Від перших кілометрів до фортифікацій. RDS 20 років на ринку дорожнього будівництва: історія розвитку та стійкості

Про перші великі проєкти 

Цього року ви відзначаєте 20-річчя компанії. З чого починалася RDS?  

Як цікавий інвестиційний кейс. Ми з партнерами працювали у банку й розглядали кредитну заявку клієнта, який планував займатися дорожнім бізнесом. Поїхали подивитися на завод і побачили в цьому напрямі потенціал. Клієнт відмовився від проєкту, а ми вирішили спробувати. Так, тоді ще без досвіду, ми взялися за реалізацію першого обʼєкта – 10 км траси Київ – Одеса. Потім зайшли в місто і реалізували проєкт реконструкції комунікацій на вулиці Успенській в центрі Одеси. 

Це виглядає як ризикований старт.

Ми одразу хотіли не просто «робити дороги», а створювати власні стандарти якості. І дуже швидко зрозуміли, що компанія не може обмежуватися одним регіоном. Справжня дорожня компанія має масштабуватися.

Які проєкти стали для вас знаковими на старті?

Один із перших – реконструкція Фонтанської дороги в Одесі. Потрібно було демонтувати трамвайні колії, розширити проїжджу частину. Це був складний об’єкт, за який багато хто не хотів братися. Після цього з 2005-го до 2011-го в нас були проєкти в Полтавській та Миколаївській областях, а пізніше – знаковий для нас проєкт у столиці. 

У 2011 році ми виграли тендер перед Євро-2012 і реконструювали дві центральні вулиці – Антоновича та Велику Васильківську. Для нас тоді це було підтвердженням, що ми можемо працювати на найвищому рівні.

Попередній слайд

Наступний слайд

Здається, ви не уникаєте викликів.

Інколи, коли я вперше бачу замовлення, зʼявляється думка: це неможливо, нереально реалізувати. Але в підсумку крок за кроком ми все одно це робимо. І саме це, мабуть, найкраща характеристика нашої команди.

Саме команда визначає результат. У нас багато людей, які прийшли ще студентами на практику, а сьогодні вони керують регіональними підрозділами. І коли бачиш уже готовий складний об’єкт, розумієш, яка це сила.

Про фортифікації: міфи і правда 

З початком повномасштабної війни ви взялися за фортифікаційні споруди. Що ці проєкти означають для вас?

З перших днів війни ми долучилися до всього, що пов’язано з обороною та укріпленням – від фортифікацій на передовій до захисту критичної інфраструктури в тилу від ракет і дронів.

Спочатку ми передавали техніку на будівництво. Коли розпочалася масова хвиля фортифікації, ми зрозуміли: надійніше й ефективніше будувати самим.

Ми задіяли власні бетонні вузли, які раніше використовували для доріг і злітно-посадкових смуг, масштаби наших закупівель дають змогу економити ресурси держави. Тож наш вихід у цю сферу став природним і логічним продовженням досвіду компанії.

Існує переконання, що будівельники заробляють надприбутки на фортифікаціях. Як насправді?

Дорожню галузь взагалі чомусь вважають супердохідною. Наш бізнес максимально прозорий і контрольований профільними організаціями та п’ятьма-шістьма правоохоронними органами. Кінцева вартість фортифікаційних робіт близька до собівартості. Тому про надприбутки тут не йдеться.

При цьому ви працюєте поруч із фронтом. Які виклики з цим пов’язані?

Найсуттєвіший виклик – постійні збитки та ризики для персоналу.

Ворог постійно вдосконалює техніку: якщо раніше ми працювали за 20 км від фронту, то сьогодні навіть за 40 км будівництво небезпечне через присутність дронів.

Так, нещодавно, на превеликий жаль, під час будівництва евакуаційної дороги в Харківській області через падіння дрона загинули двоє наших працівників, ще один отримав тяжкі поранення. Цього року також гинули люди на Херсонщині, де ми не припиняли роботу з початку повномасштабного вторгнення, деокупації. Це, безумовно, найбільші наші втрати. І найважчі. 

Звісно, залишаються й високі фінансові ризики. В будь-який момент ми ризикуємо не отримати оплату за виконані проєкти через війну: масовані атаки змінюють пріоритети замовників, частина техніки втрачена або викрадена, компенсація збитків під питанням.

Про соціальні проєкти 

Ви взялися за відновлення селища на Херсонщині. Розкажіть про цей проєкт.

Наразі реалізується перша черга робіт: ми виконуємо капремонти вцілілих будинків, зводимо нові, реконструюємо дороги та двори. У планах – будівництво амбулаторії. Загалом ідеться приблизно про 2000 будинків.

Ідея проєкту – повністю відновити селище та розвинути інфраструктуру: школи, лікарні та сучасний урбан-парк для дітей.

Це багаторічний проєкт із масштабним соціальним ефектом. Ми працювали на Херсонщині ще до повномасштабного вторгнення, тож добре знаємо цей регіон і його потреби. Для нас це не просто відбудова, а повернення життя туди, де його намагалися знищити.

Які ще соціальні проєкти реалізуєте?

Серед наших проєктів для дітей, соціальної сфери та навчальних закладів особливо вирізняється «Дороги гурманів». Масштабний проєкт, який об’єднує українські крафтові виробництва – пивоварні, сироварні, ферми, ресторації – у туристичні маршрути, що оживляють території та привертають увагу до локальних бізнесів. 

Ми створили перший національний гастрогід і онлайн-карту таких об’єктів, постійно оновлюючи їх. Ідея проєкту народилася до 30-річчя незалежності, щоб показати, наскільки «смачними» є регіони України. Після початку повномасштабного вторгнення він став символом незламності українського бізнесу, поєднуючи туристичний потенціал із підтримкою локальних виробників.

У чому суть ще одного соціального проєкту від RDS – «Наше місце»? 

«Наше місце» – простір для відпочинку ветеранів, дітей війни та громади загалом. Перший проєкт реалізуємо в Макарові на Київщині, постраждалому від окупації.

«Амфітеатр відновлення» – нова історія, що показує, як бізнес і громади можуть працювати разом. Плануємо масштабувати ідею у регіонах, що найбільше постраждали від вторгнення, зокрема на Херсонщині та Харківщині.

Принцип простий: нічого для громади без громади.

Кадри, доходи та майбутнє

Наскільки гостро для вас стоїть проблема дефіциту кадрів?

На початку війни, коли ще не було бронювання, у нас мобілізували 800–900 людей, це 20–25% працівників. У 2022-му обсяги робіт зменшилися, ми змогли це частково компенсувати. Зараз, оскільки працюємо з «Укренерго» та Міноборони, можемо бронювати співробітників. Але це лише частина проблеми. Друга частина – великий брак фахівців. На сьогодні ми маємо такий інженерний склад, який дозволяє будувати будь-які обʼєкти. Але людей не вистачає.

Які спеціальності найбільш дефіцитні?

Механізатори, які керують дорожньою технікою, а також будівельники.  

Ми співпрацюємо з університетами та коледжами дорожнього профілю. Платимо студентам стипендії та видаємо гранти. Ця система існувала й до війни, але зараз вона набула особливої актуальності. 

Перспективи відновлення та реконструкції України відкривають широкі можливості для галузі дорожнього будівництва. Якою ви бачите групу компаній за 10–20 років?  

Я прагну, щоб ми розвивалися технологічно. Подобається, коли купуємо сучасну техніку. Навіть у війну ми намагаємося оновлювати технічний парк. Хочу, щоб у нас було сучасне світове обладнання для роботи в будівництві, й не лише дорожньому.

Мрію про великі автобани – на 100 км із якісним виконанням за два–три роки. Про знаковий міст на 300–500 м, який слугуватиме точно 50–100 років.

20 років – це вже історія. Ви дивитеся на цей шлях із відчуттям завершення чи початку?

Насправді це лише початок. Ми пройшли великий шлях, але головне попереду. Я хочу, щоб RDS залишалася командою професіоналів, яка не боїться складних завдань і доводить, що неможливе можна реалізувати. Ці 20 років навчили нас, що сила компанії – у людях і спільній меті, і саме з цим багажем ми дивимося вперед з вірою у майбутнє. 

Колись я хотів працювати в європейських країнах, але тепер, після всього, що пережила Україна, хочу під час повоєнної відбудови працювати тут, вдома, і робити свою країну ще кращою.