Український виробник футболу: Олександр Слободян – про спорт, ФК «Оболонь» та філософію єдності в компанії

Від півзахисника ДЮСШ до спонсора футбольного клубу

Ви в футболі з дитинства. Розкажіть, будь ласка, яку роль зіграв спорт у вашому житті та чи став він вирішальним фактором у виборі життєвого шляху?

Звичайно. Коли мені було чотири роки, мого батька направили працювати в село, яке славилось особливою любовʼю до футболу. Уже в 14 я грав за збірні школи та села, а в 16 років став основним гравцем збірної міста Городок Хмельницької області, в якій грали переважно спортсмени віком 25-30 років. Крім футболу, я займався атлетикою, шахами, настільним тенісом, ставав багаторазовим чемпіоном району серед школярів з цих видів спорту.

Після школи я вступив до Київського технологічного інституту харчової промисловості на спеціальність «інженер-економіст», під час навчання грав за збірну інституту з футболу. А після завершення військової служби у 1980 році почав працювати в «Оболоні». Команда заводу, в якій я був капітаном, була однією з кращих в тодішньому Мінському районі Києва. В грудні 1990 року мене обрали генеральним директором обʼєднання «Оболонь».

На межі двох тисячоліть корпорація стала одним зі спонсорів ГО ФК «Оболонь». Чому ви вирішили підтримати саме цю команду? Справа ж не лише у назві?

В тому числі. Ініціатива йшла від Мінської районної адміністрації. На підприємстві ми обговорювали можливість спонсорства команди другої ліги «Оболонь», в цьому був певний символізм. Так у нас зʼявилась можливість підтримати розвиток футболу у регіоні, продемонструвати патріотизм і підсилити впізнаваність обох брендів.

До свого закриття у 2012 році ГО ФК «Оболонь» встигла гучно про себе заявити. Хлопці шість сезонів відіграли у Вищій лізі та Українській Прем’єр-Лізі, посіли шосте місце у чемпіонаті 2003–2004. Команда «Оболонь» тоді гриміла на всю країну, увійшовши в історію як перша, кому вдалось обіграти «Шахтар» (Донецьк) на «Донбас Арені».

Безперечно, команді такого класу для достойного існування потрібні відповідні умови. У вас були (і залишаються) стадіон «Оболонь-Арена» і тренувальна база в Бучі. Як ви оцінюєте вплив цієї інфраструктури на розвиток футболу тоді й сьогодні?

Їхнє значення важко переоцінити. «Оболонь-Арена» нам була просто необхідна, адже у 2002 році ФК «Оболонь» вийшов у Вищу Лігу. Буквально за три роки ми вже проводили там матчі на регулярній основі. У 2012-му «Оболонь-Арена» отримала статус тренувального стадіону для тогорічного Євро. Зараз це домашня арена для основного складу нашої команди.

Щодо навчально-тренувальної бази: вона створена не тільки для гравців основи, а й для молодих футбольних талантів, які потребують більше можливостей розвитку, тренування за сучасними методами, якісного спорядження та кваліфікованих тренерів. Ми покладаємо великі надії на молодих гравців. Цьому сприяє наша співпраця із футбольною школою «Зміна-Оболонь», кращі вихованці якої потрапляють до Чемпіонату U-19.

Від спонсора до президента клубу

Після припинення існування ГО ФК «Оболонь» ви не опустили руки й майже одразу заснували «Оболонь Бровар». Що давало вам сил і натхнення почати все з нуля?

Звичайно, прощатися з першою командою було сумно. Але в ситуації розпаду громадської організації ми вирішили створити ТОВ «Оболонь Бровар» із засновником АТ «Оболонь». Це було логічно з урахуванням того, що в нас вже був стадіон і НТБ-Буча. Лишилось тільки зібрати команду.

Ми залучили переважно молодих талантів – випускників ДЮСШ «Зміна-Оболонь» 1995–1996 років народження. Також запросили Валерія Іващенка й Андрія Корнєва з розформованого клубу. Від спонсорства ми перейшли до створення ще однієї структури компанії – футбольного клубу.

Якими цінностями керується ФК «Оболонь»?

Для нас футбол – це, перш за все, єдність. В нас дружний колектив: один за всіх, всі за одного. І я зараз говорю не тільки про гравців ФК «Оболонь». Наша філософія не відділяє спорт від виробництва. В цьому плані «Оболонь» – як одна велика родина. Ми цінуємо не лише професіоналізм і спортивний дух, а й відданість та командність. Вважаємо, що нова генерація футболістів в Україні має демонструвати не лише талант на полі, а й високі моральні стандарти в командній роботі. Бути зразком синергії. Це формуватиме позитивну атмосферу у всій спортивній громаді.

До речі, про родину «оболонців». Як компанія підтримує ФК «Оболонь»?

«Оболонь» буквально живе футболом. Вся наша величезна команда ходить на матчі, вболіває за хлопців та дівчат. З того часу, як на трибуни знову дозволили пускати глядачів, працівники компанії відвідують кожну гру ФК «Оболонь». Тобто вдень ми працюємо, а ввечері йдемо на стадіон.

Як очільник цієї «родини» я дуже пишаюсь такою відданістю, єдністю та взаємопідтримкою. Це ще раз доводить життєствердність нашої філософії: обʼєднані зусилля, командна робота і синергія – ключ до перемог. І не лише спортивних. Виробничим структурам непросто утримувати футбольні клуби, але разом з тим, ми є прикладом для інших у цьому плані. Ми, можна сказати, справжній український виробник футболу.  

Як президент футбольного клубу розкажіть, з якими викликами вам і вашим підопічним довелося зіштовхнутися на шляху до сьогодення? Що найтяжче у вашій роботі?

Були різні моменти – організаційні та управлінські. Іноді виникали непорозуміння з гравцями чи тренерами. Нинішні реалії додають стресу, ускладнюють планування. Війна здатна похитнути впевненість у будь-яких аспектах. Як я вже казав, з фінансового боку виробничим структурам в Україні зараз важко триматись на плаву. А тепер додайте до цього ще й спонсорування футбольного клубу. Але вже 26 років ми справляємось. І це, я думаю, свідчить не лише про стабільність і міцність компанії «Оболонь», а й про нашу відданість футболу. Стійкість цієї конструкції зумовлена виключно спільними зусиллями: старанням кожного гравця, підтримкою кожного працівника.

Якими планами на майбутнє, як глобальними, так і в найближчій перспективі, можете поділитися?

Зараз ми націлені на створення більш комфортних умов для наших команд – як головної, так і дитячих. Мріємо про розширення стадіону, будівництво додаткових трибун. Працюємо над підвищенням рівня тренерської й медичної підтримки гравців, удосконаленням інфраструктури. Клубу потрібні нові тренувальні поля і манеж, щоб команди могли проводити тренування і турніри незалежно від пори року.

Футбол в Україні: сьогодні й завтра

17-й чемпіонат Європи з футболу проходить з 14 червня до 14 липня 2024 року в Німеччині, футбольна лихоманка накриває світ. В період між такими культовими спортивними подіями як, на вашу думку, можна посилювати та підтримувати увагу громадськості до футболу в Україні?

Спад уваги до футболу між такими подіями більше повʼязаний із проблемами останнього десятиріччя в Україні й повномасштабною війною. Через окупацію багатьом командам довелось перебратись до інших міст, інші клуби лишились у повній невизначеності. Плюс людський фактор. Спорт відходить на другий план, коли боїшся за власне життя.

У той же час футбол – хороший спосіб відволіктись та знизити напругу. Треба більше трансляцій матчів у медіа, більше інвестицій у покоління футболістів, що підростає, більше спонсорства від відомих брендів.

Як ви вважаєте, чого не вистачає українському футболу?

Віри в нові таланти. Футбол еволюціонує, йому потрібна нова генерація. Але, як я вже казав, в це треба інвестувати: будувати стадіони й тренувальні бази, підтримувати молодіжні й аматорські ліги, організовувати футбольні заходи разом зі школами й спортклубами.

В українському футболі є досить багато перспективних футболістів. Але дуже важливо, які цінності ми вкладаємо в нову зміну. Треба ставити не лише на вишколену техніку, а й на інтелект, силу волі, відповідальність і, знову-таки, командний дух. Розуміти, що футбол – не просто гра. Я впевнений, що після перемоги України в нас будуть перспективи знайти своє місце серед найкращих ліг світу.