«Поки працює наше виробництво, місто живе». Як працюють на виробництві в Нікополі буквально під ворожим вогнем

Сьогодні місто розташоване за 5 км від окупованих Росією українських територій та всього за 11 км від Запорізької атомної електростанції. За інформацією Нікопольської районної військової адміністрації, порівняно з початком повномасштабного вторгнення у місті залишилося близько половини мешканців. 

Однак це не зупинило бізнес – великі підприємства міста є містоутворювальними. Заради роботи люди не тільки залишаються, а й навіть повертаються, хоча умови їхньої праці ніяк не можна назвати легкими. 

Це повною мірою стосується й «Інтерпайпу» – виробника сталевих труб і залізничної продукції. Наразі компанія працює у Дніпрі, Нікополі та Новомосковську та не має можливості релокувати підприємства з прифронтових зон у більш спокійні місця. Попри важку безпекову ситуацію, компанія не лише утримує колектив з 10 000 людей, а й розвиває продажі за кордон, особливо на ринок Європи. Як сьогодні живуть співробітники «Інтерпайпу»? Три з них поділилися з Forbes BrandVoice своїми історіями. 

Робота під постійними обстрілами 

Тетяна Бабенко працює машиністкою крана на виробництві «Інтерпайп Ніко Тьюб», що спеціалізується на виробництві безшовних труб для різних галузей промисловості. Вона розповідає, що після початку повномасштабного вторгнення значна кількість жінок підприємства евакуювалися з Нікополя в безпечніші регіони України або за кордон, а багато чоловіків мобілізувалися на захист країни. Щоб підтримати виробництво з меншою кількістю працівників, в компанії застосували новий графік роботи – по 12 годин на добу з дещо меншою кількістю вихідних на місяць. 

«Спочатку це було трохи важче, але наразі вже всі звикли. Ми лишилися тут, в місті, бо це наш свідомий вибір. Дехто з тих, хто виїхали, вже повернулися і працюють. Людям потрібна робота, адже треба жити далі», – розмірковує Тетяна. Влітку минулого року почалися інтенсивні обстріли росіянами Нікополя і Дніпропетровщини загалом: за ніч могло прилетіти більше сотні «градів» – тоді виробництво «Інтерпайп» зупиняли, а працівники йшли в бомбосховище.

«Я памʼятаю перший залп «градів» – це було рано вранці. Ми почули «виходи» і побігли до сховища. Коли я вже підбігала до входу, почула вибухи десь дуже близько, навіть відчула вибухову хвилю – мене наче піском обдало. Згодом нам у цех привезли невеликі залізобетонні укриття – це куди краще й ефективніше, ніж бігти під час обстрілу 700-800 метрів до бомбосховища», – розповідає Тетяна.

Предыдущий слайд

Следующий слайд

Але найважливішим для жінки стало питання евакуації її дітей у безпечне місце. Того дня, коли оголосили евакуацію, вони були у двоюрідної бабусі, яка прихистила їх після перших обстрілів. Проте стан здоровʼя літньої жінки не давав їй змоги доглядати за дітьми довго, а батьки могли приїжджати до них тільки у вихідні.

Нікополь продовжували постійно обстрілювати, і в компанії «Інтерпайп» оголосили про можливість евакуації дітей у санаторій на березі Дніпра. Тетяна та її сімʼя погодилися, і вже за декілька днів дітей евакуювали. «Діти ніколи раніше не були в дитячому таборі, але їм дуже сподобалася атмосфера, яку створили працівники закладу та матусі, які виїхали зі своїми дітьми, – розповідає Тетяна. – Аніматори не просто розважали дітей, а заохочували їх до активної участі в їхньому дозвіллі – спортивних іграх, змаганнях, конкурсах тощо. Санаторій забезпечив дітей триразовим харчуванням. У дитячому таборі є адміністраторка Світлана, до котрої можна звернутися з будь-яким запитанням, і вона завжди любʼязно допоможе. Якщо дитина захворіла, то їй одразу нададуть усю необхідну допомогу. Вони там, як єдина сімʼя. А мені спокійно, що діти в повній безпеці, а я маю змогу працювати».

Шлях у ЗСУ й інтеграція назад у цивільне життя

До 24 лютого 2022 року Андрій Іполітов працював слюсарем-ремонтником на «Інтерпайп Ніко Тьюб» – ремонтував усе, що повʼязане з водопостачанням на виробництві. З приходом повномасштабної війни він ані хвилини не вагався й одразу вирішив приєднатися до війська. «Син був на війні, брат пішов служити, і я теж прийняв рішення йти боронити Батьківщину», – розповідає Андрій. 

З першого дня повномасштабного вторгнення «Інтерпайп» надає адресну допомогу тим, хто вступив до лав ЗСУ. Компанія створила гуманітарний штаб, що допомагає з екіпіруванням своїм працівникам: від забезпечення формою, касками, тактичною медициною до надання систем автономного живлення, засобів нічного бачення, дронів, автівок тощо.

Окремий напрям – реабілітація та адаптація ветеранів, які повернулися з фронту на виробництво «Інтерпайп», на сьогодні це понад 30 людей. Андрій – один із них. Поранення, отримане на фронті, порушило моторику його руки, після чого ВЛК визнала його непридатним до служби.

«Після демобілізації компанія провела мені повну медкомісію, допомогла ліками, відправила на реабілітацію в центр Recovery (Львівський реабілітаційний центр для поранених військових), – розповідає Андрій. – Запропонували мені нову посаду – оператора електронно-обчислювальних та обчислювальних машин. Я одразу погодився і тепер знову працюю в компанії, якій безмежно вдячний за підтримку».

Захисники на виробництві та у війську

Микола Алексєєв виробляє труби в Нікополі. Його син Максим до повномасштабної війни працював разом із батьком, а тепер служить на південному фронті.

«Багато людей виїхало з міста, працювати стало важче: побільшало робочих днів, поменшало вихідних, іноді доводиться працювати одному за трьох. Але потрібно справлятися: важливо робити свою роботу в тилу, щоб підтримувати тих, хто на передовій», – каже Микола.

Компанія «Інтерпайп» зі свого боку намагається підтримати як людей на виробництві, так і у війську. Роботу Миколи роблять безпечнішою спеціальні бетонні укриття, встановлені прямо на заводі, які захищають від обстрілів. Максиму гуманітарний штаб компанії допомагає закривати всі його потреби – в речах, ліках, техніці. «Ще не було так, щоб запит мого сина компанія не допомогла закрити», – розповідає Микола.

Сьогодні близько 1000 працівників «Інтерпайпу» стоять на захисті України, а ще 9000 – працюють, не покладаючи рук, адже на їхніх плечах лежить завдання втримати економіку України. Понад 2 тис. працівників «Інтерпайпу» живуть і працюють у Нікополі.

«Поки працює наше виробництво, місто живе. Ми продовжуємо працювати й віримо, що все буде Україна», – каже Микола.

Попри всі труднощі, з якими стикається виробництво прифронтового міста – постійні обстріли, міграцію робітників, періодичну відсутність електроенергії та проблеми з водопостачанням, сьогодні «Інтерпайп Ніко Тьюб» працює на 100% від замовлень, хоча навантаження виробництва неповне. Компанія зуміла не тільки не втратити європейських клієнтів, а й далі інвестує в модернізацію виробництва. І це важливий сигнал для усіх: у Нікополі не планують зупинятися, а значить, життя і боротьба тривають.