Люди з можливостями. Як «METRO Україна» допомагає будувати інклюзивну культуру в Україні

«Допомагаємо повернути можливості!» – кажуть у «МЕТРО Україна» і додають, що протез кінцівок – це не бар’єр чи обмеження, а навпаки – інструмент для нового повноцінного життя та реалізації людського потенціалу.

Це можливість, що повертається завдяки бізнесу

За різними оцінками, сьогодні понад 20 000 українців потребують протезування, але суспільство досі ставиться до таких людей з упередженням і помилково вважає їх «людьми з обмеженими можливостями». «METRO Україна» разом із партнерами планує це змінити.

Аби розповісти українцям, як ввічливо спілкуватися з людьми, котрі втратили кінцівки, запрошуємо на віртуальну екскурсію в центр протезування та реабілітації Superhumans, де вам розкажуть, як варто спілкуватися.

Найкращим варіантом буде казати про людей з інвалідністю за допомогою таких слів і фраз: «людина з ампутованою кінцівкою (рукою/ногою)», «постраждалий(-а) від війни», «людина з протезованою кінцівкою», «людина з протезом», «людина з інвалідністю зі слуху/зору», «людина із залишковим зором», «людина з контузією».

Ось повний список слів, які краще не вживати на адресу людей, що мають інвалідність: «інвалід», «каліка», «ампутант», «хворий», «контужений», «сліпий», «глухий», «незрячий», «обмежений», «людина з обмеженнями», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами», «інклюзивна людина», «людина з інклюзією», «жертва війни».

Кожна людина переживає унікальний біль і досвід, які неможливо порівнювати з іншими. Дуже не бажано:

• демонструвати жаль, сором чи страх;
• починати розмову про здоров’я і стан людини;
• порівнювати досвід і травми людини з інвалідністю з власним досвідом чи розповідями знайомих/близьких;
• запитувати про обставини, за яких людина отримала інвалідність чи втратила кінцівку;
• давати непрохані поради щодо здоров’я, роботи, фінансових питань тощо;
• торкатися людини без її згоди: обіймати, притискати до себе, гладити по спині, тиснути руку.

У процесі спілкування покажіть свою повагу до гідності й особистих кордонів людини з інвалідністю, а також дайте їй відчути спокій і захищеність. Тож можна будувати спілкування так:

• неспішно підійти спереду, щоб людина одразу бачила візаві;
• чемно привітатися;
• запитати, чи потребує людина помочі: по-дружньому, ненав’язливо, без драматизації і сліз.

Передусім – людина, лише потім – її інвалідність. Не бажайте людині з протезом одужання, бо втрата кінцівки – це не захворювання. Не нав’язуйтеся з допомогою і постійною присутністю поруч, не квапте людину з реабілітацією, не змушуйте швидше повертатися у суспільне життя. 

Будувати діалог і життя поруч із людиною з інвалідністю краще так:

• Кажіть, що людина може на вас розраховувати у будь-який час, коли їй знадобиться допомога. Якщо обіцяєте і людина звернеться, не відмовляйте.
• Давайте людині час побути на самоті, якщо вона цього прагне.
• Будьте поруч, якщо людина про це просить.
• Щиро та уважно слухайте людину, звертайте увагу на зміни у її настрої та світосприйнятті.
• Якщо рідні/друзі/колеги помічають, що людині з інвалідністю важко дається психологічна реабілітація та спілкування з людьми або вона говорить про відсутність сенсу життя, потрібно спонукати її звернутися до кваліфікованого психотерапевта.

Екскурсійна група вже впевнилась у тому, що, попри зовнішні чинники, усі люди мають рівні можливості. Якщо ви також хочете перевірити себе на упередженість, переходьте за посиланням.