завдяки енергозбереженню ваша технологія більш рентабельна? 

Порівняємо з першим етапом виробництва титанової губки, для якого необхідна температура плавлення від 1800 до 2500 градусів, для виробництва I-synrutile за нашою технологією достатньо близько 90 градусів. Тобто різниця в споживанні енергоресурсів колосальна.

Чи відомі вам спроби інших виробників у світі йти тим самим шляхом?

Першу стадію нашої технології ще ніхто в світі не використовував, і, наскільки мені відомо, наразі немає подібних заявок на патент. Далі на етапі металізації концентрованого оксиду титану у нас є два-три конкуренти у світі, які йдуть майже паралельним шляхом із нами.

В Україні, на жаль, ніхто не витрачав стільки коштів і часу на R&D у цій галузі. А подібні розробки вимагають постійного довгострокового фінансування, великого терпіння, віри у себе. А у нас так не звикли працювати.

Що саме спонукало вас удосконалювати технологію виробництва титану?

«Велта» – приватна компанія, в якій я найбільший акціонер. Коли я створював це підприємство наприкінці 2011-го, ми побудували з нуля свій гірничо-збагачувальний комбінат.

Далі в мене були дві мети: по-перше, «Велта» мала стати публічною компанією з лістингом на провідній світовій біржі, по-друге, вертикальна інтеграція. Я не хотів, щоб «Велта» залишалася виключно виробником сировини, і ми почали шукати способи отримання додаткової вартості.

У мене була велика мрія – металічний титан. Я зʼясував, що технологія, яка застосовується зараз, а саме метод Кролла, майже не змінилася відтоді, коли дисковий телефон був розкішшю. Я почав шукати, що є в світі нового, і знайшов британську компанію, яка заявляла про розробку альтернативної технології виробництва титану. Йшлося саме про титановий порошок, а не губку.

Ми почали спілкуватися з британцями. Але вони відмовились надавати нам ліцензію на використання своєї технології, бо їхнім акціонером є великий австралійський виробник титанової сировини, а поширення технології суперечило його інтересам. Тоді я зрозумів, що треба робити своє й виникла думка про створення R&D-центру.

Титановий міст між континентами

Восени цього року ви повідомляли, що працюєте над проєктом заводу в США. Яка ваша мета на американському ринку?

Моя мета – створити два незалежні центри бізнесу в Україні та Сполучених Штатах.

Я сподіваюсь, що ситуація дозволить запустити аналогічний проєкт в Україні. Але американський проєкт буде першим. Його реалізація йде повним ходом. Проєктуванням заводу займається відома канадсько-американська компанія Hatch. Ми беремо в довготривалу оренду виробниче приміщення, яке підлаштуємо до своїх потреб і будемо наповнювати обладнанням.

Коли йдеться про запуск бізнесу з обсягом капітальних витрат понад $100 млн, я майже не знаю компаній, які б використовували тільки свої ресурси. Зазвичай це поєднання власних коштів, грошей партнерів, залучених кредитів. Ми вже ведемо переговори з кількома партнерами і скоро зможемо оприлюднити офіційну інформацію.

Ви казали, що намагаєтесь збудувати титановий міст США – Україна. Що мається на увазі?

В Україні є сировина й технології, яких немає в Сполучених Штатах. Але в США є багато вільних грошей і великий зростаючий ринок металічного титану через перехід світової економіки на воєнні рейки. Тобто на металічний титан у США є великий попит, а метал майже відсутній. А ми маємо покрити дефіцит титану в США шляхом створення мосту з Україною, по якому відбуватиметься двосторонній рух грошей, технологій, сировини, інвестицій.

Коли за найкращим сценарієм це запрацює?

Базовим елементом титанового мосту має стати моє підприємство в США. Ми будуватимемо його наприкінці весни – на початку літа 2024-го. Після побудови цього підприємства рух титановим мостом розпочнеться дуже швидко. Тобто 2025 рік може стати достатньо потужним для титанової співпраці між США і Україною.

У 2023 році ви вийшли з Лікарівського родовища титанових руд. Кошти стали потрібні саме на будівництво заводу в США?

Ми ще не розділяємо наші поточні справи в Україні та США. Бо поки ми не залучили там партнерів і кредитні кошти, використовуємо один великий гаманець. А оскільки нам були потрібні обігові кошти для того, щоб продовжувати проєкт у США і діяльність в Україні, ми продали ліцензію на Лікарівське родовище.

Ви не виключаєте повернення в цей проєкт?

Ми з вірогідністю в 90% з часом можемо в цей проєкт повернутися. По-перше, зараз ми співпрацюємо з новим власником спецдозволу й матимемо можливість зворотного викупу. По-друге, ми з ним вже працюємо спільно над проєктуванням ГЗК на Лікарівському родовищі та ведемо спільні переговори з можливими кредиторами й інвесторами.

Як ситуація, яку ми обговорили, вплинула на показники компанії за 2022–2023 роки?

В обсягах видобутку ми точно перевершимо минулий рік, але не в грошовому вимірі. Це повʼязано з тим, що поки ми не виробляємо металічний титан і експортуємо сировину. А на світовому ринку сировини велика криза, якої не було з 2015–2016 років. Тобто світові ціни впали, а собівартість виробництва в нашій країні через ті фактори, про які ми говорили, надто збільшилася. Думаю, що до кінця цього року ми експортуємо десь 155 000–160 000 т ільменіту. Це 85–80% від плану, що для воєнного року дуже непоганий результат.