Історія бренду «Міколяш»

У наші дні компанія «Міколяш», як і раніше, прагне увічнити й розширити свою інноваційну спадщину. Бренд розвивається, пропонуючи найширший асортимент української однозернової горілки і вишуканих кюве (зернових купажів), що задовольняють вимогливим смакам сучасних споживачів по всьому світу.

НАРОДЖЕННЯ І ЖИТТЯ БРЕНДУ «МІКОЛЯШ»

Горілка «Міколяш» бере свій початок у 1842 році, коли її заснувала родина Міколяш. Під керівництвом Юліуша Міколяша, сина засновника, бренд здобув світову популярність.

Юліуш Міколяш, який народився наприкінці 1830-х у заможній родині, був спадкоємцем відомого фармацевтичного бізнесу, заснованого його батьком Пйотром Міколяшем. Пйотр, світовий першопроходець та новатор, мігрував до Львова, що в Україні (тоді відомий як Львув), на початку 1800-х з Моравії – однієї з п’яти земель Чехословаччини, заснованої в 1918 році. Пйотр Міколяш присвятив своє життя інноваціям в галузі дистиляції, сподіваючись, що дистильовані продукти знайдуть застосування в медицині.

Його сини, Кароль Генрік Міколяш і Юліуш Міколяш, які виросли у Львові, регіоні, багатому зерном, мали великий інтерес до сільського господарства і виробництва високоякісних спиртних напоїв. Разом з родиною вони заснували горілчаний бренд «Міколяш» у 1842 році, а пізніше, у 1850-х, створили підприємство «Фабрика Міколяш» – одне з найбільших на той час виробництв у Львові.

Після смерті їхнього батька Пйотра Кароль Генрік Міколяш очолив фармацевтичний бізнес, а Юліуш Міколяш продовжував розвивати горілчаний бренд «Міколяш» та інші спиртні продукти по всьому світу. Горілчаний бренд «Міколяш» отримав світове визнання завдяки своїм інноваційним методам дистиляції та експериментам з різними сортами зерна. Він став улюбленим не тільки серед царів, а навіть здобув схвалення римських пап.

Шанована родина Міколяш, засновники відомого львівського горілчаного бренду «Міколяш», видатна тим, що дала початок не тільки найвідомішому горілчаному бренду у Львові, а й найдавнішому бренду у світі, що заснований у 1842 році. Почавши з фабрики Юліуша Міколяша у 1840-х роках, вони виробляють різноманітні спиртні напої, включаючи горілку, ром та лікери.

У XIX–XX століттях алкогольна промисловість домінувала в економічному ландшафті Галичини. Цю популярність можна пояснити міцними сільськогосподарськими зв’язками регіону, де зростання промисловості було тісно пов’язане з практикою ведення сільського господарства. Багаті зернові ресурси Галичини природним чином привели до виробництва горілки як засобу використання цих значних сільськогосподарських активів.

Протягом XVIII-го століття галицькі селяни були повинні щорічно купувати певну кількість горілки та відпрацьовувати її вартість, якщо вони не виконували цю вимогу. Така система, заохочуючи алкоголізм з одного боку, парадоксальним чином сприяла зростанню алкогольної промисловості з іншого боку.

В основі цієї спадщини стоїть Юліуш Міколяш, видатний підприємець і нащадок відомої львівської родини фармацевтів чеського походження. Його батько, Пйотр Міколяш, прибув до Львова з Австро-Угорської імперії у 1820-х, маневруючи у складних умовах входження у фармацевтичний бізнес. Стратегічний шлюб Пйотра з вдовою фармацевта Леопольда Ренінга проклав йому шлях до заснування в 1853 році своєї аптеки, відомої як «Pod Złotą Gwiazdą» (що означає «Під золотою зіркою»).

Завдяки чудовому поєднанню інновацій та підприємництва саме в стінах цієї аптеки львів’яни Йоганн Зех, Ігнатій Лукасевич та Пйотр Міколяш винайшли всесвітньо відому гасову лампу у 1853-му.

Успіх родини Міколяш простягався за межі спиртних напоїв і фармацевтики. У 1913 році, накопичивши значні статки, вони інвестували в будівництво розкішного «пасажу Міколяша» – заскленої торгової галереї, що з’єднувала вулиці Коперника та Круту. У пасажі були розташовані ексклюзивні модні бренди, продуктові магазини, ресторани, офіси та конференц-зали. На жаль, ця архітектурна перлина стала жертвою руйнування під час Другої світової війни, коли вибухи бомб ознаменували сумний кінець прекрасного творіння родини Міколяш.

Попередній слайд

Наступний слайд

Попри те, що Юліуш Міколяш був призначений спадкоємцем фармацевтичної імперії свого батька Пйотра, його справжньою пристрастю було виробництво алкоголю. У 1842 році він наважився зайнятися виробництвом горілки і лікерів у Львові. Водночас його брат Кароль залишався відданим фармацевтичній справі та виготовленню лікарських вин.

Генезис Фабрики Міколяша

Хоча збереглося мало подробиць про перші часи Винокурні Міколяша у Львові, в 1850-х стався переломний момент. За Городоцькою рогаткою родина Міколяш звела найбільший винокурний завод у регіоні, оснащений двома паровими двигунами і колосальним дистиляційним апаратом, що був придбаний у Відні. Це ультрасучасне підприємство, відоме як «Фабрика Міколяша», стало найбільшим підприємством у місті, виробляючи понад 500 відер ректифікованого спирту щодня. Дистильований спирт плавно перетікав по трубах у місткі резервуари всередині модернізованого складського приміщення. Фабрика, що вже тоді іменувалася «Фабрика Міколяша», поставляла ректифікований спирт аптекарям Галичини.

Щорічно виробляючи понад 200 000 пляшок горілки і лікерів, Фабрика Міколяша мала значні продажі в Галичині, Моравії, Чехії та Німеччині. Продукція виробника сягала Італії й Румунії, допоки невигідні для галузі торговельні угоди не закрили доступ на ці території. Горілка «Міколяш» відрізнялася завдяки експериментам з місцевим українським зерном, різноманітністю сільськогосподарських угідь і сезонів збору врожаю, а також відмовою від використання ефірних олій під час дистиляції, що було популярною практикою серед винокурів того часу. Це прагнення до досконалої дистиляції забезпечило горілці успіх не тільки на місцевому, а й на світовому рівні завдяки неперевершеній якості та винятковій чистоті.

Згодом Міколяш заснував додаткове виробниче підприємство, що виробляло 50 000 відер спирту на рік при чисельності персоналу всього в 50 осіб. Фабрика мала слюсарний цех, кузню, котельню та бондарну майстерню для виготовлення бочок, які традиційно використовувалися для витримки інших спиртних напоїв, вироблених фабрикою. Житла робітників були не тільки функціональними, а й підтримувалися у гарному стані.

Вершиною успіху горілки «Міколяш» стали нагороди, отримані на численних місцевих і міжнародних виставках. Примітно, що фабрика отримала визнання на Львівській виставці 1877 року, а потім у Парижі в тому ж столітті.

Відомий письменник і громадський діяч Агатон Хіллер розповів про ці досягнення в мемуарних листах, описавши розкішну презентацію Фабрики Міколяша в вишуканому магазині з екстравагантними вітринами і унікальним дизайном пляшок. Кришталеві пляшки, прикрашені золотими написами, містили міцні спиртні напої, горілку «Міколяш», лікери, есенції та багато іншого. Деякі напої були названі на честь популярних львівських часописів – «Lwowianka», «Narodówka», «Dziennik» i «Szczutek». Чудова якість горілки «Міколяш» відрізняла її від іноземних конкурентів.

Як «Міколяш» вдалося стати таким успішним брендом в умовах жорсткої конкуренції?

Відомо, що з появою нового покоління, під патронажем сина Пйотра Юліуша, Фабрика Міколяша почала здобувати свою нішу в алкогольній промисловості, винахідливо використовуючи різні сорти зерна з родючих полів Львівщини. Засновники бренду «Міколяш» розуміли важливість типів ґрунтів та територій (сьогодні їх називають «теруарами») для створення виняткових спиртних напоїв, що призвело до вивчення багатих та різноманітних сезонних особливостей зернових культур (і навіть фруктів), характерних для Львова. Вибравши унікальні сорти, вони вирушили в подорож експериментів, прагнучи розкрити приховані смакові якості, подаровані родючими ґрунтами, та особливості, які можна отримати завдяки полям цього українського регіону. Очевидно, це привело до нового рівня очікувань, а прагнення до якості та інновації здобули для горілки «Міколяш» світове визнання.

Успіх горілчаного бренду «Міколяш» полягає не тільки у використанні унікальних сортів зерна, а й передових методах дистиляції. Винокурня використовувала інновації, розширюючи межі традиційних методів для досягнення досконалості.

Зрозуміло, що в міру зміни сезонів на Львівщині змінювалися й пропозиції Фабрики Міколяша у прагненні вловити суть кожного врожаю. Підхід бренду «Міколяш» до втілення різноманітних сезонних особливостей зернових культур був на той час дуже розумним способом просування продукту, спонукаючи покупця відчувати, що він набуває чогось унікального порівняно з сотнями інших дешевих продуктів на ринку. Це також дозволило випускати лінійку горілок, які упродовж усього року демонстрували унікальні особливості регіону. Це гармонійне поєднання традицій, інновацій та глибокої поваги до місцевого теруару під керівництвом Юліуша зміцнило бренд «Міколяш» як піонера горілчаної промисловості, залишило незгладимий слід у світі спиртних напоїв і створило спадщину, яка продовжує прославлятися в усьому світі.

Це прагнення вийти за існуючі рамки привернуло увагу вимогливих споживачів по всьому світу, створило бренду «Міколяш» репутацію першопрохідця в галузі. Відданість бренду експериментам і прагнення до досконалості призвели до створення напою, який не тільки підкорив смаки правителів, а й заручився шанобливим схваленням римських пап, що свідчить про його універсальну привабливість та виняткову якість. З таким високим визнанням і незвичним для того часу підходом Юліуша до маркетингу відбулося природне просування бренду та формування тієї якості продукції, яку ми знаємо сьогодні.

Нова глава

У період з 1902 по 1903 рік компанія зазнала часткової зміни власника, однак, судячи з записів, цей процес, ймовірно, розпочався раніше. В оголошенні Міколяша від 1894 року говорилося, що переговори про наступника горілчаного бізнесу вже почалися. Якоб Шпрехер став провідним претендентом і, ймовірно, придбав фабрику та більшу частину бізнесу в 1893-му, а Юліуш Міколяш зберіг частину акцій. Після смерті Юліуша Міколяша в 1902 році Якоб перетворив підприємство на велике акціонерне товариство й назвав його «Pierwsze Galicyjskie Towarzystwo Akcyjne Rafineryi Spirytusuwe w Lwowie».

За нового власника компанія продовжувала процвітати, досягнувши значного зростання. У 1907-му компанія придбала ще дві винокурні, розширила основні виробничі площі та збільшила місткість резервуарів для спирту на 35 000 гектолітрів.

Розташування заводу поруч із залізничним вокзалом мало ключове значення, забезпечивши значні переваги перед конкурентами. Сировину легко транспортували залізницею, і готову продукцію можна було ефективно розподіляти. Компанія могла похвалитися значним парком з 36 вантажних автомобілів і складною мережею трубопроводів для транспортування й дистиляції спирту та інших дистилятів.

До перетворення в акціонерне товариство виробництво горілки і лікерів на Фабриці Міколяша неухильно набирало обертів, затьмарюючи конкурентів у цьому процесі.

Всесвітньо відомий бренд «Міколяш» здобув широке визнання, отримав вищі нагороди на численних міжнародних виставках. Активно розширюючи свою присутність за кордоном, компанія відкривала представництва скрізь, де це було можливо. Компанія «Міколяш», яка отримала високу оцінку за неухильну увагу до якості місцевого зерна та передові інновації, з часом перейшла на нагрів сирою нафтою в рамках своєї ранньої практики сталого розвитку, що дало сприятливі результати для економіки компанії.

У 1920 році, реагуючи на значну роль Польщі як великого експортного ринку, польський уряд запровадив низку антиалкогольних законів. Ці правила передбачали, що таверни повинні утримуватися від торгівлі у святкові дні та на ярмарках, а заклади, що торгують алкогольними напоями, повинні розташовуватися на відстані не менш ніж 500 метрів від місць, де працюють 15 або більше осіб. Продажі алкоголю були обмежені з 15:00 до 19:00 та дозволялися виключно особам віком від 21 року. Порушникам загрожували суворі покарання, включаючи великі штрафи, втрату торгових пільг або тюремне ув’язнення на строк до трьох років.

У період між світовими війнами бізнес компанії «Міколяш» процвітав. Після скасування Сухого закону в США у 1933 році продукція компанії «Міколяш» вийшла на прибутковий ринок США, який на той час був найбільшим у світі ринком преміум класу. Відомий своїми інноваціями, бренд «Міколяш» представив вишуканий і елегантний дизайн пляшок, що виділяло його в галузі. Виробництво цих пляшок, які на той час називалися «посудинами», можна було вважати справжнім мистецтвом, особливо примітними були мініатюри – інноваційне диво, яке заслуговує окремої розповіді та уваги.

Інновації

Інновації були відмінною рисою бренду «Міколяш» протягом всієї його історії. Компанія незмінно була першопроходцем не тільки в експериментах з місцевими сортами зерна для дистиляції, а й створенні різноманітних нетрадиційних дизайнів і форм пляшок, які на той час вважалися незвичайними.

Занепад

Подібно до багатьох інших підприємств у Львові, сімейний бізнес родини Міколяш завершив свій «капіталістичний» етап у середині Другої світової війни, після більшовицької окупації Галичини. Комуністичний режим націоналізував спиртові заводи у Львові, об’єднавши їх в єдиний лікеро-горілчаний завод.

Історія Ігнатія Лукасевича, Пйотра Міколяша та винахід гасової лампи

Ян Божі Юзеф Ігнатій Лукасевич народився 8 березня 1822 року в Задушниках поблизу Мелеца. Він був польським фармацевтом, інженером, бізнесменом, винахідником і меценатом. Він також був одним з найвидатніших меценатів Королівства Галичини та Лодомерії – коронного краю Австро-Угорщини. Він став першопрохідцем, який у 1856-му побудував перший у світі сучасний нафтопереробний завод.

Ігнатій Лукасевич був відомим змовником, який планував повстання в ніч з 21 на 22 лютого 1846 року, проте австрійська влада запобігла цьому. Як і його товариші, Ігнатій Лукасевич був заарештований 19 лютого 1846-го. Попри те, що було знайдено заборонені роботи, які належали Ігнатію, австрійці не змогли довести його причетність до змови. Після майже двох років у тюрмах Жешува і Львова суд звільнив Лукасевича, і 27 грудня 1847 року він зміг покинути в’язницю. Однак перебував під наглядом поліції й не міг покидати Львів.  

Вийшовши з в’язниці, Ігнатій переїхав до свого брата Францішека у Львів, проте не мав роботи майже 8 місяців. Нарешті, 18 серпня 1848-го Ігнатій почав працювати в аптеці «Pod Złotą Gwiazdą» («Під золотою зіркою») як асистент фармацевта, де записував формули в альманасі під назвою «The Manuscript». Завдяки заступництву його керівника Пйотра Міколяша 15 вересня 1850 року він вступив на філософський факультет Ягеллонського Університету, при якому був фармацевтичний коледж. Пройшовши дворічний курс навчання у Кракові та Відні, Ігнатій Лукасевич, магістр фармацевтичних наук, повернувся на роботу до львівської аптеки, де влаштувався фармацевтом.

Там він зацікавився нафтою, отримавши певні знання про цю речовину з лекцій з мінералогії в Кракові. У 1852 році двоє бориславських торговців попросили його загустити сиру нафту, щоб покращити її змащувальні властивості. Застосувавши метод фракційної дистиляції, він побачив одну фракцію прозорої рідини. Це був гас, який на той час не був відомий. Торговці задумувалися над питанням, чи можна отримати горілку з цієї фракції. Лукасевич спробував використовувати гас в оливних лампах, але це спричинило вибух. Щоб подолати цю проблему, бляхар Братковський і Лукасевич разом з Пйотром Міколяшем сконструювали нову лампу з пористим гнітом, слюдяним димоходом і входом повітря знизу. Ця нова лампа безпечно запрацювала на гасі. Перша гасова лампа запалилася в березні 1853-го у вітрині аптеки Пйотра Міколяша на вулиці Широка (нині вулиця Коперника) у Львові. Пйотр Міколяш, Ігнатій Лукасевич та їхній компаньйон Ян Цех організували компанію з виробництва гасу.