Вони обрали Україну

Повернути молодь додому недостатньо. Потрібно допомогти їй повернути контроль над власним життям, побачити майбутнє в Україні й отримати реальні інструменти для самостійності. Це головне завдання, яке ми ставимо перед собою.

Ксенія повернулася з окупації влітку 2024-го. Українську школу дівчина закінчила дистанційно, склала іспити і зараз навчається в Київському національному університеті культури і мистецтв. Ксенія мріє працювати в івент-сфері й організовувати масштабні заходи з глибоким змістом, зокрема на дипломатичному рівні. «Я хочу допомагати іншим молодим людям обирати свій шлях, адже на власному досвіді знаю, як це складно будувати життя заново».

На початку 2022-го Данила примусово евакуювали з Маріуполя до Росії. Наприкінці того самого року він повернувся до України – після того, як його маму, яка перебувала в полоні, звільнили в межах обміну. Сьогодні Данило навчається в педагогічному коледжі за спеціальністю «Фізична культура і технології» та планує продовжити освіту в університеті. Він цікавиться адаптивним спортом для ветеранів і у майбутньому хоче стати спортивним інструктором. «Для мене повернення в Україну – це повернення додому. Тут мої люди, моя країна, моє майбутнє. Я хочу, щоб якомога більше молодих людей теж могли повернутися й будувати своє життя тут».

Юлія повернулася на підконтрольну Україні територію влітку 2024-го. Одним із найбільших викликів після повернення для неї стало відновлення стосунків із близькими. Сьогодні Юлія навчається графічного дизайну й прагне зробити перший професійний крок у сфері дизайну або маркетингу. Її наступний крок – отримати практичний досвід у професії та знайти власне місце в ній.

У 2024 році Аліна повернулася в Україну, щоб вступити до українського вишу – своє майбутнє вона бачила лише тут. Зараз дівчина навчається в Київському національному університеті будівництва і архітектури, про який мріяла ще з 10 класу. Малювати вона навчилася самостійно: три місяці готувалася до творчого конкурсу й успішно його склала. Аліна хоче розвиватися в дизайні, мріє створювати візуальний контент для відеоігор. «Що для мене повернення в Україну? Це свобода. Не варто чіплятися за будівлю, де ти виріс, адже можеш побудувати нову».

Тетяна повернулася в Україну в грудні 2023-го. Рішення про повернення було насамперед питанням безпеки – дівчина хотіла спокійно жити і планувати майбутнє. Зараз Тетяна навчається дистанційно в педагогічному університеті. Із професійним напрямом поки не визначилася, але має творчий потенціал: грає на гітарі та пише тексти. Тетяні важливо відчути стабільність і підтримку, щоб рухатися далі. Саме в такому середовищі її творчі здібності можуть перетворитися на професійний напрям і допомогти їй краще зрозуміти, чого вона хоче від майбутнього.

У 17 років Ольга почала заново будувати життя в Україні. Вона склала шкільні іспити екстерном, а згодом вступила до університету. Зараз дівчина навчається за спеціальністю «Право» в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Юридичну освіту Ольга прагне здобути недарма: вона хоче створити громадську організацію, яка допомагатиме людям, що постраждали від окупації або досі не можуть із неї виїхати. «Є теми, які мені болять, – ті, що стосуються людей, які виїхали з окупованих територій, та внутрішньо переміщених осіб. Я сама пройшла через цей шлях майже без будь-якої підтримки, тому розумію, наскільки це непросто».

Понад два роки Злата провела в окупації, майже не виходячи з дому. Дівчина продовжувала навчатися в українській школі дистанційно – заходила на уроки без камери, під вигаданим іменем. «Навіть одна фраза українською там відчувалася як маленька внутрішня перемога», – говорить вона. Влітку 2024-го дівчина повернулася в Україну. Сьогодні вона навчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Після років ізоляції Злата поступово відкриває для себе нове середовище – університет, Київ, нових людей і можливості, які раніше були для неї недоступними. Злата захоплюється мовами та культурою й хоче пов’язати майбутню професію з роботою з текстами – редактурою чи перекладом. 

У 2024-му Сергій повернувся в Україну, маючи із собою лише свідоцтво про народження та код платника податків. Рідних поруч не було, тож після повернення йому довелося самостійно відновлювати документи й облаштовувати життя. Сергій вступив до Київського політехнічного інституту на спеціальність «Комп’ютерні науки», але зараз хоче змінити напрям на теплоенергетику – вважає його перспективнішим.  

Попри труднощі зі здоров’ям, Сергій продовжує рухатися вперед і вже готовий долучатися до волонтерських ініціатив. «Я взагалі не знав про існування організацій, які можуть допомогти. Але коли приїхав, мені почали дзвонити різні фонди – пропонували ліки, кошти, одяг. Тепер я також прагну підтримати інших».

У червні 2025-го Іван повернувся, щоб продовжити навчання в Україні. Зараз він навчається на першому курсі Мелітопольського державного педагогічного університету за спеціальністю «Тренерська діяльність». Паралельно працює вантажником – по 12 годин на добу. Іван відповідальний, працьовитий і цілеспрямований. Він займається спортом, цінує освіту й готовий докладати зусиль, щоб поступово створити для себе краще майбутнє.

Рішення про повернення із Сімферополя на українську територію Віра ухвалила ще у 2021 році, а змогла його здійснити лише в 2025-му. Сьогодні вона навчається на соціальну працівницю у Вінницькому державному педагогічному університеті. У майбутньому хоче працювати з дітьми внутрішньо переміщених осіб та молоддю – допомагати їм адаптуватися. Поза навчанням захоплюється малюванням, шахами та скульптурою. Особистий досвід повернення підсилює бажання Віри працювати у соціальній сфері й бути корисною іншим. «Не соромтеся приймати допомогу. Спочатку я завжди відмовлялася – здавалось, це не для мене. А тепер розумію: саме так відкриваються найкращі можливості».

У липні 2023-го Ігор повернувся з окупованого Бердянська. Він свідомо обрав Україну, щоб вступити до українського закладу освіти й не оформлювати російські документи. Зараз Ігор переживає період пошуку професійного шляху та відновлення. Поки не навчається і не працює, але відкритий до нових можливостей і готовий розвиватися. Особливо цікавить хлопця юридична сфера, а в перспективі він хотів би використовувати свої знання, щоб допомагати іншим. 

Іван провів кілька років в окупації на Луганщині. У червні 2025-го разом із родиною – мамою та п’ятьма братами й сестрами – зміг повернутися на підконтрольну Україні територію. Сьогодні Іван навчається в Полтавському педагогічному університеті та координує волонтерську програму допомоги людям старшого віку. Він уже активно працює з людьми й бачить себе у сфері, де зможе захищати та підтримувати інших. Іван – харизматичний і природний лідер із сильним відчуттям відповідальності. У майбутньому мріє створити власний фонд підтримки молоді, а згодом – працювати в Офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. «Коли на кордоні побачив табличку «Україна», я просто заплакав від щастя».

Даніїл повернувся на підконтрольну Україні територію у 2025-му, батьки залишилася в окупації. Поки Даніїл не навчається і не працює, але вже визначився з напрямом, у якому хоче розвиватися. Його цікавить автомобільна сфера, а в майбутньому він мріє стати автослюсарем і саме з цієї професії почати професійний шлях. Даніїл цілеспрямований і здатний долати складні життєві обставини. Зараз йому важливо отримати практичну підтримку та орієнтири, які допоможуть перетворити його інтерес до автомобілів на конкретну професію та перший стабільний крок у дорослому житті.

До початку повномасштабної війни Володимир жив із бабусею на Херсонщині. У вересні 2024-го він повернувся до мами в Чернігівську область. Після закінчення школи Володимир одразу почав працювати й уже два роки самостійно заробляє на хлібокомбінаті. Разом із мамою вони забезпечують родину та будують життя заново. Володимир витривалий, працьовитий і звик розраховувати на власні сили. Наступні цілі для нього практичні – отримати водійські права та вивчати англійську мову. «В Україні нікого не принижують, як в окупації, тут є право говорити вільно, і це для мене дуже важливо».

До початку повномасштабного вторгнення Ростислав жив у Запоріжжі, а війну зустрів у родичів на окупованій території. У 2025-му він повернувся на підконтрольну Україні територію й почав будувати життя самостійно. Зараз Ростислав живе у Львові окремо від батьків, навчається онлайн в 11 класі та підробляє. Паралельно шукає напрям, у якому хотів би реалізувати себе. Його цікавлять психологія, медицина та режисура – сфери, які по-різному пов’язані з людьми, їхніми історіями та можливістю впливати на них. Ростислав витривалий і самостійний, любить читати, малювати й подорожувати. 

Головною мотивацією Олега повернутися було бажання жити на своїй землі та будувати майбутнє в Україні. Хлопець повернувся в 2025-му, сьогодні навчається на економічному факультеті Одеського національного економічного університету за спеціальністю «Банківська справа» та підпрацьовує. Олег захоплюється боксом і бейсболом, а в майбутньому хоче побудувати кар’єру у фінансовій сфері. «За цей рік я вже почав формуватися як чоловік. Прийшло розуміння, що мені потрібно і заробляти, і навчатися, і здобувати освіту».

На початку повномасштабної війни Данилу було 13 років. Він жив із бабусею на окупованій території Запорізької області, а у вересні 2024-го повернувся на підконтрольну Україні територію. Данило навчається дистанційно у Дніпровській політехніці за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія». Його цікавить IT, а в майбутньому він хоче працювати системним адміністратором або програмістом.

У липні 2025-го Нікіта повернувся на підконтрольну Україні територію з Каховки на Херсонщині. Родина хотіла виїхати раніше, але тоді не мала для цього достатньо коштів. Сьогодні Нікіта живе в Києві разом із мамою. Раніше навчався у Київському політехнічному коледжі, але згодом вирішив змінити освітню траєкторію та шукати напрям, який більше відповідає його інтересам. Нікіта комунікабельний та оптимістичний. Його захоплюють кулінарія та ресторанна справа, а головна мрія – відкрити власне кафе. 

До повномасштабного вторгнення Аліса жила в Маріуполі. Після окупації родину вивезли до Криму, а у квітні 2024-го дівчина повернулася в Україну. Київ став для неї місцем, де вона знову може планувати майбутнє. Зараз Аліса навчається у Фаховому київському коледжі електронних приладів, де опановує програмування. Вона наполеглива й цілеспрямована. У майбутньому планує здобути вищу освіту та побудувати кар’єру в IT. «Навіть зараз, коли над Києвом літають ракети та дрони, місто все одно цвіте, і це мене надзвичайно підтримує».

Рішення Івана про переїзд було свідомим – він хотів будувати майбутнє в Україні (хлопець повернувся у 2025-му). Зараз Іван працює, але не полишає планів повернутися до навчання. Він уже тричі намагався вступити до закладу вищої освіти, однак щоразу фінансові труднощі ставали на заваді. Тепер він шукає можливості, які допоможуть нарешті продовжити освіту. Іван має виражений творчий потенціал: займається скульптурою, 3D-моделюванням і дизайном персонажів, цікавиться архітектурою. Він готовий не лише розвивати власні навички, а й ділитися ними з іншими учасниками проєкту – хоче стати ментором для тих, хто також шукає свій шлях після повернення. «У Луганську все ще залишаються люди, яким небайдужа Україна. Тож я обов’язково ще повернуся туди, коли моє рідне місто знову буде українським».