П'ять рулонів тканини й 100 000 грн вкладень. Як бренд трикотажного одягу GNZ щоразу перетворює виклики на зростання

Але до цього моменту в її житті вже шість років існував інший бізнес, який на той час встиг пройти і падіння до нуля, і зростання, про яке мріє будь-який ритейлер. Це бренд одягу GNZ – один із небагатьох в Україні, що зробив ставку на нішу преміального трикотажу без логотипів і демонстративного брендингу.

Компанія, яка починалася з пʼяти рулонів тканини й перших 100 000 грн вкладень, сьогодні працює через дві партнерські фабрики та власне виробництво зі спеціалізованим обладнанням. Виручка лише за два перші роки повномасштабної війни зросла на 50% – з 12 млн до 18 млн грн (дані компанії).

Сьогодні GNZ представлений онлайн, має великий корнер на третьому поверсі ЦУМу та увійшов в мережу комісіонерів, де на сотні проданих одиниць — практично нуль повернень, каже засновниця бренду GNZ Євгенія Варениця.

Як бізнес, побудований на особистій інтуїції засновниці й тканинах, знайдених на стамбульських виставках, почався з абсолютного нуля, а під час повномасштабної війни повернувся до нього знову і щоразу відновлювався сильнішим? 

Бізнес, який забрала війна

Вести великі проєкти «під ключ» і контролювати кожен етап Євгенія Варениця навчилася ще тоді, коли працювала в установі, що займалася масштабними будівельними проєктами. Цей досвід знадобився їй у 2014 році, коли вона взялася будувати власний готельно-ресторанний комплекс під Києвом.

Він включав 17 вілл, ресторан, пляж, понтон для весіль, конференц-зал на 300 кв. м. Клієнтами були переважно родини з дітьми, які знімали котеджі на місяць-два, а взимку там приймали великі корпоративні заходи. «Готельний бізнес, як і ресторанний, – це бізнес послуг. Якщо робити це без поваги до клієнта, вся система, яку ти вибудував, просто не працює», – каже Євгенія про той період.

З початком повномасштабного вторгнення готельний бізнес фактично зупинився, а навесні 2025-го його знищив прямий удар дронів.

Ідея, що народилася під час пандемії

Ідея другого бізнесу народилася в 2020 році, під час пандемійних локдаунів. Євгенія Варениця не могла знайти на ринку якісний трикотажний костюм за розумні гроші: домінували або дорогий сегмент, або масовий, де «виробники не завжди пропонували те відчуття якості, за яке хочеться платити». 

На той момент у Євгенії не було ні команди, ні жодного продажу – тільки ідея та власне бачення, яким має бути бренд. Це і був перший нуль, з якого бренд почав рахувати свою історію.

Тестувати ідею Варениця почала без бізнес-плану: купила пʼять рулонів тканини різного кольору (кожен приблизно по 35 кг, разом – перші 100 000 грн вкладень) і разом із конструктором зробила пробну колекцію – три моделі трикотажних кофт і дві моделі штанів.

Сьогодні я чітко розумію: щоб запустити й побудувати ритейл-бізнес такого масштабу, потрібні зовсім інші гроші. Мінімальний поріг входу зараз – від $200 000,

Євгенія Варениця. засновниця бренду одягу GNZ

1 серпня 2021 року вона запустила таргетовану рекламу в Instagram. «Та перша колекція розлетілася за місяць», – згадує Євгенія.

Щоб масштабуватися, потрібна була преміальна тканина – і Варениця поїхала шукати постачальників на текстильні виставки в Стамбулі. Там знайшла те, що шукала: щільний трикотаж із вельветовим ефектом, який виглядає дорого і тримає форму. Але там отримала і болючий урок: спробувавши купити тканину напряму в турецького виробника, отримала партію з 2000 метрів браку. 

Паралельно Євгенія Варениця шукала виробництво, здатне забезпечити фірмову деталь, якої не було в найпершій партії, подвійний поясний стіжок – спосіб обробки пояса, який тримає форму, навіть коли річ розтягують. Машину для такого шва мала не кожна фабрика. Врешті знайшли її на виробництвах Кременчуга та Києва, щоправда, з умовою: мінімальна партія на колір становила 100 одиниць.

Восени 2021 року підприємиця прийшла з презентацією колекції в ЦУМ. «Мені сказали, що я перша серед українських брендів звернулась із настільки структурованим підходом», – розповідає вона. ЦУМ узяв бренд одразу. Тоді він ще називався Generation in Zoom – на честь Zoom-дзвінків, які під час локдаунів замінили живе спілкування. 

Продукт без лого

З самого початку Євгенія Варениця відмовилася від демонстративного брендингу: у колекціях GNZ немає великих написів на одязі, ставка – на крій і деталі пошиву.

У частині колекцій блискавки – латунні: важчі на дотик, з глухим, без дзенькоту, клацанням замка. Замість відкритого зрізу з видною підкладкою – акуратно оброблений внутрішній край, «підборд»: тканина заходить одна в одну так, що зсередини виріб виглядає так само доглянуто, як і зовні. 

Навіть шви тут – окремий показник якості. Подвійна і потрійна відстрочка – складна технологія обробки, яку зазвичай можна побачити у виробах найвідоміших світових брендів. Саме такі деталі, непомітні на перший погляд, створюють відчуття дорогої речі й визначають рівень її виконання.

Другий нуль

Другий нуль стався уже з бізнесом, який встиг вирости й закріпитися в ЦУМі. У перші тижні повномасштабного вторгнення команда GNZ розʼїхалась, а весь наявний склад – 300–400 теплих костюмів – Варениця віддала на потреби Територіальної оборони. 

Відбудовувати бізнес Євгенії довелося вже з Польщі й онлайн – у травні 2022 року. Варениця домовилася з фабрикою в Кременчуці про відновлення пошиву та надіслала туди лекала й тканину.

Саме перші два роки повномасштабної війни й дали найбільший приріст: виручка GNZ зросла на 50% – із 12 млн грн у 2022 році до 18 млн грн у 2023-му (дані компанії). Причина закономірна: саме в той час з українського ринку тимчасово пішли міжнародні мережі, а частина аудиторії свідомо переорієнтувалася на українських виробників.

Середня ціна пари брюк GNZ тоді становила 1600–1800 грн – сьогодні порівнянна модель коштує вже близько 3500-4500 грн, каже засновниця бренду. 

З 2024 року ринок ускладнився знову: міжнародні мережі повернулися, а ніша трикотажу поповнилася новими гравцями. Компанії довелося піднімати ціни, і частина лояльної, але чутливої до бюджету аудиторії скоротила частоту покупок: постійні клієнти GNZ, які раніше купували по 5–7 костюмів на рік, тепер обмежуються двома-трьома. 

Додатковий тиск на собівартість створює дефіцит кадрів – кваліфіковані швачки виїжджають за кордон; тканина дорожчає з $9 до $14 за кілограм, каже Варениця.

Ставка на гнучкість

Попри наявність двох партнерських фабрик Варениця інвестувала близько 3 млн грн у власне невелике виробництво в столиці на вулиці Казимира Малевича, де розташовані офіс компанії та чистовий склад.

Обладнання – від спеціалізованих поясних машин до розкрійного столу – потрібно не для того, щоб замінити фабрики-підрядники, а щоб закривати те, за що вони не беруться: шити невелики партії та дошивати залишки в один-два рулони тканини, невигідні для повного циклу, або терміново виготовляти зразок нової моделі – за лічені години замість колишніх пʼяти днів.

Масштабувати власне виробництво до повного циклу Варениця свідомо не хоче: «Мені як бізнесвумен краще під час війни взагалі не мати свого виробництва», – визнає вона, хоча ще у 2021-му, до вторгнення, приглядала до купівлі окремої фабрики в Чернігові.

Ту саму стриманість Варениця показала і в рітейлі. З літа 2025-го GNZ зробила ставку на мережу комісіонерів по всій Україні – замість власної оренди й ремонту. Цей додатковий канал виявився дієвим: новий клієнт в наш складний час менше готовий сам вивчати бренд, а фізичний простір із курованим асортиментом знімає цей барʼєр.

У комісіонерів компанія фіксує практично нульовий рівень повернень товару, каже Євгенія. 

Що далі

Раніше Євгенія Варениця принципово уникала будь-якої особистої присутності в комунікації GNZ, бо більш було важливо було будувати якісний продукт та бізнес-процеси. Рішення змінити цей підхід прийшло з розуміння: людям, які купують GNZ, важливо знати не лише продукт, а й те, що стоїть за ним – цінності, особистість, яка це все побудувала. За словами Євгенії, саме в цьому – справжня сила бренду: коли за якістю пошиву й деталями стоїть конкретна історія, якій можна довіряти.

«Я вважаю, що досягла своєї мети, – резюмує Євгенія. – Я хотіла побудувати флагманського українського виробника трикотажу – бренд, який першим спадає на думку, коли людина шукає якісний трикотажний костюм. Сьогодні це так: за GNZ ідуть за якістю і впізнаваністю». 

За її словами, за понад шість років їй вдалося створити не просто прибутковий рітейл, а повноцінний український бренд – той, що витримав кризи і – став сильнішим.