Дистанційка VS класична модель. Рахунок відкритий

Все є отрута і все є ліки. Тільки доза робить ліки отрутою й отруту ліками

Парацельс

Суперечки щодо переваг дистанційної або офісної моделей роботи виникли задовго до локдауну. Здається, що саме айтішники вигадали дистанційку і стали її адептами. Чи так це?

Якщо розділити ваше питання на три частини, то від питання «чи винайшли дистанційку айтішники?», я відповів би інакше. Хоча, безумовно, доклали зусиль до цього створенням систем віртуалізації, швидкісного звʼязку, відеозвʼязку та віртуальної реальності. Але ми скоріше співучасники, а не організатори.

Що ви думаєте про віддалену та класичну моделі? Який рахунок?

Тут немає однозначного «так» чи «ні». Якщо дуже коротко, все залежить від ситуації.

Наприклад, велика кількість наших клієнтів – це міжнародні глобальні корпорації, які взагалі, грубо кажучи, не мали вибору щодо переходу на віддаленку. Так, у компанії може бути штаб-квартира у Швейцарії та офіси, припустимо, у 30 країнах світу. Вони не можуть обійтися без дистанційки. Тобто навіть по співвідношенню один до одного вони використовують формат віддаленої співпраці.

Наразі наради вищого керівного складу відбуваються у режимі відеоконференції, а раніше – по телефону. А ще раніше вони вимагали регулярних зборів раз, а то й двічі на місяць. І всі президенти корпорації та топменеджмент змушені були відриватися від своїх справ і нестися літаками на інший кінець землі, щоб провести нараду. Через це дуже сильно падала ефективність.

IT-сфера у відповідь на запит стала розвивати й удосконалювати нові технології віддаленої співпраці, роблячи їх дедалі більш швидкісними, безпечними та реалістичними. Ще трохи, і звʼязок із 2D стане 3D.

Віддалений формат пустив коріння й прижився на всіх рівнях. До останнього трималися консервативні компанії. Під час локдауну, зазнавши крижаного душу із жорстких обставин, вони масово рвонули у бік диджиталізації.

Їм довелося нелегко, адаптація до незнайомого для них формату роботи тривала в бойових умовах із проживанням стадій заперечення, гніву, депресії та прийняття. Такі компанії не були готові до дистанційного формату роботи, тому надто сильно постраждали.

Для порівняння: NIX, а це понад 3000 осіб, із настанням локдауну вже за два дні повноцінно працювали у віддаленому режимі без відчутного дискомфорту. А на дистанційку команда перейшла з нульовим даунтаймом.

У свідомості людей, далеких від галузі, айтішники – це такі махрові інтроверти, які цілодобово чи навіть тижнями не виходять із дому, пишуть коди та їдять холодну піцу. Типовий представник дистанційки. Такий портрет склався років 20 тому. Яким він є зараз?

Ми розуміємо, що це, ймовірніше, гротескний портрет, перебільшений. Річ у тім, що робота в ІТ часто передбачає написання програм, алгоритмів. Це схоже на створення віртуальних світів і сучасні айтішники у певному сенсі є їх творцями. А та сама інтровертність виникає через те, що вони частіше перебувають у своїх віртуальних світах, аніж реальному.

Ви давно у галузі, і вас можна назвати піонером аутсорсингу українського ІТ. За чверть століття певно випробувано всі можливі форми та комбінації робочих моделей. Яку з них ви вважаєте найефективнішою?

Однозначної відповіді немає!

Жодна з «чистих» форм не ідеальна. Це як з ліками. Все залежить від дози. Візьмеш, скільки потрібно, – видужаєш, приймеш занадто велику дозу – отруїшся. Тільки поєднувати та дозувати!

Багато компаній після локдауну заявили, що більше ніколи не повернуться в офіси і працюватимуть тільки віддалено. Але, враховуючи всю видиму економію, робота із дому має багато недоліків. Якщо йдеться про низькокваліфікованих співробітників, наприклад, операторів кол-центрів, віддалена робота виправдана. Пряма та відчутна економія на офісному просторі, комунальних платежах, «печиві» та зарплатах.

Така модель дозволяє наймати співробітників із депресивних регіонів, де рівень зарплат нижчий, а людині з освітою, нормальним мисленням і пристойною англійською знайти роботу дуже складно.

У випадку з молодими айтішниками, які ще не мають великого життєвого досвіду, важлива не тільки карʼєра, а і спілкування в соціумі. 

Вони занурені у віртуальні світи, які створюють, що ще більше відриває їх від реального життя.

І тут робота в офісі серед людей та справжнє спілкування діє як ліки й інструмент адаптації до реального світу. Не може цифрова соціалізація, в усякому разі на нинішньому етапі розвитку, замінити реальне спілкування.

Як вважаєте, чому люди прагнуть повернутися в офіс?

Це як із футболом чи концертом. Удома на дивані дивитись зручніше. Багато камер показують те, що відбувається, з ліпших ракурсів, ніхто не заважає перегляду, не штовхається й не наступає на ноги. А люди все одно воліють потрапити на стадіони та концертні майданчики, аби відчути емоційне піднесення, приплив енергії, почуття причетності.

Так і з роботою в офісі. Емоційно-енергетичний настрій в офісі є тоді, коли там присутні люди. Якщо відбувається мозковий штурм, усі сфокусовані на вирішенні завдання. Це емоції, ідеї та почуття причетності, яке можна відчути лише в офісі.

Який відсоток ніксовців залишився на дистанційці після закінчення минулого локдауну?

Ми працювали в такому форматі близько пʼяти місяців. І до початку третьої хвилі зі штамом «дельта» до наших затишних просторів у центрі міста повернулася вся команда, майже на 100%.

Попри зниження ефективності, про яке ви говорили, індекс ДОУ стверджує, що NIX непогано підріс. Як це можливо?

Є таке. Ми завжди були майже на 100% завантажені. За час ізоляції клієнтів побільшало. Ті самі консервативні компанії, до речі.

Сьогодні маємо розклад мінімум на пʼять років уперед і навіть за найфантастичніших планів набору людей навряд чи зможемо радикально скоротити «запис».

Слід чесно визнати, що галузь IT майже не постраждала, і ми не є винятком. Команда NIX з налагодженою інфраструктурою пройшла випробування обставинами, що різко змінилися, показала високі адаптивні здібності та професіоналізм. І якщо завтра Харків увійде до «червоної зони», хоча, безперечно, не хотілося б, ми цілком готові.

Однак хоч би скільки локдаунів трапилось у майбутньому, загальна та повна віддалена робота неможлива. Як неможлива і суто офлайн-модель у сучасних умовах глобалізації. Отже, не варто кидатися в крайнощі, слід обирати оптимальне поєднання для кожного випадку.