Майбутнє починається сьогодні. Історії українських захисників, які після протезування повертаються до життя та втілюють мрії

Всі протези можна поділити на два види: механічні та електричні (біонічні). Біонічні – надсучасні та інноваційні, вони відновлюють рухливість і дрібну моторику та значно полегшують життя, без перебільшення – дозволяють втілювати найзаповітніші мрії: бігати марафони, фотографувати тощо. У середньому вартість одного протеза – близько $20 000.

Одним із центрів, де встановлюють такі протези, є Superhumans Center, що працює на кошти благодійників. Серед тих, хто допомагає – slotoking (бренд під управлінням компанії ТОВ «Слотс Ю.Ей.»). У липні 2023-го компанія підписала меморандум із центром на 40 млн грн, з яких 24,32 млн грн вже передала на лікування та реабілітацію пацієнтів. «Ми не женемося за кількісними показниками, а зацікавлені допомагати конкретним людям зі складними діагнозами, бо часто для них це єдиний шанс повернутися до звичайного життя», – кажуть у компанії. Розповідаємо історії двох українських захисників, які вже отримали високотехнологічні надсучасні протези та йдуть до втілення мрій. 

Технологія, що повернула радість

Володимир Виноградов разом із дружиною та донькою живе в Олександрії Кіровоградської області. За професією він кухар-кондитер. Три роки працював у прибережних базах відпочинку курорту Кирилівка, але пізніше знайшов себе в іншому – став бригадиром слюсарів-сантехніків, які займалися заміною труб центрального водопостачання. 

У лютому 2022-го Володимир очікував початку повномасштабної війни. «16 числа я спакував тривожну валізу. Дружина не вірила у вторгнення, але вранці 24-го саме вона розбудила мене зі словом «почалось», – згадує чоловік. У березні він пішов до військкомату, де побачив чергу, тож довелося повертатися додому і протягом місяця чекати на повістку. Потім був ще місяць навчання, і врешті-решт чоловік опинився у складі 65-ї окремої механізованої бригади, яка брала участь у бойових діях на Запорізькому напрямку. 

«Пам’ятаю постійні обстріли та прильоти – по тобі, по сусідніх позиціях, – розповідає Володимир. – 27 лютого 2023 року ми з побратимом отримали завдання прокопати позицію для гранатометника. Коли йшли назад, піднялися на високий пагорб. Тут нас і обстріляв ворожий дрон». Володимир одразу втратив ліву ногу. На правій перебило підколінні сухожилля, її довелося ампутувати через п’ять днів.

Про Superhumans Center чоловік дізнався з інтернету. Заповнив заявку, йому швидко передзвонили й запросили на реабілітацію. Спочатку Володимиру поставили механічні протези, а вже за пів року запросили на наступний етап – встановлення протезів з електронними механізмами. 

«Такі протези мають набагато більший функціонал, ніж механічні, здебільшого у разі парної ампутації, – розповідає чоловік. – З ними я менше втомлююся і більше можу зробити: підійматися та спускатися сходами, зігнутися, обпертися, присісти – електроніка зчитує з підошви положення тіла. Я почуваюся більш упевнено та безпечно».

Якщо людина в якийсь момент не зможе втримати рівновагу, то електронний протез утримає і не дасть впасти.

З новими протезами Володимир почав повертатися до повноцінного життя. Два місяці навчався заново ходити, а після цього поїхав додому та самостійно піднявся на другий поверх сходами. Зараз він ходить до магазину, відвідує кіно, кафе тощо. «Єдине, що потрібно – заздалегідь вибудовувати маршрути, де і який горбик обійти, і звикнути до ваги протеза, а далі – нормально жити, як і всі інші», – каже захисник. 

У телефон Володимир завантажив спеціальний додаток, який через bluetooth підключається до кожної ноги. У ньому він підлаштовує протези під себе. Наприклад, натискає кнопку і заходить на електронних ногах у воду, переносить речі або катається на велосипеді. «У планах – покататися на мотоциклі й піти на рибалку», – посміхається Володимир. А ще чоловік хоче повернутися на службу – стати інструктором і навчати хлопців бойових секретів.

Продовжувати жити 

Коли Якову Балакіреву прийшла повістка, він не сумнівався, що піде служити, хоча налаштуватися на це морально було непросто. Чоловік не міг уявити, як візьме до рук зброю і вбиватиме. «Раніше я був переконаний, що все слід вирішувати словами, бо щоб діяти силою, багато розуму не потрібно. Тоді я жив у рожевих окулярах», – каже він. 

З рідного Миколаєва Якова направили у Львів на навчання, де він опанував знання з ремонту артилерійської та стрілецької зброї. А після цього розподілили у 32-й реактивний артилерійський одеський полк. Звикнути до гарнізону стало ще одним викликом для чоловіка: до війни Яків працював веброзробником в IT-компанії, жив із дружиною та двома синами у комфортному будинку. «Складно було цілодобово знаходитися поруч з іншими людьми, без будь-якого особистого простору», – ділиться чоловік.  

У 32-му полку Яків прослужив майже рік. У січні 2023-го його відправили у Польщу навчатися на морського піхотинця, а потім розподілили у 37-му бригаду, що несла службу під Авдіївкою. 17 червня 2023 року під час виконання бойового завдання Якова з побратимами обстріляв російський танк: чоловік зазнав поранення руки, ноги та очей. «Чудо, що вижив. Усіх, хто стояв поруч, раптом не стало», – згадує захисник. Кілька метрів він пройшов самостійно, після чого чоловіка підхопив побратим і на плечах переніс через мінне поле. Поранення правої руки було настільки серйозним, що довелося її ампутувати.

Про Superhumans Center чоловік дізнався від дружини іншого військового у лікарні в Луцьку. Заповнив заявку онлайн, і незабаром його запросили на протезування. До міоелектричного протеза Яків звик за тиждень.

За словами чоловіка, функціонал правої руки вже повернуся на 30%, і це дає змогу відчувати себе набагато краще.

Яків повернувся на роботу й уже навіть здав один комерційний проєкт. «Звісно, я більше працюю лівою рукою, але мені не потрібно багато друкувати, тому іноді можу це зробити й електронною правою рукою, – зазначає він. – Ще «новою» рукою можу застібнути зіпер (не ґудзики), підняти та перенести невеликий вантаж, утримувати в руках предмети, наприклад, миску для годування собаки. Також можу правою рукою тримати совок, а лівою замітати. Для мене це важливо, бо люблю чистоту».