Ольга Стефанішина: Український шлях до ЄС стане прикладом для наслідування

Коли наприкінці лютого 2022 року широкі кола за кордоном були шоковані зухвалою російською агресію й багато хто сумнівався, що Україна довго протримається в повномасштабній війні, наша смілива країна подала офіційну заявку на членство в Євросоюзі.

У подальші місяці Україна дала приголомшливу відсіч ворогу та продемонструвала стійкість і дієздатність. І вже 23 червня лідери 27 країн-членів ЄС ухвалили одностайне рішення про надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС.

За лаштунками цих офіційних повідомлень щоденна складна робота над трансформацією країни та її наближенням до стандартів ЄС, яка триває вже майже десять років. Завдяки цьому країні й вдається досягати переконливих результатів та впевнено рухатись до мети. Про євроінтеграційний прорив України на тлі повномасштабної війни далі розповідає Ольга Стефанішина, віцепремʼєр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

На четвертий день повномасштабного вторгнення 28 лютого 2022 року Україна подала заявку на вступ до ЄС, а вже у червні отримала статус кандидата на членство в Євросоюзі. Завдяки чому, попри жорстоку війну, Україна наважилася на цей крок та здобула успіх?

Наша заявка на членство в ЄС мала два дуже важливих виміри. По-перше, ми розуміли, що однією з цілей повномасштабного вторгнення є фізичне руйнування країни й знищення наших здобутків, пов’язаних з європейськими реформами. І для нас було важливо, що, подаючи заявку на членство, ми закликали зафіксувати пройдений шлях і проведені реформи.

По-друге, заявка на вступ до ЄС була повідомленням європейським колегам про те, що ми віримо в європейський проєкт та, попри спроби агресора його знищити безпосередньо в Україні, інвестуємо в єдність Європейського Союзу і його майбутнє. Саме ці аргументи й стали вирішальними під час ухвалення рішення про статус кандидата. І хоча це було політичне рішення, але трансформація, яку пройшла Україна протягом майже десятиріччя, забезпечила необхідну базу для його ухвалення європейськими політиками.

Трансформація, яку пройшла Україна протягом майже десятиріччя, забезпечила необхідну базу для ухвалення європейськими політиками заявки на вступ до ЄС.

Пригадаймо обставини ухвалення рішення про надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Можливо, певні етапи та нюанси цього процесу залишилися за лаштунками?

Ми пройшли абсолютно всі етапи – від повного несприйняття і меседжів про те, що в умовах повномасштабної війни взагалі неможливо розглядати Україну як майбутнього члена Європейського Союзу, до безумовного консенсусу 27 держав-членів ЄС, які, власне, під час засідання Європейської Ради, за 30 секунд ухвалили рішення і надали Україні статус кандидата.

Насамперед основою для цього рішення стала наша стійкість, бо ми повністю зберегли керованість держави. Більш того, навіть в умовах війни ми продовжували ухвалювати євроінтеграційні закони й продовжили інтеграцію до європейського ринку. Навіть попри масштабні руйнування і окупацію частини території, Україна залишалася сильним, відповідальним партнером, бо ми дотримувались домовленостей та правил. Завдяки цьому менш ніж через місяць від початку повномасштабного вторгнення Україна стала частиною енергетичного ринку Євросоюзу. Також ЄС фактично запровадив безмитний експорт української продукції. І кожне це рішення є історією успіху.

Варто згадати, що ключове значення мала позиція Франції. У березні, коли відбувся саміт лідерів у Версалі, буквально через 2 тижні після подання Україною заявки на членство, саме позиція Франції та наших дружніх країн стала переломною. Тоді лідери ЄС ухвалили рішення, що Україна стане членом ЄС, незважаючи на подальший розвиток подій.

Це була надважка дискусія. Наша урядова команда, команда президента і президент особисто зробили все можливе, щоб рішення приймали саме на політичному рівні лідерів. Зазвичай на подібних зустрічах лідери затверджують рішення, попередньо узгоджені їхніми командами. Але у Версалі так не було. Дискусія щодо європейського майбутнього України тривала майже всю ніч. Тепер ми називаємо цей переломний момент «Версальська ніч». І тоді насправді лідери Європи вели дискусію про своє майбутнє, невідʼємною частиною якого стала Україна.

Після цього була велика адвокаційна кампанія в усіх європейських столицях, ув якій були задіяні парламент, уряд і команда президента. Але все це було закріпленням рішення, ухваленого в березні протягом історичної для України і Європи «Версальської ночі».

Яке підґрунтя для такого кроку ЄС назустріч Україні створила Угода про асоціацію між Україною і ЄС, яка діє з 2014 року?

Власне, без тих змін, які уряд, парламент щороку з початку дії Угоди впроваджували на законодавчому рівні, надати нам статус кандидата на членство в ЄС було б неможливо, навіть за всього бажання ЄС допомогти Україні.

Україна не змогла б стати частиною європейського енергетичного ринку, якби десять років поспіль ми не реформували його відповідно до європейських стандартів. Ми так само не змогли б лібералізувати торгівлю з ЄС, якби наше законодавство й умови торгівлі не відповідали європейським. Так само ми не домоглися б того, щоб із першого жовтня запрацювали «митний безвіз» і митні спрощення. Бо до цього Україна йшла роками, ухвалюючи зміни законодавства, трансформуючи митницю і «проходячи численні кола» оцінок Євросоюзом.

Тобто ми заздалегідь зробили все можливе для набуття статусу кандидата на членство в Євросоюзі, наче готувались до критичного моменту, який міг настати. І, власне, я пишаюся тим, яких результатів ми досягли, особливо за останні два роки до початку повномасштабної війни.

Ми заздалегідь зробили все можливе для набуття статусу кандидата на членство в Євросоюзі. І, власне, я пишаюся тим, яких результатів ми досягли, особливо за останні два роки до початку повномасштабної війни.

І сьогодні ми більше не обмежені на рівні політики жодними бар’єрами з Євросоюзом. Більше того, після отримання статусу кандидата парламент уже ухвалив фактично все необхідне ринкове законодавство в рамках виконання Угоди про асоціацію. Тому ми говоримо про більш системні спрощення, залучення коштів безпосередньо з внутрішніх фондів Євросоюзу, повноцінну інтеграцію у внутрішній ринок ЄС, бо в нас є для цього правова, інституційна база і, що найважливіше, – довіра.

Звісно, в Євросоюзі є багато скептиків і дуже активна, системна і подекуди ефективна антиукраїнська пропаганда (ініційована Росією). Але ми своїми змінами і добросовісним виконанням спільних з ЄС рішень скріплюємо нашу довіру. І зараз ми вже ведемо діалог з ЄС про те, щоб навіть ще до членства в ЄС Україна стала повноправною частиною європейського ринку.

Зрушення, про які ви згадували, під час війни відбулися в пришвидшеному темпі. Наприклад, приєднання до синхронної енергомережі континентальної Європи ENTSO-E планувалося лише у 2023 році, а відбулося 16 березня 2022 року. Як Україні вдалося досягти таких результатів?

Важливо, що в нас на початку війни були повністю спроможні органи центральної влади, місцевого самоврядування, функціонували державні реєстри і бази даних, інструменти міжнародного обміну. Уряд і парламент ні на день не зупиняли свою роботу, ухвалюючи необхідні законодавчі рішення. І це стало основою довіри до України, яка дозволила ухвалювати важливі рішення і по торгівлі, і по економіці, і, власне, вливати величезну кількість фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку країни.

Над об’єднанням з європейською енергомережею ми системно працювали до початку повномасштабного вторгнення. Дата 2023 рік зʼявилася не стільки через технічні або юридичні аспекти, скільки через політичні моменти всередині ЄС і можливості Єврокомісії. До 24 лютого ми мали час, щоб чекати. Але й після початку повномасштабної війни, під російськими обстрілами, Україна продемонструвала, що здатна виконувати свої зобов’язання, і наша енергосистема почала роботу в ізольованому режимі. Ми успішно пройшли цей останній іспит, і лідери ЄС ухвалили відповідне рішення. Політичний консенсус сформувався миттєво, але ми для цього створили міцну основу.

Від ЄС Україна отримала сім рекомендацій, виконання яких стане запорукою членства в ЄС. Як вони виконуються Україною, де відчутний прогрес, а де ще треба попрацювати?

Дуже цікавою є історія цього питання. Певна частина країн ЄС вимагала, щоб виконання семи рекомендацій було попереднім етапом для отримання Україною статусу кандидата. Тобто деякі країни мали бажання виставити певні умови, за яких Україна може стати кандидатом на членство в Євросоюзі, але тривалі діалоги в різних столицях привели до того, що статус кандидата ми отримали безумовно.

Відповідно, тепер ці сім рекомендацій є елементом для безпосереднього початку перемовин щодо членства. Ми вже задекларували, що до кінця 2022 року – початку 2023-го ми завершимо виконання рекомендацій настільки, наскільки це можливо. Успішне виконання цих рекомендацій – чи то в полі верховенства права, чи в антикорупційній політиці, чи у вимірі прав людини – власне, підіймає Україну на багато щаблів вище того сприйняття, яке все ще побутує в багатьох столицях і, частково, продиктовано російською пропагандою. Тому для нашого іміджу дуже важливо, щоб усі рекомендації були виконані в дусі взаємної довіри та отримали позитивну оцінку колег з Євросоюзу.

Ми вже зробили в цьому напрямі кілька важливих речей: призначили керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, розпочали проведення конкурсу на посаду директора Національного антикорупційного бюро прозоро й відкрито. Більше того, ми вже ухвалили низку важливих законів, пов’язаних із боротьбою з тероризмом і відмиванням коштів, що також дуже важливо в умовах війни, враховуючи роль, яку Росія відіграє в розповсюдженні цих злочинів і, власне, сама є державою-терористом. 

Під час останніх консультацій з Європейською комісією було відзначено, що майже всі необхідні зміни Україна вже внесла в законодавство: і щодо прозорості в структурі власності великих компаній, і щодо відстежування кримінальних активів. Тепер ми очікуємо на офіційну позитивну оцінку цих рішень.

Під час останніх консультацій з Європейською комісією було відзначено, що майже всі необхідні зміни Україна вже внесла в законодавство. Тепер ми очікуємо на офіційну позитивну оцінку цих рішень.

Нещодавно парламент ухвалив закон про медіа. Це історичне рішення, бо досі ми функціонували в умовах трохи покращеного пострадянського законодавства. У рекордні терміни доопрацьовано з урахуванням позиції Ради Європи законопроєкт про національні меншини (спільноти), який теж ухвалено. Ще одне важливе рішення – парламент підтримав закон щодо вдосконалення процедури конкурсного відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України. Маємо злагоджену командну роботу уряду та парламенту, за що окремо вдячна колегам. 

Якщо узагальнити, ми запустили всі необхідні процеси, розробили необхідні рішення для виконання кожної з цих семи рекомендацій. І ми розуміємо, що досягнення кожного з цих критеріїв має життєво важливе значення не тільки для подальшого руху України в ЄС, а й, власне, для самої країни.

Чи просувається процес виконання згаданих семи рекомендацій за графіком та чи немає відхилень від нього?

Думаю, що в умовах мирного часу нам знадобилися б роки і роки. Але зараз ми рухаємось із колосальною швидкістю, якою навіть лякаємо наших європейських партнерів. Бо коли формувалися ці сім рекомендацій, наші європейські колеги були далекі від розуміння того, що Україна в умовах війни може рухатися швидко. Тому тепер на всіх зустрічах нашу швидкість оцінюють як космічну. В нас майже кожні два-три дні відбуваються перемовини по кожній рекомендації, ми активно працюємо з Радою Європи та Венеційською комісією.

Який наразі є реалістичний час відкриття переговорів про членство в ЄС для України?

Ми вважаємо, що абсолютно реально почати перемовини у 2023 році, але готуватися до них починаємо вже зараз. У грудні Єврокомісія опублікує велику оцінку України, що була частиною опитувальника, по всіх секторах економіки: транспорту, енергетики, соціальних, цифрових послуг та ін. Це буде аналіз функціонування українських інституцій, відповідності їх європейським стандартам, що стане базою для формування переговорної позиції як України, так і Європейського Союзу.

Україна почне формувати свою переговорну позицію вже в січні 2023 року, щоб за наявності політичного рішення про початок перемовин із розширення бути готовою включитися в процес невідкладно.

Що сильнішою буде українська переговорна позиція під час приєднання до Євросоюзу, то більше можливостей ми отримаємо від членства й то краще захистимо наш український бізнес в умовах наджорсткої конкуренції на великому, найбільшому в світі вільному ринку. Ми зможемо бути повноправним успішним членом Євросоюзу лише якщо відстоїмо свої позиції на початку.

Україна не перша країна, яка доєднується до ЄС. Чий шлях ми можемо наслідувати?

Я добре вивчала шлях останніх 10-15 країн, які вступили в ЄС, і дивлячись на кроки, які робить Україна, думаю, що скоріше наш український шлях до ЄС стане прикладом для наслідування. Ми вивчили уроки, помилки і здобутки країн, які вже приєдналися до Євросоюзу або є кандидатами на членство зараз, і я впевнена, що саме український приклад буде варто наслідувати.

Чим саме буде унікальний наш український шлях до ЄС?

Ключова риса полягає в тому, що порядок денний у цьому процесі задає сама Україна. Ми не пливемо за течією, а розуміємо, що нам потрібно. Ми вже маємо досвід впровадження європейських реформ, знаємо, що таке інтеграція в європейський внутрішній ринок. Ми вже фактично є частиною Євросоюзу і знаємо, що членство в ЄС – окрім великої кількості економічних можливостей, є життєво необхідним для України. Нам важливо не споживати політику Євросоюзу, а формували її спільно з європейськими лідерами. Ми чітко бачимо мету і задаємо порядок денний своєю динамікою, натиском, потужною комунікацією. Тому в мене немає жодних побоювань, що Україна буде наслідувати сумні приклади інших країн, які роками перебували в діалозі.

Який економічний ефект може отримати Україна від вступу в ЄС за аналогією з країнами, які вже пройшли цей шлях?

Варто враховувати, що великий приплив прямих інвестицій у країну відбувається або в процесі завершення перемовин про членство в ЄС, або в перші роки після вступу до Євросоюзу. Наприклад, у Болгарії саме в рік вступу в ЄС приплив інвестицій сягнув трохи більш ніж 31% від ВВП. У Хорватії, яка є набагато меншою за Україну, приплив інвестицій склав майже 8% під час переговорів, у Словенії і Словаччині – 8% та 12% від ВВП на фінальному етапі переговорів – і це колосальні кошти.

Прямі інвестиції – саме те, що потрібно Україні на етапі відбудови. Бо ці кошти не є макрофінансовою допомогою, кредитами, які потрібно повертати. Інвестиції можна порівняти з кров’ю, яка живить розвиток економіки і бізнесу.

У цьому контексті вступ до Європейського Союзу стане ключовим елементом відновлення України. І ми сподіваємося, що дуже швидко приступимо до цього процесу.

Наскільки єдина нині позиція різних країн ЄС щодо євроінтеграції України?

Я не можу сказати, що якісь країни скептично налаштовані щодо України, тому що консенсус 27 держав є безумовним. Але є дискусія стосовно розширення Європейського Союзу в цілому. Адже мова йде не лише про Україну, а й про Молдову, Грузію, країни Західних Балкан, які дуже довго перебувають на порозі членства, і ці питання треба вирішувати комплексно.

Але в нас також є досвід участі України в ініціативі Східного партнерства, куди входять Білорусь, Вірменія, Азербайджан, Грузія і Молдова, де Україна демонструвала лідерство, формуючи порядок денний цієї ініціативи. І я думаю, що Україна, рухаючись до членства в Євросоюзі, буде сприяти тому, щоб лідери ЄС знайшли консенсус щодо інших країн.

Наскільки змінилося ставлення до України в ЄС за місяці війни?

Мужність українського народу, Збройних сил, стійкості нашої державної влади, лідерство президента України – усе це в комплексі підняло Україну на один щабель з усіма іншими лідерами світу. Сьогодні стало парадигмою те, що не буває жодних рішень про Україну без України. Ми за столом перемовин є безпосереднім рівноправним учасником, і це впевнена заявка на лідерство в регіоні, яка вже підтримується великою кількістю лідерів.

З якими країнами Україні ще треба посилювати діалог і докладати для цього зусиль?

Я мрію, щоб з усіма країнами світу – ключовими африканськими, азійськими та іншими країнами в нас був настільки структурований і сфокусований діалог, як із ЄС. Бо сьогоднішня взаємодія з усіма лідерами європейських країн та інституцій дозволяє підтримувати економіку, громадян, ставати сильнішими й ухвалювати безпрецедентні рішення.

Наприклад, військова допомога Європейського Союзу третій країні – перше в історії подібне рішення, яке було ухвалене за десятки років існування ЄС. Тобто це фізичне, політичне й економічне зшивання, над яким ще треба працювати з іншими країнами світу.

Звісно, ми відчуваємо дуже сильну й потужну підтримку ЄС. Які кроки Україна ще очікує від Євросоюзу?

Нам треба продовжувати фізично зшивати себе з Євросоюзом. Тобто збільшувати пропускну спроможність на наших кордонах і знімати бар’єри в русі товарів. На жаль, саме війна стала тригером для такого зшивання, бо майже 8 млн громадян опинилися в Європі, що спонукало до ухвалення великої кількості важливих рішень. Серед них: скасування бар’єрів у переміщенні наших громадян територією ЄС, надання українцям таких самих прав щодо працевлаштування і проживання, як і громадянам Євросоюзу. Тобто ми маємо продовжувати знімати бар’єри. Це те, що ми маємо на увазі, коли говоримо про інтеграцію України у внутрішній ринок ЄС.

Якою буде роль Євросоюзу у відновленні України після перемоги?

Уже сьогодні зрозуміло, і це скоординована позиція всіх лідерів, що відновлення України має бути тісно пов’язаним із членством України в ЄС. Тому відновлення інфраструктури має враховувати те, що вона стане частиною загальноєвропейської інфраструктури. Це стосується і залізниці, і доріг, і портів. Так само й українська економіка післявоєнного часу має функціонувати на основі європейських правил. Відповідно, координувати відновлення країни ми будемо з Європейським Союзом.

Чи зможе Україна для відновлення своєї економіки отримати від країн ЄС заблоковані активи російського бізнесу і Центробанку?

Ми разом з Єврокомісією працюємо над тим, щоб створити відповідні юридичні механізми конфіскації або управління такими активами. Фактично, в останні десятиріччя саме ЄС був лідером в управлінні кримінальними активами і конфіскації незаконно здобутих ресурсів. І зараз розробляється нове покоління регулювання, яке інспіроване необхідністю конфіскації активів, заморожених у рамках санкційної політики.

Таке рішення, впевнена, буде ухвалене. Його розробка потребує часу, але, можливо, мова буде йти про те, щоб у період, поки активи заблоковані, ними можна було користуватися і управляти, а дохід від використання і управління спрямовувати на відновлення України.

Уявімо, що через десять років Україна є повноправним членом Європейського Союзу, успішною країною і регіональним лідером. Як на цьому етапі ви відповіли б на запитання: чому Україні вдалося?

Україні вдалося, бо країна наполегливо над цим працювала й просто не мала іншого вибору, ніж європейський.

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу.