«Наші волонтери можуть майже все». Інтервʼю з Євгеном Колядою, головою БО «Координаційний гуманітарний центр» 

Саме команда, яка організовувала евакуацію через дамбу, згодом стала основою Координаційного гуманітарного центру (КГЦ). Восени 2022 року його заснував Євген Коляда. Починали семеро волонтерів у підвалі з одним столом і кількома старими комп’ютерами. Згодом до команди приєдналася 51 людина з тих, кому вони допомогли виїхати.

Сьогодні КГЦ співпрацює з понад 800 громадськими організаціями і благодійними фондами та координує евакуацію з прифронтових територій. Про те, як евакуаційна ініціатива виросла у системну гуманітарну платформу, розповів її засновник і голова Євген Коляда.

Євгене, розкажіть, як виникла ідея Координаційного гуманітарного центру і хто працює у команді? 

З «Печенізької дамби» – волонтерської ініціативи на Харківщині навесні 2022 року – виріс всеукраїнський Координаційний гуманітарний центр, місія якого – системно і швидко рятувати людей з прифронтових територій і надавати підтримку після ворожих влучань у 17 регіонах країни.

Наші волонтери можуть майже все, що потрібно для порятунку людей.

Це студенти, ВПО і ветерани – фахівці різного профілю. Усі вони – співчутливі і чуйні люди, яким небайдужі філософія благодійності. Серед таких людей – наприклад, Валерія, студентка Харківського медуніверситету, яка координує медичні організації у складі гуманітарних місій. Вона – одна з тих, кого ми допомогли евакуювати з Печенізької дамби.

Є ще одна доленосна, хоч і трагічна, історія у родині КГЦ – коли наш волонтер Євген Санін загинув під час евакуаційної місії, його дружина Ірина продовжила його справу, очоливши сектор роботи з ВПО у Харківській області. 

За яким алгоритмом відбувається евакуація під керівництвом КГЦ?

Евакуація цивільних з прифронтових територій – флагманський вектор роботи КГЦ. Разом з Управлінням ООН з координації гуманітарних справ та профільними українськими міністерствами ми впроваджуємо систему евакуації, яка має пʼять етапів.

Яка ситуація з евакуації в Україні сьогодні: звідки найбільше їдуть?

Особливо непроста ситуація у Донецькій, Харківській, Херсонській і Сумській областях. Слов’янсько-краматорська агломерація чисельністю 170 000 людей перебуває під ризиком повної евакуації.

Транзитні центри Харкова приймають понад 280 людей на добу, Лозової – понад 320. 

Які етапи евакуації є проблемними, і чому?

Майже 30% евакуйованих потребують розселення, з них 60% – маломобільні люди та люди з інвалідністю.

Для них потрібні адаптовані місця проживання. КГЦ допомагає ремонтувати гуртожитки та відкривати нові простори по всій країні. Потрібні локації, де громади можуть щодня розміщувати до 150 людей.

Які проблеми сьогодні існують у волонтерській екосистемі України?

Яка роль бізнесу, донорів і держави у роботі КГЦ?

У волонтерстві ми всі в одному човні. Якщо хтось піде, човен потоне. КГЦ не заміщує роль держави, а допомагає їй системно і якісно реагувати. Ми співпрацюємо з Міністерством соціальної політики, сімʼї та єдності, Міністерством з відновлення, інфраструктури та транспорту, Міністерством внутрішніх справ, ДСНС, Нацполіцією, підрозділами «Білі Янголи», обласними державними адміністраціями та «Фенікс». Також передаємо Офісу Президента дані про критичні потреби на місцях.

КГЦ не фінансує жодну ініціативу з держбюджету, працюючи виключно за підтримки міжнародних партнерів: Державного Департаменту США, Єврокомісії, Урядів Швейцарії, Великої Британії, Німеччини та Гуманітраний Фонд для України. І нарешті про бізнес: він закриває потреби, які не можуть швидко закрити міжнародні донори через тривалі ланцюжки погоджень.

КГЦ об’єднує 12 000 волонтерів і 800+ організацій: як вам вдалося перевести сотні ГО та БФ у єдину систему?

Запорука успішної координації – взаємоповага, довіра і компроміси. КГЦ не керує організаціями, а об’єднує їх аналітикою і спільними процесами, щоб допомога працювала злагоджено.

У межах системи транзитних центрів КГЦ створює для громадських організацій спільну інфраструктуру: карти, аналітичні та цифрові інструменти. Проводимо воркшопи й форуми, аби створити простір для діалогу між владою, бізнесом і громадським сектором.

КГЦ також працює на місцях після ворожих прильотів. Який вигляд має алгоритм реагування від удару до прибуття допомоги?

Команда моніторингового центру КГЦ виїжджає на місце, оцінює пошкодження і передає дані координаційній групі.

Далі організації долучаються відповідно до своїх можливостей: забезпечують юридичну, психологічну, медичну допомогу, організовують евакуацію, харчування, матеріали і тимчасове житло для постраждалих. Першочергове завдання – швидко закрити базові потреби людей, а далі підключається громада.

Які показники використовуєте для оцінки ефективності евакуації? Яку місію називаєте вдалою, а яку – ні? 

Невдала місія – та, з якої хтось не повернувся. Решта – вдалі. Часто евакуйовані переконують сусідів виїжджати, кажуть: «Не переживайте, просто збирайтеся і їдьте, про вас подбають». І якщо сусіди виїжджають після цього, для нас це – найкраще підтвердження важливості нашої роботи.

Однак жодна безпекова система не може повністю усунути ризики – лише на Харківщині ми втратили 48 людей. Це для нас величезний біль. 

Як КГЦ управляє ризиками, з якими стикаються евакуаційні екіпажі?

Раніше волонтери не були застраховані: страхові компанії, чуючи слова «волонтер, броня, евакуація», відмовляли у страхуванні. А ми у КГЦ за чотири роки застрахували 12 000 волонтерів по всій Україні, зокрема на прифронтових територіях, від нещасних випадків і військових ризиків. 

• Наступний крок – наша платформа Bridge, яка об’єднує комплексну аналітику, сервіси страхування, навчання та піклування про ментальне здоров’я. 
• Окремий напрям – маркетплейс duty of care, де можна обрати бронежилети, каски, аптечки, рації, старлінки, броньовану техніку, а також пройти спеціалізовані та базові тренінги і отримати психологічну підтримку, а також забезпечення логістики: паливо, ремонти авто, дорожні ремкомплекти. 

Що потрібно змінити в Україні, щоб евакуація стала загальнонаціональною системою? 

Необхідно розвивати всеукраїнську культуру волонтерства. Війна – це відправна точка, яка дала поштовх, і важливо його не втратити. Потрібно мотивувати українську молодь ставати волонтерами. Як це робити? Документальними фільмами, стипендіальними і навчальними програмами, партнерством з бізнесом та університетами. 

Ми у КГЦ створюємо програми навчання, наставництва і менторства, у межах яких молодь отримує досвід роботи з донорами, фінансами і може повернутися у свої громади підготовленими фахівцями. Сильний громадянський сектор починається з людей, які знають, що вони потрібні.

Що відчуваєте ви та ваша команда, роблячи складну і небезпечну роботу?

Люблю вислів Григорія Сковороди: «Світ ловив мене, та не спіймав». Це про змогу залишатися вірним своєму шляху та цінностям, попри темряву і неправду, які нас оточують. Те, як ти будуєш свій шлях та які цінності транслюєш, впливає на якість і сенс твого життя. 

У КГЦ такими цінностями є відкритість, залученість і партнерство. Я приходжу на роботу з проханням до Бога про силу та мудрість не збитися зі шляху, з вдячністю команді за спільне бачення, за небайдужість і чуйність. У КГЦ я знайшов покликання, і для команди це також більше, ніж робота. Люди викладаються на повну, бо відчувають свою причетність до спільної справи. Кожен має свою роль, і ми пишаємося внеском кожного. Кожен має значення.

*Ця стаття була профінансована за рахунок гранту або угоди про співпрацю з Державним департаментом США. Висловлені в ній думки, результати досліджень та висновки належать автору і не обов’язково відображають позицію Державного департаменту США. / This article was funded by a grant or cooperative agreement from the United States Department of State. The opinions, findings and conclusions stated herein are those of the author and do not necessarily reflect those of the United States Department of State.