Сталевий фронт. Захисники

Найбільша приватна компанія України давно й регулярно допомагає армії та фронту. І не лише грошима. Проєкт «Сталевий фронт Ріната Ахметова» – це і нове екіпірування для солдат, мобільні укриття, які рятують від уламків, БПЛА, приціли, адресна допомога сотням різних підроздлів, які зараз захищають країну від загарбників. Але «Сталевий фронт» – це не лише про засоби. Це і найголовніше – люди. Майже 13 000 співробітників SCM прийняли для себе рішення захищати країну зі зброєю в руках. Ось кілька історій про те, як офісні менеджери перетворился на справжніх воїнів. 

Назар Медяний, лейтенант одного з дивізіонів ППО, колишній радник голови правління «ДТЕК-Енерго» зі стратегічних питань

«Наче об твою гідність росіяни витерли ноги», – пригадує Назар Медяний свої почуття в перший день війни. Як і мільйони українців, 24 лютого він почув вибухи. Сльози рідних дітей, виїзд поспіхом із Києва через числені затори. «Росіяни вирішили за нас, що нам краще, і почали ламати нас через коліно, – говорить Медяний. – Я був переконаний: якщо не долучитись до спротиву, буду жалкувати про це все життя». 

Коли він вивіз родину в безпечне місце, повернувся додому й пішов до військкомату. З березня 2022 року він служить у Протиповітряній обороні ЗСУ. «Хотілось бути там, де ти можеш принести найбільшу користь країні, – пояснює він своє рішення, – доєднатися до ЗСУ для мене було єдиним логічним вибором». 

Адаптація до армії пройшла легко. «Я потрапив до частини з великою історією та традиціями», – говорить лейтенант Медяний. Важко переносить лише розлуку з дружиною та дітьми. «За рік бачив своїх близьких один раз, коли був у 10-денній відпустці», – каже він. Але ставиться до цього теж по-військовому: «Це те, що ми не можем змінити, тому треба просто прийняти й перенести».

Коли працював в ДТЕК, розвивав кілька навичок, які тепер знадобилися у війську. Перш за все – здатність швидко вчитися новому. А ще – виконувати роботу жорстко до дедлайнів. «Складну машину, якою я керую зараз, уперше побачив у травні 2022 року, – пригадує він, – а вже в липні успішно виконував на ній бойові завдання на Сході». 

Порівнюючи роботу в цивільному житті і в армії, він ділиться враженнями: «У мене специфічний кейс – з аналітично-стратегічної роботи я попав у активну операційну діяльність, де треба швидко приймати рішення, від яких залежить ефективність твоєї роботи і життя підрозділу. З мирної професії у нагоді стали навички, які притаманні співробітникам ДТЕК, – концентрація на завданні, готовність мобілізувати всі сили й працювати 24/7. Це те, що прищеплюється в ДТЕК на всіх рівнях – брати відповідальність і доводити справу до кінця».

Медяний – на постійному зв’язку з керівництвом своєї компанії, яка через проєкт «Сталевий фронт Ріната Ахметова», як і всі інші бізнеси в SCM, регулярно підтримує сили оборони. «Коли нашому підпрозділу потрібна була допомога, я напряму дзвонив генеральному директору «ДТЕК-Енерго», і всі питання оперативно вирішувались». 

Захищаючи країну та ризикуючи своїм життям та здоров’ям, він водночас із повагою ставиться до всіх, хто працює в тилу. «Мої колеги з операційної діяльності, працівники ДТЕК весь цей час вирішують надскладне завдання: утримання енергосистеми, забезпечення країни енергією – це енергетичний фронт, на якому йде бій, і вони там на своєму місці», – вважає лейтенант Медяний.

Ось іще один подібний яскравий приклад: «Один мій друг – фермер. Ми якось спілкувались, і він сказав, що теж має бути на фронті, а не тут. Я йому відповів: «Ти хлібороб, ти робиш важливу справу, що Україна буде робити без зерна та хліба?».

Війна змінила його ставлення до всього в житті. «Саме на війні гостро починаєш цінувати речі, які не помічав в мирному житті, – бути зі своєю сімʼєю, з коханою, спілкуватись із батьками, можливість розпоряджатися своїм часом, робити речі, які хочеш ти. І ці начебто банальні речі мені перевідкрилися саме тут в армії. Їхня фундаментальність і цінність вражає. Вважаю це подарунком долі, тепер я точно знаю, в чому сенс життя і що таке щастя».

З причин безпеки він не може описувати свою роботу у війську. Але може описати свої відчуття: «Це речі, пов’язані з підвищеним адреналіном, – збиття ворожих цілей, ворожі обстріли, останні хвилини очікування перед бойовою роботою. Це події, що за емоційним наповненням можу зі свого досвіду порівняти з народженням дитини, підкоренням вершини, перемогою на змаганнях чи стрибком із парашутом».

Після перемоги лейтенат Медяний планує одразу повернутися до своєї сімʼї. «Обов’язковою випити кави в затишному кафе з білої фарфорової чашки», – ділиться він своїми мріями. А вже після цього – знову багато працювати в ДТЕК. «Я дуже зголоднів за своєю роботою, – каже він. – Після перемоги мій функціонал знову буде затребуваний – нам усім разом треба буде ретельно спланувати й відбудувати нову Україну, ще кращу, ніж вона була до війни».

Олександр Мамалига, командир екіпажу аеророзвідки 45-ї окремої артилерійської бригади Сухопутних військ ЗСУ, колишній директор із маркетингу ФК «Шахтар»

До початку повномасштабної війни Олександр Мамалига працював маркетинг-директором футбольного клубу «Шахтар». У підпорядкуванні – 55 працівників, які працюють над тим, аби зберегти інтерес уболівальників, створювати умови для продажу квитків та наповнюваність стадіонів. 

Тепер він – командир екіпажу аеророзвідки однієї з артилерійських бригад Сухопутних військ ЗСУ. Воює на східному фронті. «Артилерія не працює без даних розвідки», – говорить він. Головне завдання Олександра та його побратимів – знайти ворога та допомоги його знищити. Сам він це описує офіційною мовою військових: «Наша головна місія – ідентифікація, коригування та знищення особового складу або техніки, або командних постів противника». Нещодавно передали координати російської вантажівки «Урал», яка транспортувала гармату – в результаті наші артилеристи знищили обидві цілі. 

Завдання маркетолога – привернути якомога більше уваги до свого бренду. В армії все навпаки. Аеророзвідники, оператори БПЛА – ціль номер один для ворога. Тому Мамалига найбільше працює над тим, аби він та його побратими не були знайдені противником. «Ми маємо завжди працювати так, аби ворог не виявив нашу позицію, – говорить він. – Завдяки правильній тактичній роботі нам вдається не допустити ураження бійців від обстрілів, ми зберегли боєздатність нашої групи». 

Ще до війни Мамалига вже знав, як оперувати БПЛА, і зараз в його підрозіділі бійці користються різними типами дронів. «У нас є і квадрокоптери, і «крила», – тобто крилаті БПЛА». І що ще дуже важливо – постійна підтримка від «Сталевого фронту Ріната Ахметова». 

Принципи роботи в своєму маркетинг-департаменті він застосовує і в армії. «Якщо виникла якась помилка в роботі, то ми не шукаємо «крайніх», а намагаємося розібратися, що треба покращити в нашій роботі, аби подібні речі не траплялися більше в майбутньому». 

Він постійно підтримує зв’язок зі своїм маркетинг-департаментом. «Ми ж розуміємо, що війна не вічна. Тому нам треба буде готуватися та бути готовими до нових проєктів і готуватися до того, що люди повернуться на стадіони».

Після перемоги в маркетинг-директора «Шахтаря» багато абміційних планів, за якими видно, що він уже сам став частиною титулованої команди. «У ще багато не закінчених справ по «Шахтарю» – треба виграти Лігу чемпіонів та повернутися на «Донбас-Арену», – ділиться він планами на майбутнє. 

Підполковник Олександр Тельвінов, директор департаменту мережі доступу АТ «Укртелеком», командир підрозділу зв’язківців однієї із штурмових бригад на східному фронті в 2022–2023 роках.

«Як налаштована атмосфера в колективі, так люди і воюють», – говорить 54-річний Олександр Тельвінов. Як досвідчений управлінець, він переконаний: головне – це мотивація персоналу та морально-емоційний стан бійців. У мирному житті він був топменеджером «Укртелекому», керував департаментом. На війні починав як командир стрілецької роти ТрО із близько сотнею військовослужбовців. Але вміння знаходити спільну мову з підлеглими – це те, чого він добре навчився за час менеджерської роботи до війни і те, що допомагає йому підтримувати правильний настрій своїх підлеглих у війську.

Ще на початку 2000-х Тельвінов тривалий час служив у ЗСУ, отримав військову освіту за фахом «радіоінженер», проводив багато часу на навчаннях у польових умовах. 

З початком повномасштабної агресії пішов до ТрО, яка захищала околиці Києва в березні 2022 року. Більше половини особового складу – не те що без бойового досвіду, навіть в армії ніколи не служили. «Багато хто ніколи автомат у руках не тримав, – пригадує підполковник Тельвінов, – треба було вчити хлопців усьому». І він вчив 0150 як облаштовувати позиції, як організовувати побут бійців, знаходив інструкторів, які вчили їх стріляти з різних видів стрілецької зброї. У багатьох бійців командир приймав присягу – таке право йому дано за законом військового часу.  

Саме тому, що всі бійці – новобранці, раніше ніхто з них не знав один одного і не знав командира. Для того, аби налаштувати правильну емоційну атмосферу взаємної підтримки, він часто наголошував: «Хлопці, подивіться ліворуч та праворуч на своїх побратимів. Можливо, це останні люди, яких ви побачите в своєму житті. Інших не буде. Від того, як ви зараз із ними побудуєте стосунки, залежить багато чого у вашому солдатському житті». Багато часу та зусиль він витрачає на те, щоб організувати бойову підготовку.

Його батьківське ставлення до бійців мало ефект. Коли Олександра перевели з ТрО до штурмового полку, зо два десятки з його підлеглих перевелися до його нового підрозділу. Аби бути під началом командира, якого вони поважали і якому вони довіряли.

Найважливіше завдання досвідченого зв’язківця – забезпечити пункти управління частини надійним зв’язком. Тельвінов використовував свої знання та досвід, аби робити лінії комунікацій найменш помітними для ворога. Завжди облаштовує не одну, а чотири чи пʼять додаткових ліній зв’язку. Адже постійні обстріли на фронті можуть перебити важливі комунікації. «Якщо немає зв’язку по одній лінії, вмикаємо додаткову, якщо перебита додаткова, вмикаємо третю – і так до четвертої чи пʼятої», – говорить він. За цими словами – величезний обсяг роботи. Зв’язківець із вдячністю пригадує і компанію «Укртелеком», яка постійно допомогає його бійцям через проєкт «Сталевий фронт Ріната Ахметова». 

На фронті завжди – величезний потік інформації між вузлами зв’язку. Саме зв’язківці відповідають за те, щоб усі ці ланки могли спокійно між собою спілкуватися. А ще бійці підрозділу зв’язку можуть виконувати і завдання звичайної піхоти – тримати оборону на нулі чи штурмувати позиції ворога.