Середовище рівних, взаємна підтримка, інтелектуальний розвиток та суспільні проєкти. Як CEO Club за 15 років пройшов шлях від ініціативи засновника до організації, якою керують самі учасники?
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Усередині — рейтинг «202 найбільші приватні компанії», 25 найдорожчих брендів України, зміна керівників у великому бізнесі, 10 перспективних косметичних брендів та 58 нових ресторанів у спецпроєкті «Смак країни».
«Я ходжу в «клуб анонімних підприємців», – так керівна директорка SAP Ukraine Ганна Мікулицька відповіла, коли її запитали, як їй вдається триматися. З квітня 2025 року вона – членкиня CEO Club. Щомісяця Мікулицька зустрічається з 11 іншими управлінцями у групі Peer-to-Peer за методологією, яку клуб розробив для своїх учасників. У конфіденційному колі за участі модератора обговорюють складні бізнес-рішення, а також особисті кризи та потреби. «Навіть якби нічого іншого в цьому клубі не було, я б залишила собі цю цінність Peer-to-Peer», – каже вона.
За 15 років CEO Club виріс із ініціативи одного засновника в організацію з професійною командою, співвласниками, виборною радою та екосистемою проєктів. Як підприємці, які звикли покладатися на себе, навчилися довіряти одне одному і що ця довіра дає за межами клубу?
Моменти з життя спільноти CEO Club. Фото надано пресслужбою CEO Club
Моменти з життя спільноти CEO Club. Фото надано пресслужбою CEO Club
Моменти з життя спільноти CEO Club. Фото надано пресслужбою CEO Club
Моменти з життя спільноти CEO Club. Фото надано пресслужбою CEO Club
Моменти з життя спільноти CEO Club. Фото надано пресслужбою CEO Club
Моменти з життя спільноти CEO Club. Фото надано пресслужбою CEO Club
Моменти з життя спільноти CEO Club. Фото надано пресслужбою CEO Club
Архітектор бізнес-спільнот
Засновник і президент CEO Club Сергій Гайдайчук називає себе архітектором спільнот. Ще студентом він створив клуб «Молода еліта», згодом – Ukrainian Real Estate Club, обʼєднання керівників девелоперських компаній. Проте галузевого спілкування йому стало замало. Так виникла ідея CEO Club для керівників із різних сфер.
На початку 2010-х підприємці звикли платити за окремі конференції, а не за членство в постійній спільноті. У власній книжці «The Club. Мистецтво об’єднувати» Гайдайчук згадує «багато окремих конференцій та івентів», тоді як подібних клубів майже не було. Нова модель передбачала взаємодію й між зустрічами.
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
У 2011 році Гайдайчук склав список із 12 управлінців, зустрівся з кожним і запропонував їм приєднатися до клубу на умовах регулярного членства. «Голосуючи грошима, люди перетворюють свої наміри на конкретні дії», – пояснює засновник у книжці.
На перший бізнес-сніданок у ресторані «Панорама» в київському готелі «Дніпро» прийшли восьмеро лідерів бізнесу, і всі погодилися приєднатися до клубу. Запрошеним спікером став Ігор Кабузенко, нині керівний партнер Ward Howell Ukraine, який тоді представляв інвестиційний фонд ICON Private Equity.
Він згадує, що бізнес-середовище на початку 2010-х було сповнене взаємних підозр, а конкурентів часто сприймали як загрозу. «Ідея була дуже проста й водночас прогресивна: зовні можуть бути «джунглі» та конкуренція, але всередині клубу ми створюємо простір довіри, – згадує Кабузенко. – Є можливість ділитися досвідом, не намагаючись отримати перевагу над кимось».
Архівні фото із зустрічей CEO Club у 2010-х роках. Фото надано пресслужбою CEO Club
Архівні фото із зустрічей CEO Club у 2010-х роках. Фото надано пресслужбою CEO Club
Архівні фото із зустрічей CEO Club у 2010-х роках. Фото надано пресслужбою CEO Club
Архівні фото із зустрічей CEO Club у 2010-х роках. Фото надано пресслужбою CEO Club
Архівні фото із зустрічей CEO Club у 2010-х роках. Фото надано пресслужбою CEO Club
Від ідеї до масштабування
На початку 2013 року Гайдайчук шукав керівника спільноти. Його познайомили з Дмитром Карчуком – той уже мав досвід управління українським осередком міжнародної організації AIESEC. Карчук привів із собою колегу, і разом вони взялися за масштабування проєкту. «Нас було троє, і все трималося на нашій енергії: ми багато знайомилися, запрошували людей у клуб, отримували купу відмов і просто продовжували рухатися», – згадує Дмитро Карчук. Відтоді він залишається виконавчим директором CEO Club.
Інвестгід від Forbes Ukraine: нова розсилка про приватні інвестиції
У січні 2013-го CEO Club налічував менше 30 учасників, а в 2015-му – вже близько 100. Разом зі зростанням спільноти змінився і характер взаємодії: самих бізнес-сніданків та зустрічей зі спікерами стало замало.
У 2015 році клуб запустив постійні малі групи Peer-to-Peer. Спираючись на найкращі міжнародні практики peer learning, CEO Club розробив власну авторську методологію, адаптовану до потреб своїх учасників: конфіденційне обговорення особистих і бізнесових викликів у постійному колі за участі модератора з чітко визначеними правилами взаємодії. Поступово в клубі додавалися нові формати: стоїчні та філософські, терапевтичні, навчальні групи. «Довіра формується лише в мінігрупах», – пояснює Сергій Гайдайчук.
Коли зустрічей побільшало, спільноті знадобився постійний простір. У 2017 році на Печерську відкрили клубний будинок: Вʼячеслав Лисенко, акціонер Meest, облаштував для CEO Club два поверхи власної будівлі, які клуб орендує. «Кожна спільнота має своє місце сили, яке забезпечує потреби учасників і є опорою в ситуаціях нестабільності та криз», – говорить Лисенко. «Думаю, щонайменше половина атмосфери клубу формується офлайн всередині стін клубного дому», – додає Володимир Цой, співвласник і президент групи MTI, учасник CEO Club із 2015 року.
Більшість подій CEO Club відбуваються в клубному будинку. Фото надано пресслужбою CEO Club
Більшість подій CEO Club відбуваються в клубному будинку. Фото надано пресслужбою CEO Club
Більшість подій CEO Club відбуваються в клубному будинку. Фото надано пресслужбою CEO Club
Більшість подій CEO Club відбуваються в клубному будинку. Фото надано пресслужбою CEO Club
Кабузенко виділяє три етапи розвитку CEO Club: спершу бізнес-знайомства й взаємодопомога, згодом малі групи Peer-to-Peer, філософія та особистісний розвиток, нині – спільні суспільні проєкти. «І важливо: кожен наступний етап не скасовував попереднього. Це радше базис і надбудова», – наголошує він.
Вхід лише за запрошенням
Останні кілька років CEO Club працює за принципом Invite Only: вступити можна лише за запрошенням, а кількість учасників обмежена 300. Нині їх близько 260. Попри назву CEO Club, 70% учасників спільноти – власники великого та середнього бізнесу, тоді як 30% – топменеджери міжнародних і українських компаній.
Членство в CEO Club є персональним: до клубу приймають не компанію, а її власника або керівника, що відрізняє його від традиційних бізнес-об’єднань. Якщо людина змінює компанію або виходить із бізнесу, це саме по собі не означає припинення членства.
За роки існування клубу фінансові вимоги до вступу поступово зростали, проте нові правила не мають зворотної дії: ті, хто приєднався раніше, зберігають членство, навіть якщо вже не відповідають нинішнім вимогам. Можливість перегляду цього підходу в клубі обговорювали, але вирішили повернутися до цього питання після завершення війни. Сьогодні мінімальний річний оборот компанії для вступу до CEO Club становить $25 млн для власників виробничих і торговельних бізнесів та $100 млн для найманих CEO і членів наглядових рад. Для компаній у сфері послуг відповідні пороги становлять $5 млн і $20 млн.
Проте відповідність фінансовим критеріям не гарантує членства. CEO Club перевіряє репутацію кандидатів, їхній управлінський досвід і ризики, пов’язані з санкціями. За словами Гайдайчука, якщо на початку він особисто обирав, кого запросити до клубу, то сьогодні за відбір відповідає спеціальний комітет із членства. Він формує список потенційних кандидатів і розглядає рекомендації чинних членів клубу.
Після знайомства з комітетом претендент відвідує події як гість, а потім проходить кандидатський період тривалістю щонайменше шість місяців. За цей час спільнота оцінює, як він поводиться, веде дискусії та дотримується домовленостей. Перед остаточним рішенням члени клубу можуть висловити заперечення. «Масштабу бізнесу, статусу і публічності недостатньо, якщо людина поводиться зверхньо, не відкрита до інших поглядів, а поруч із нею учасникам некомфортно. У такому разі кандидату можуть просто не запропонувати приєднатися до клубу», – підкреслює Карчук.
Кожного новачка супроводжує buddy, досвідчений учасник, який допомагає розібратися в правилах та інтегруватися в спільноту. «Якщо йду на якусь зустріч, кажу: «Ходімо зі мною», – пояснює Наталя Морозова, керівна партнерка та CEO рекламно-комунікаційної групи Havas Village Ukraine, яка приєдналася до клубу в 2020 році. Далі новому учаснику пропонують відмітити в застосунку, з ким зі спільноти він уже знайомий. Поступово команда клубу допомагає налагодити знайомства з іншими учасниками.
Прискіпливий відбір створює лише початкові умови для довіри, а не гарантує її. Тарас Козак, засновник інвестиційної групи «УНІВЕР», називає три складові: репутаційний фільтр, спільний етичний кодекс і тривалу взаємодію. «На вході може бути базова довіра: ти знаєш, що людина пройшла відбір. Але справжня довіра виникає не з анкети», – пояснює він.
У клубі заборонено нав’язувати одноклубникам свої послуги: говорити про бізнес можна, але пропозиція має бути відповіддю на запит, а не метою знайомства. «Ти не можеш ходити й продавати себе одноклубникам», – каже Козак. Енвєр Кікава, CEO Publicis Groupe Ukraine, який приєднався в березні 2026 року, застерігає від ілюзії автоматичної довіри: «Це процес. І цю довіру постійно перевіряють». Марина Авдєєва, співвласниця та голова наглядової ради СК «Арсенал Страхування», яка стала учасницею клубу в листопаді 2025-го, каже: «У мене ця довіра є авансом».
Бути опорою одне одному
У CEO Club знайомляться на закритих зустрічах із запрошеними гостями, тематичних дискусіях, спільних поїздках і філософських ретритах, а також у малих групах, яких у клубі близько сорока. Знайомства на подіях переростають у багаторічну дружбу завдяки регулярному спілкуванню поза межами робочих ролей. «Такі зустрічі не завершуються разом із програмою. Розмова продовжується за обідом, вечерею, у неформальному спілкуванні», – розповідає Валентин Запорощук, засновник і президент групи компаній Valenti Family (учасник клубу з 2019 року).
Володимир Цой згадує, як 10 років тому його здивувала відвертість майже незнайомих людей: «З учасниками моєї Peer-to-Peer групи ми дружимо й досі. Ба більше, ми почали дружити сім’ями».
Зближують і спільні подорожі: Цой, зокрема, організував поїздку одноклубників до Узбекистану. «Мені здається, що малі групи – це 80% нашого успіху», – оцінює Наталя Морозова. Енвєр Кікава пояснює, чому спільний час змінює якість стосунків: «Довіра працює лише тоді, коли є двосторонній рух: я щось відкриваю і мені щось відкривають у відповідь».
Євген Глібовицький, директор Інституту фронтиру та багаторічний партнер клубу, бачить у різноманітних форматах і дискусіях не лише розвиток бізнес-клубу, а й зміну способів взаємодії між підприємцями. «Формат спілкування рівний із рівним – тут принциповий. Людині, яка ніколи не брала на себе такого обсягу ризику й відповідальності, важко зрозуміти переживання власника бізнесу, а вони одне одного розуміють».
Водночас сама довіра не виникає автоматично: «Довіра – результат еволюції людей, які долають «трагедію спільнот». Вони починають розуміти: самому не обов’язково краще. Члени клубу дуже індивідуалістичні, але зв’язок між ними для них важливий», – каже Глібовицький. Він жартома порівнює це зі спільним управлінням будинком через ОСББ: люди вчаться домовлятися навіть тоді, коли це незручно.
Довіра іноді рятує від дорогих помилок. В’ячеслав Лисенко виніс на зустріч Peer-to-Peer інвестиційне рішення, щодо якого мав сумніви. «Ти закохався в цю компанію. А закохана людина не може адекватно оцінювати бізнес», – сказали йому одноклубники. Лисенко відмовився від угоди, а через вісім місяців та компанія збанкрутувала. Потенційні втрати він оцінює у $7 млн. «Друзі, ви зберегли фонду величезну суму», – згадує він.
Взаємопідтримка не обмежується порадами в малих групах. Спільнота стає простором для дієвої допомоги між учасниками та опорою в критичні моменти. Коли через руйнування офісів частині учасників довелося шукати нові робочі простори для команд, засновник Creative States Ілля Кенігштейн запропонував скористатися його коворкінгами зі 100% знижкою.
Восени 2022 року учасник CEO Club Сергій Позняк отримав тяжке поранення під час військової служби. Щойно, опинившись в евакуаційному авто, Сергій написав у чат спільноти – всі одразу включилися. «Клуб був для мене опорою і в найкритичніший момент життя, і ще багато разів після цього. З чим би я не звертався до одноклубників – чи то подбати про мою сім’ю в разі чого, чи підтримати черговий збір, – я завжди отримував підтримку», – каже Позняк.
Довіра як додана вартість
Довіра переноситься і в ділову площину. Спільнота не лише допомагає закривати конкретні запити, а й створює ґрунт для нових партнерств між учасниками. Ірина Горова та Лев Жиденко познайомилися в CEO Club. Згодом вони запустили спільний проєкт «На її основі» – музичну платформу, що поєднала мережу мультимаркетів «Аврора», співвласником якої є Жиденко, та лейбл pomitni, заснований Горовою. «Для мене це одна з найбільших цінностей спільноти: з обміну різними поглядами та досвідом можуть народжуватися цілком конкретні партнерства, які розвивають цілі індустрії», – каже Горова.
У 2015 році фонд SMRK, створений засновником MacPaw Олександром Косованом, інвестував $1 млн в Ajax Systems. Із її засновником Олександром Конотопським Косован познайомився в CEO Club у 2012 році. За три роки клубне знайомство переросло в інвестиційне партнерство. «Я повірив в ідею Олександра з Ajax Systems, коли він показав перші прототипи», – каже Косован. «Перспектива працювати з Сашком була для мене надзвичайно цікавою. Ми стали партнерами, за що я дуже вдячний долі», – згадує Конотопський.
Клуб не виступає гарантом таких партнерств і не бере на себе відповідальності за спільну ділову діяльність учасників. Знайомство та довіра можуть створити передумови для співпраці, але рішення, ризики й результат залишаються відповідальністю самих партнерів. Тарас Кириченко – Голова наглядової ради Нової пошти та генеральний партнер TOLOKA.VC визнає, що кілька його спільних проєктів з одноклубниками «не пройшли перевірку життям». Для нього це нормальна частина підприємництва.
В основі всіх взаємодій між учасниками лежить продумана інфраструктура: мережа клубних чатів, мобільний застосунок, ШІ-асистент, система визнання та винагород, а також команда комʼюніті-менеджерів, яка поєднує потреби й можливості учасників. «Я ледве стримуюся, щоб їх не захантити», – жартує про команду CEO Club Марина Авдєєва. Підприємці охоче надсилають одне одному внутрішню валюту CEO-койни як вираз вдячності за допомогу. Віртуальні монети потім можна обміняти на мерч, який не продається за гроші. Це дозволяє команді відстежувати, як розвивається сама мережа зв’язків і рівень інтеграції кожного учасника.
Навіщо підприємцям Сенека
У 2021 році на триденному виїзному заході CEO Club зібралися близько 80 підприємців. Замість фінансових результатів та інвестицій вони обговорювали текст Сенеки про час із філософом Сергієм Пролеєвим.
Засновник клубу Сергій Гайдайчук згадує, що спочатку частина учасників не розуміла, навіщо потрібні такі дискусії. «У клубі ми говоримо не лише про бізнес, а й про значно ширші питання, які зрештою формують тебе як лідера: як ухвалювати рішення в умовах невизначеності, де проходить межа компромісу, що таке справедливість і відповідальність, як вибудовується довіра та яку роль бізнес відіграє в суспільстві. Тут рідко є одна правильна відповідь, але такі розмови допомагають краще зрозуміти власну позицію», – каже Гайдайчук. Марина Павлюк, генеральна директорка Glovo в Україні, яка приєдналася до CEO Club у листопаді 2025 року, називає те, чого шукала в клубі, positive pressure, тобто позитивний стимул виходити за межі звичної управлінської бульбашки.
Ще з 2018 року Олег Боднар, директор напряму продажів у регіоні North EMEA в Cisco, співвласник UVK Олександр Пітенко, керівний партнер Focus Estate Fund Андрій Козін та інші підприємці збиралися разом читати й обговорювати філософські тексти. Згодом до зустрічей долучився Гайдайчук, а з 2020-го клуб почав проводити регулярні заняття з Пролеєвим. Нині в CEO Club діють шість постійних філософських і стоїчних груп. Їхні учасники зазвичай спілкуються по 2–3 години щотижня.
Для Пролеєва головне в цих заняттях – не знайомство з філософами чи цікавими авторами, а «ваша зустріч із самим собою». Учасники вчаться ставити запитання, слухати інших і відкриватися, не вимагаючи знайти єдину правильну відповідь. «Людина говорить лише те і лише тоді, коли вона готова це сказати», – пояснює філософ. Наталя Морозова називає ці розмови одним із найсильніших особистих досвідів: «Людина, яка колись зайшла до клубу, і людина, якою я є зараз, – це дві різні людини». Повномасштабна війна стала перевіркою цього формату: після кількамісячної перерви зустрічі відновилися. Пролеєв вважає, що вони допомагають людям знаходити опору в умовах невизначеності.
Дискусія в клубі на тему впливу культури під час повномасштабного вторгнення. Фото надано пресслужбою CEO Club
Наталія Кривда, філософиня й давня партнерка CEO Club, цінує клуб за готовність виходити далеко за межі бізнесових тем. «CEO Club – один із небагатьох майданчиків, де не бояться говорити про складні речі: від культури й особистих переживань до гендерної та соціальної нерівності, великих грошей і амбіцій. І все це з хорошим смаком», – каже Кривда.
Від клубу засновника до спільної відповідальності
Коли CEO Club виріс, постало питання, як зменшити залежність від засновника. «Кілька років тому я зрозумів, що клуб став набагато більшим, ніж я», – говорить Сергій Гайдайчук. Відповіддю стало поступове передавання управлінських повноважень представникам самих учасників.
Перехід до корпоративного врядування почали обговорювати ще до повномасштабного вторгнення. Навесні 2023 року засновник Гайдайчук, виконавчий директор Карчук та співвласники клубу Ігор Кабузенко і Юрій Остапюк взялися за розробку правил роботи ради, комітетів і виборів. У 2024-му запрацювала нова система з радою із дев’яти членів і чотирма комітетами. Першим головою обраної ради став Ігор Кабузенко, а на каденцію 2026–2027 років її очолив Остапюк. «Ми пройшли шлях від проєкту, задуманого й значною мірою керованого однією людиною, до системи, де є спільне врядування», – говорить Остапюк.
Співвласність у CEO Club почала формуватися ще у 2017-му, до появи виборної ради. Сьогодні 38 учасників володіють частками в товаристві, якому належить бренд клубу. Гайдайчук запрошує людей, готових брати участь у його стратегічному розвитку. «Важливі рішення й відповідальність за репутацію мають поступово ставати справою групи людей, для яких CEO Club давно перестав бути просто місцем для зустрічей», – пояснює засновник спільноти.
Олександр Пітенко, який став співвласником у 2024-му, описує свій вибір як «довгострокову причетність і відповідальність». Для нього клуб уже став частиною життя, а участь у його розвитку – продовженням попередньої роботи в спільноті. Юрій Остапюк наголошує на іншому аспекті: бренд, культура взаємодії та репутація клубу повинні залишатися стійкими незалежно від того, хто саме сьогодні керує організацією.
«Співвласність – це не галочка. Це робота над стратегією розвитку клубу», – говорить Валентин Запорощук, засновник і президент групи компаній Valenti Family, один із співвласників. За його словами, це означає витрачати власний час на обговорення майбутнього спільноти, а не просто мати особливий статус. Юрій Кривошея, керівний партнер та президент «УКСТ Торонто-Київ», співвласник клубу, формулює зобов’язання так: «Спираючись на спільні принципи, ми діємо разом, як одна команда. Це не лише зміцнює спільну репутацію, а й створює синергію, яка допомагає рухатися вперед». Гайдайчук при цьому не відходить від стратегічного управління: він залишається президентом і постійним членом ради, тоді як решту членів обирають. Операційною роботою керує команда Дмитра Карчука.
З економічного погляду ця модель нетипова. Підприємець отримує частку в бренді клубу, але не отримує дивідендів. Його мотивація – не дохід від операційної діяльності клубу, а участь у довгостроковому розвитку організації, її репутації та проєктів. Карчук пояснює, що тепер рада ухвалює ключові стратегічні рішення, проте Гайдайчук зберігає особливі повноваження щодо окремих фундаментальних змін, зокрема тих, що пов’язані з майбутнім бренду та структурою власності.
Від клубу до екосистеми суспільного впливу
За 15 років довкола CEO Club сформувалася екосистема проєктів, у яких спільнота діє по-різному: започатковує власні, підтримує вже існуючі організації та реалізує спільні ініціативи з партнерами. Учасники клубу працюють у наглядових радах, стають менторами, допомагають із командами та фінансуванням.
«У цьому сенсі CEO Club виконує для проєктів, ініційованих учасниками, роль інкубатора та акселератора. Далі вони розвиватимуться як окремі організації за нашої підтримки», – говорить Юрій Остапюк. Серед ключових напрямів: підтримка Сил оборони, допомога родинам загиблих захисників і пораненим військовим, розвиток ветеранського підприємництва, освіти та культури.
Один із ключових напрямів відповідальності спільноти сьогодні – підтримка Сил оборони. Фото надано пресслужбою CEO Club
Євген Глібовицький зізнається: спочатку вважав CEO Club «клубом взаємної адорації», тобто замкненим колом, де учасники радше захоплюються одне одним, ніж ставлять незручні запитання. Ставлення змінилося після багатогодинної програми, під час якої він разом із підприємцями обговорювали розвиток інституцій. Але Глібовицький застерігає від спокуси переносити управлінські рецепти без змін на інші сфери: «Не можна керувати державою чи університетом як компанією». На його думку, бізнесу доведеться вчитися співпрацювати з громадським та академічним середовищем на їхніх умовах. Так само й добрі наміри не гарантують результату благодійним проєктам: для підтримки тисяч людей потрібні професійні команди, довгострокові ресурси та довіра, які виходять далеко за межі 300 учасників CEO Club.
На думку Тараса Козака, довгострокову життєздатність суспільних проєктів визначатиме їхня здатність залучати людей і ресурси ззовні. Він також пропонує розділяти результати самої організації та діяльність її учасників: «Вплив клубу і вплив членів клубу – це різні речі». CEO Club може змінювати погляди й можливості підприємців, але ініціативи й рішення, які народжуються поза межами клубу, не завжди мають до нього прямий стосунок.
На наступному етапі розвитку CEO Club має поєднати два завдання: зберегти середовище довіри всередині спільноти та допомогти окремим інституціям працювати самостійно. Юрій Остапюк описує стратегію саме через внутрішній і зовнішній напрями. Перший стосується якості членства, залученості, розвитку комітетів і системи врядування. Володимир Цой вважає, що навіть зберегти нинішній темп розвитку протягом наступних 5–10 років було б значним досягненням. Другий – освітніх, благодійних, культурних та інших суспільних ініціатив, у яких клуб може бути стартовим середовищем, а не «вічним керівним центром».
П’ятнадцять років тому CEO Club починався з восьми підприємців, які вирішили регулярно зустрічатися й ділитися досвідом. Сьогодні учасники спільно керують клубом, створюють соціальні проєкти та залучають до них інших людей. Ігор Кабузенко, який був серед перших учасників CEO Club, а тепер є його співвласником, описує цю еволюцію так: «Це шлях від «ми можемо бути сильнішими разом» через «ми можемо глибше розвиватися» до «ми можемо разом робити щось більше, ніж ми самі».