Обличчям до рубежу. Як територіальна менеджерка «Нової пошти» на Донеччині керує мережею відділень у прифронтовому місті

«Чи було страшно повертатися? Було. Я отримала пропозицію відновити роботу відділення і погодилася на неї. Я не жалкую про своє рішення. Це моє місто – невелике, але таке рідне. Багатьох мешканців знаю особисто. І знаю, наскільки їм зараз потрібна допомога, підтримка, потрібна «Нова пошта», – згадує Юлія.

Повернувшись додому, Юлія почала звикати до життя в прифронтовому місті – фактично в останньому перед лінією фронту, де ще залишається інфраструктура. Це було непросто.

«Гуркіт обстрілів – перші звуки, з яких починається кожен ранок мешканців. Прилітає сюди постійно. Кожного дня безпекова ситуація змінюється: то стає гірше через обстріли, то стабілізується. Місто змінилося: з 28 шкіл, що працювали до війни, нині працює лише одна, – говорить Юлія. – Довго не було ні води, ні газу. Більшість магазинів не працювали, з міста виїхала частина мешканців. Але точно знаю, що ми все відновимо, мрію, як це буде, й це дає мені сили діяти».

За три дні Юлія зібрала команду із вісьмох співробітників та необхідне обладнання, щоб запустити роботу НП. «Люди дуже просили нас швидше відкриватися. Подекуди є приватна торгівля. Чимало магазинів зачинені, а в тих, що відкриті, товари першої потреби є, але асортимент обмежений. Єдина можливість купити необхідне і за нижчою ціною – замовити онлайн з доставкою НП, – згадує Юлія. – Щойно ми отримали дозвіл від військової адміністрації, одразу почали займатися організацією. Військова поліція оглядала посилки щодо безпеки та навчала нас, як поводитися під час обстрілів. Для водіїв дороги залишалися вкрай небезпечними. Бувало, під час поїздок і розвантажень літали ворожі літаки та були артобстріли».

У перші тижні люди сотнями приходили до відділення – як цивільні, так і військові. Всі раділи, що НП повернулася, це стало справжнім порятунком для міста, звʼязком із колишнім мирним життям, надією.

Сервіс поблизу лінії фронту

Команда Юлії опікується багатьма напрямами роботи: від обслуговування клієнтів до менеджменту та переміщення посилок у межах регіону.

«Якось до мого відділення приїхали посилки із відділень області, які працівники врятували та зберегли ще 24 лютого, – згадує Юлія. – А ще за два тижні отримали посилки, які евакуювали з Бахмута – міста, що стало найгарячішою точкою і на під’їзді до якого вже немає жодного вцілілого будинку».

Перед командою постало завдання – знайти отримувачів. «Розмови з клієнтами були дуже складними емоційно. Хтось радів новині, що його посилка врятована, а хтось із болем казав, що отримувати цю посилку більше нікому».

Одним із найважливіших завдань компанії у прифронтовому місті стала безпека людей – як співробітників, так і клієнтів. «Нова пошта» забезпечила усіх працівників належним захистом. «Колеги мають бронежилети і каски, – розповідає Юлія. – З війною вигляд відділень змінився. Вже немає тих світлих приміщень з величезними вікнами, куди зранку світило сонце. Вікна в усіх відділеннях закладені цеглою, двері обшиті, а вхід укріплений звичайними мішками з піском або двометровими мішками, які обтягнуті металевою сіткою та наповнені піском.

«Доволі швидко ми адаптувалися до обставин. Організували приміщення, де можна перечекати атаки. За весь час ми зачинялися лише кілька разів, коли були прямі обстріли. Під час одного з них пошкодило дах відділення. Вже за кілька годин ми полагодили перекриття та відновили свою роботу», – пригадує Юлія. Також був випадок, коли через обстріл та прильоти поліція направила людей з вулиці до відділення НП. «Ми прихистили усіх і разом перечекали атаку. В будинках навпроти всі вікна потрощились, десь були влучання, а наше відділення залишилося неушкодженим», – додає Юлія.

«Нова пошта» відновила роботу усієї мережі відділень і запустила адресну доставку по місту.

«Наше місто знаходиться найближче до лінії розмежування, а далі цивілізація закінчується. Це єдине місто, яке повноцінно працює».

Готові до всього

Дуже непростою видалася зима. Годинами не було опалення, світла, води та зв’язку. Коли це все не працювало, наставала така тиша, що було чутно кожний окремий звук: обстріли поряд, проліт ракет, канонади вдалині, плач дітей за стіною.

У всіх відділеннях ми встановили генератори. Кожен житель міг прийти до нас і підзарядити свої гаджети, поспілкуватися, підʼєднатися до інтернету й отримати вісточки від рідних, попрацювати чи навіть просто висушити волосся. «Коли не було світла у місті, у наших відділеннях клієнти так само могли отримати всі послуги: відправити й отримати посилки, розрахуватися готівкою чи онлайн через мобільний застосунок тощо. Або просто побути в освітленому приміщенні разом із нами, а не наодинці зі своїм відчаєм. Пункт незламності – то не просто словосполучення, то наша сутність наразі».

Зараз у місті залишилося близько 30% мешканців від довоєнної кількості, серед них багато людей похилого віку. Дехто повертається, але потроху. Зате у місцевих відділеннях НП є поповнення: нових співробітників стає більше, частина з них – колишні працівники, які повертаються додому з евакуації, ще частина – з відділень, які переїхали з інших міст. «Я роблю усе можливе, аби співробітникам було комфортно, – говорить Юлія. – Починаючи від умов праці й до заходів безпеки».

Нині Юлія – вже територіальна менеджерка «Нової пошти», яка керує мережею відділень і займається її розширенням на Донеччині. Оновлення на цьому не завершуються. «Цьогоріч ми запланували низку ремонтів у відділеннях, – говорить Юлія. – Зокрема, плануємо капремонт вантажного відділення. Ми дуже тішимося, що, попри війну в країні, компанія дбає про розвиток та інвестує в прифронтове місто». 

Юлія зізнається, що повномасштабна війна дуже змінила ставлення людей одне до одного. «Сьогодні я бачу, як українці активно підтримують своїх, – каже жінка. – У місті діють волонтерські та гуманітарні ініціативи, що допомагають містянам пережити ці складні часи».

Лінія розмежування постійно змінюється, тож команда готова до всього. «Ми спокійні, впевнені та згуртовані, – говорить Юлія. – Можливість діяти, бути потрібними людям – це те, що надає нам сили, що не дає скласти руки, впасти у відчай, коли отримуєш сумні новини про втрати, про прогнози тривалої війни. Починаєш робити важливі справи – і все стає на свої місця. Працюємо для людей і віримо у перемогу. Я знаю, що кожен день наближає нас до неї».