Україна увійшла у велику війну пострадянською, а вийде з неї європейською
Стандарти й озброєння НАТО в українській армії, директиви та регламенти ЄС у національному законодавстві – за півтора року, що минули, інтеграція набрала ще більше обертів. Здається, ніким вже не ставиться під сумнів, що Україна має стати частиною спільноєвропейського майбутнього. Зрештою, це питання континентальної безпеки та розвитку. А стабільний світ неможливий без стабільної Європи.
Велика війна переформатувала світові уявлення про безпеку, оголивши очевидне. Виявилося, що блокада українських портів загрожує голодом Африці, що російський газ є не енергоносієм, а зброєю, що світова політика – чи в питаннях стримування агресії, чи енергетики – вимагає перегляду.
Як частина євроатлантичної цивілізації Україна є також учасником євроатлантичних економічних і кліматичних цілей. До 2050 року Європейський Союз планує досягти кліматичної нейтральності, не поступившись при цьому рівнем життя людей. Це вимагатиме фундаментальних змін національних економік та енергетик. У нашому випадку ситуація ускладнюється і водночас полегшується тим, що масштаб руйнувань, з яким ми стикнулися, робить недоцільною пере- чи відбудову застарілих комплексів – ефективніше буде відновити Україну відповідно до вимог ХХІ століття.
Гроші йдуть за реформами. Україні потрібна перемога не тільки на полі бою, а й на полі права та економічних стимулів.
Опалювальний сезон 2022/2023 був найважчим за всю історію української незалежності. Але ми вистояли завдяки спільним зусиллям ЗСУ й енергетиків, які тримали кожен свою ділянку фронту. Сьогодні Група «Нафтогаз» так само готується до зими, що, за очікуваннями, буде не легше минулої. Видобути і закачати у сховища достатньо газу є поточним завданням №1. Але за деревами ми маємо бачити ліс і мислити не термінами опалювальних сезонів, а категоріями нової архітектури енергетичної безпеки та місця України на новій карті об’єднаної Європи.
Свого часу Росія витратила багато зусиль, щоб створити міф енергетично залежної України. Насправді ж ситуація має зворотний вигляд: у нас є потенціал для того, щоб стати континентальним енергетичним хабом, забезпечивши незалежність собі та Європейському Союзу.
Що для цього, на мій погляд, потрібно зробити
По-перше, переконати ЄС повністю відмовитися від російських енергоносіїв – і від ідеї вести з Росією business as usual у цьому питанні після завершення війни. У деяких політиків навіть зараз є спокуса зберегти «дешевий» російський газ в енергетичному міксі своїх країн. Що ж говорити про день, коли гармати замовкнуть, а потреба в газі все ще залишатиметься?
По-друге, запропонувати стабільну заміну російським вуглеводням, щоб європейська підготовка до зими не перетворювалася щоосені на цінові ралі. До 2050 року ЄС так чи інакше потребуватиме газу як перехідного палива, стикнувшись при цьому з дефіцитом власних видобувних потужностей. Враховуючи, що одне з найбільших родовищ у нідерландському Гронінгені не тільки не наростить видобуток, а взагалі закриється протягом 2023–2024 років через сейсмологічну небезпеку в регіоні.
По-третє, зробити ставку на ресурси України. У нас є достатньо газу, щоб покрити не лише власні, а й значну частину європейських потреб. І є найбільші в ЄС газосховища, де можна зберігати стратегічні резерви. Розвиток української видобувної галузі – це double win. Європейський Союз матиме надійного постачальника з числа своїх членів. Україна – фінансування для повоєнного відновлення. Завдяки цьому за 25 років, що відділяють нас від ери кліматичної нейтральності, країни континенту зможуть отримати необхідне їм блакитне паливо українського походження, а інвестори – вигоду.
По-четверте, не відкладати енергетичний перехід, а прискорювати його. «Нафтогаз» традиційно асоціюється з вуглеводнями, але це далеко не все, на що ми здатні. Вже сьогодні в портфелі Групи є проєкти з вітрової енергетики, виробництва біогазів і зеленого водню. Поки що пілотні, але частка «зеленки» зростатиме, відповідаючи світовому тренду.
По-п’яте, яке є насправді основним. Гроші йдуть за реформами. Україні потрібна перемога не тільки на полі бою, а й на полі права та економічних стимулів. Правила гри, впровадження яких відкладалося протягом десятиліть, мають бути імплементовані терміново. Цього вимагають час і обставини – і цього ж вимагає президент.
Державні компанії, однією з яких є «Нафтогаз», стануть своєрідними хедлайнерами переходу з пострадянської парадигми до європейської, враховуючи їхню високу роль в економіці та, відповідно, у повоєнному відновленні. Саме тому для мене такою важливою є реформа корпоративного управління в компанії. Не стосуючись енергетики як такої, вона, однак, свідчить, що «Нафтогаз» грає за цивілізованими правилами. А значить, з компанією можна мати справу в довгострокових проєктах. Як, скажімо, розроблення складних газових родовищ, без чого не буде енергетичної незалежності. У трансфері технологій та експертизи діє приблизно такий самий підхід, як і у передачі озброєнь – партнери хочуть бути впевненими у тому, що і те, й інше буде використано за призначенням і так, як заявлено.
Війна, принісши нам стільки горя, водночас відкрила для України вікно можливостей. Ще ніколи наші наміри так не акцептувалися світом, як зараз. Знісши попередні конструкції, війна розчистила місце новим, визначаючи потенційні ролі України у ХХІ столітті. Одна з яких – перетворитися на континентального постачальника чистої та доступної енергії, що слугуватиме цілям розвитку, а не струшуватиме Європу в кризах, як це робили російські енергоносії.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.