Нова пошта
Категорія
BrandVoice
Дата

Вантаж надії

4 хв читання

Олег Ткаченко, кур’єр «Нової пошти», став першим водієм, хто повіз посилки з гуманітарною допомогою у Рогань, що на Харківщині

Олег Ткаченко вже пʼять років працює кур’єром у «Новій пошті». Напередодні повномасштабного вторгнення багато харків’ян очікували нападу, проте Олег до кінця в це не вірив. «Усе вказувало на те, що росія піде в наступ у найближчі дні, втім перші прильоти були для мене особисто прозрінням, що це все ж таки сталося. У місті панував хаос – багато людей виїжджали, інші скуповували продукти й ліки», – згадує Олег. 

«Нова пошта» на наступний день після повномасштабного вторгнення почала доставляти гуманітарні вантажі у прифронтові території, і я не міг залишитися осторонь. Компанія збирала команду для доставки гуманітарної допомоги, і я не вагаючись погодився долучитися», – згадує Олег. 

У Харкові та області увесь час тривають ворожі обстріли.

Під час роботи я кілька разів опинявся фактично на лінії вогню, тож доводилося змінювати маршрут чи ховатися, – розповідає Олег.

«Часом було страшно, але я був певен, що все буде добре. Згодом навчився не втрачати рівноваги і правильно діяти в таких обставинах». 

Рейси допомоги

Олег став першим водієм, хто повіз посилки з гуманітарною допомогою у Рогань, що на Харківщині. Рейси були важкими, адже дорогу та селище повсякчас обстрілювали. «Їздити було небезпечно, проте я все одно возив гуманітарку в Рогань, бо знав: там дуже чекають на допомогу. До війни це було цілком благополучне селище міського типу, тут мешкали близько 3000 людей. Але те, що я побачив тут, було жахливим: житлові будинки зруйновані, на місці деяких – просто вирви. Дитячий садок і школа зазнали значних руйнувань. Залишилося зовсім мало жителів, переважно люди похилого віку. Проте саме вони потребували допомоги найбільше». 

У березні минулого року російські війська окупували Рогань і почали блокувати рейси з гуманітарною допомогою. Аби хоча б трохи полегшити життя місцевих мешканців, новопоштовці робили все можливе. Тоді Олег вирішив зупинятися на околицях або у сусідніх селах, щоб люди все одно могли отримати допомогу. Він працював нон-стоп, маючи по чотири і більше рейсів на день, адже на посилки «Нової пошти» дуже чекали. 

У кожен рейс Олег вдягав бронежилет і каску, адже небезпека могла чекати кур’єра на кожному кілометрі. «Дорогою неодноразово потрапляв під обстріли. Коли попереду з’являлася небезпека, мені дзвонили диспетчери та коригували маршрут. Страшно було в моменті, але внутрішнє відчуття, що все вдасться, давало змогу рухатись вперед. Бахкало й коли розвантажувався. Здавалося, що вибухи прямо за спиною. Але до цього звикаєш, просто починаєш ще швидше працювати», – згадує Олег. І дотепер чоловік возить із собою в машині бронежилет, він став для нього таким собі талісманом і символом життєствердності.

З-поміж багатьох рейсів по Харкову Олегу особливо запамʼятався один. «Завантажився гуманітаркою на базі та поїхав. Коли дістався місця, зрозумів, що це дитячий будинок. 100 дітей разом із невеликим колективом співробітників невідлучно перебувають у підвалі. Дорослі їх тут ховали, готували для них їжу. Вони мали дуже гостру потребу у продовольчому забезпеченні, і я це привіз: продукти, речі, товари особистої гігієни. Бачити таке просто жахливо: ці діти, позбавлені батьківського піклування, і так знали небагато щастя, а «рускій мір» приніс в їхнє життя ще більше болю та страждань. Для мене це була емоційно важка поїздка. Проте коли я побачив, наскільки раді мене бачити вихователі, як дітки з цікавістю розглядають, що всередині коробок, я зрозумів, що їздитиму та допомагатиму стільки, скільки зможу, адже це дуже потрібно».

Нова пошта

На харківщині Олег працював нон-стоп, маючи по чотири і більше рейсів на день, адже на посилки «Нової пошти» дуже чекали

Життя після деокупації

Восени 2022 року наші захисники змусили ворога похапцем відступати, більша частина Харківщини була деокупована. Одразу за нашими захисниками команда «Нової пошти» вирушила у звільнені міста з генераторами, старлінками, продуктами, ліками та всім необхідним. Олег першим заїхав у звільнені Ізюм, Куп’янськ та Ольховку.

Ткаченко зізнається, що найбільше за час війни його приголомшила жорстокість ворога, бажання знищити все українське. Дорогою до Ізюма він побачив масштабні руйнування. «Проїжджав повз сильно покручене війною село, по дорозі зімʼяті машини та бетонні блоки з мітками Z. Житлові будинки зі знесеними поверхами й чорними плямами від кіптяви. Серед розбитих будинків, магазинів і кафе самотньо видніється білборд, що рекламує щось з популярних продуктів, – як нагадування з далекого мирного минулого. Здається, що тут взагалі більше життя немає».

А потім наче нізвідки біля машини «Нової пошти» вишикувалася черга. «Почали приходити люди, ще й ще, – розповідає Олег. – Ми видавали продукти, одяг, товари гігієни. Привезли інтернет і генератори, щоб люди могли прочитати новини, подзвонити рідним. Нам були раді. Заради цих посмішок і слів подяки ми були готові їхати знову й знову, попри всі ризики дороги». 

Нова пошта

Олег із колегами встановлює Starlink на мобільному відділенні «Нової пошти» в м. Ізюм, деокупована Харківщина. Фото: Дмитро Воробей

Нині деокупована Харківщина стрімко відновлюється. «Я багато їжджу та бачу, як відбудовуються домівки та об’єкти інфраструктури, збирають урожай з полів, як на вулицях все більшає людей, – говорить Олег. – На жаль, не всюди людям ще безпечно повертатися: десь села геть поруйновані, а багато територій ще й заміновані. Але регіон все одно оживає».

За півтора року повномасштабної війни українці багато пережили, стали ще сильніші та лютіші до ворога. Нині ми всі мріємо про перемогу, але Олег певен: розслаблятися зарано, треба залишатися згуртованими й продовжувати працювати. «Одного разу в мене зламалася машина, і волонтер тягнув мій півторатонний бус своїм авто, аби я вчасно довіз людям посилки. Це далеко не єдиний приклад неймовірної людяності та взаємодопомоги, який я бачив за час війни. Ми дійсно стали більш згуртованими, готовими допомагати, – говорить Ткаченко. – Саме тому ми й вистоїмо під час ворожої навали, бо діємо як одна команда й підтримуємо один одного».

Олег продовжує щодня доставляти вантажі та посилки, які дуже часто містять життєво необхідні товари – ліки. Чоловік упевнений:

Україна обов’язково переможе. Настане день, коли ми надсилатимемо й отримуватимемо посилки і в українському Криму, і на Донбасі, й у кожному куточку нашої вільної країни.

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні