Для своїх 22 років Юрій Андрієнко має ледь не кіношну біографію. Закінчивши школу в тимчасово окупованому Донецьку, одночасно вступив до університету в Харкові та Української академії лідерства в Маріуполі. Перший бізнес – вертикальні ферми – запустив у 19 уже на Київщині. Втративши виробництво у перший же день повномасштабної війни, переїхав до Чернівців, де розгорнув виробництво одягу.
Юрій – випускник Української академії лідерства. За його словами, головне, що він здобув протягом навчанням в Маріуполі, – розуміння, що будь-які межі існують лише в свідомості, та прагнення змінити світ на краще. Про вирощування овочів у кліматичних умовах Марсу, життєстійкість та силу спільноти однодумців Forbes поговорив із випускником Української академії лідерства Юрієм Андрієнком.
Як ви вперше дізналися про Українську академію лідерства та можливості, які вона пропонує студентам?
Це було в 2016 році. Мені було 16, я екстерном закінчував школу у тимчасово окупованому Донецьку. Тоді вже були серйозні перебої зі зв’язком та інтернетом, але іноді можна було спіймати українське радіо – це був справжній ковток свіжого повітря. Якось почув по радіо про академію, і мій тато сказав: «Здається, це щось класне – спробуй!» Я подався і пройшов, але тоді не зміг потрапити на навчання через активні бойові дії та неможливість перетнути лінію розмежування.
Вдруге подався до Української академії лідерства, уже закінчивши школу та вступивши до Харківського політехнічного інституту. Цього разу все вдалося, і я почав навчатися в маріупольському осередку академії. Я потрапив туди студентом першого курсу, який ще не знає себе та не бачить свій майбутній шлях, проте інтуїтивно прагнув опинитися у правильному ком’юніті. Зірки зійшлися – я потрапив до дуже потужної спільноти, де почав швидко розвиватися.
Осередок Української академії лідерства в Маріуполі
Якими були ваші враження від навчання та середовища, до якого ви потрапили?
Це був надзвичайно цікавий досвід, адже я потрапив до спільноти людей з усіх регіонів України – від Львова до Донецька. Водночас я, людина з українського сходу, відкрив для себе Маріуполь – це був зовсім інший український схід, проте дуже цікавий, справжній оновлений квітучий Донбас.
Перші місяці навчання були дуже інтенсивні. Я дізнався багато нового, почав активно опановувати українську. Лише в другій половині навчальної програми почало приходити усвідомлення того, чого хочу від життя. Мої особисті горизонти дуже розширилися, я усвідомив, наскільки світ великий і різноманітний.
Один із наших лекторів, Денис Кудін (колишній перший заступник міністра економіки, нині працює в «Укрнафті». – Forbes), часто говорив нам, що однією з системних проблем українців є невміння усвідомлювати власну цінність та пишатися собою.
В якийсь момент я зрозумів, що хочу не просто все життя ходити на роботу, а спробувати зробити щось насправді цінне й важливе. Змінити світ, хоч би як це звучало
Але справжнім поворотним моментом для мене стала подорож до Ізраїлю в рамках однієї з експедицій Академії, де я побачив, як вирощують овочі в пустелі. Мене ніби струмом вдарило – я зрозумів: ось воно. З дитинства любив конструктори за можливість створювати щось з нічого. Плюс це була класна сучасна технологія, а для мене нові технології – це завжди про магію. І я загорівся цією справою.
Юрій Андрієнко під час експедиції Академії в Ізраїль
І вирішили розпочати власну справу?
Так, уже після повернення з Ізраїлю. Навчання в академії дало мені дуже багато, але серед іншого – справжній helicopter view, тобто вміння поглянути на проблему не лише ззовні, а й зсередини. Почавши аналізувати ринок, я усвідомив, що саме час готуватися вести агробізнес у нових, можливо, навіть екстремальних умовах, як-от у фільмі «Марсіанин».
Водночас сучасних технологій у цій галузі в Україні дуже бракує. У нас був випадок: ми з командою пропонували агрохолдингам технологію, коли з дронів аналізується та реалізується точна потреба у добривах на полях – на нас дивилися як на навіжених.
Я зрозумів, що з міксу нових технологій та свіжого погляду на агропромислову галузь може вийти щось цікаве. Я усвідомлював, що класні люди роблять класні продукти. Тож почав шукати таких людей і познайомився із хлопцем на ім’я Юрій, що займався питаннями екології. Нам обом було по 19, ми поспілкувались і зрозуміли, що хочемо робити спільний проєкт із вертикального фермерства.
Ідея полягала в тому, аби вирощувати рослини в субарктичному середовищі за мінусових температур. Почали розробляти технологію тренування рослин: піддавали їх низьким температурам, били струмом тощо, аби досягти їхньої резистентності.
Ідея полягала в тому, аби вирощувати рослини в субарктичному середовищі за мінусових температур.
Майже одразу ми подалися на один з проєктів підтримки від Unit.City і отримали добрий відгук, а також підтримку у вигляді стажування у Barclay University (серед іншого там ми сконтактували з Європейським аерокосмічним агентством). Усе це видавалося казкою – ми от-от мали спробувати виростити рослини в барокамері, що імітувала б кліматичні умови на Марсі. Аж раптом почалося повномасштабне вторгнення.
Як це змінило вашу роботу?
Наше виробництво – вертикальна ферма з вирощування овочів – було розташоване неподалік від Гостомеля. У перший же день вторгнення ми втратили його внаслідок ворожого обстрілу. Але це не кінець світу, відновити можна все, крім людей, що мають необхідні знання та навички. На щастя, вся команда вціліла, тож ми релокувалися до Чернівців.
Як ви переформатували напрям вашої діяльності, опинившись у Чернівцях?
У нас не було жодного «плану Б» – ми просто приїхали і почали волонтерити. Я проаналізував сфери, в яких ми могли б працювати, і зупинився на виготовленні одягу.
Зараз повернувся до Києва – працюю головним маркетологом у міжнародній компанії, паралельно відновлюю виробництво з вирощування овочів. Ми змінили модель – тепер це мобільні grow-бокси, вирощувати які можна хоч на балконі. Наразі ми з командою розробляємо прототипи маленьких вертикальних ферм для домогосподарств.
Як молодим підприємцям розвинути стійкість до криз? Та чому так важливо не боятися створювати власні бізнес-проєкти й розвивати необхідні для цього навички?
Війна навчила нас: зруйнувати можна все, крім людських ідей та технологій. Саме тому так важливо бути гнучкими та інвестувати у головну цінність – людей з ідеями. Нині я бачу навколо дуже багато активної молоді з крутими ідеями, що не боїться ризикувати та пробувати нове. Це дуже надихає.
Ще важливо не відступати. Я от не можу сказати: «Якщо не вийде в Києві, повернуся додому». Мій дім, на жаль, нині зруйнувано. Аби відбудувати його, зараз я мушу нестися вперед на шаленій швидкості, які пілот боліда, ще й дорогою міняючи колеса за потреби. Наразі піт-стопи – розкіш, якої ми не можемо собі дозволити.
Не чекайте ідеального моменту, аби почати – його не буде. Важливо натомість спіймати внутрішній імпульс, бажання створити щось справді важливе. Вам буде складно, будуть спроби і помилки. Але, якщо не зупинитесь, в якийсь момент відчуєте, що у вас вийшло – ви творець, що створив щось вартісне. Це усвідомлення – потужна сила, що допомагатиме вам йти вперед і здобувати нові вершини.
Я переконаний, що людей здатні змінити лише люди. В Українській академії лідерства з нами працювали найкращі викладачі в Україні, спілкування з якими змінило мою свідомість та погляд на світ. Я усвідомив, що неможливого немає, і я можу здійснити все, що замислю. Друге моє надбання в Академії – це ком’юніті однодумців. Адже, коли ти маєш, з ким змінювати світ – ти непереможний.
Програма Української академії лідерства реалізується за сприяння проєкту USAID «Економічна підтримка України». #ТворимоСебеТворимоУкраїну #МиUA
Вы нашли ошибку или неточность?
Оставьте отзыв для редакции. Мы учтем ваши замечания как можно скорее.
