Війна змінила ставлення людей до власної держави та її цінностей: мови, історії, культури. Все більше українців почали ставити питання «хто ми такі? звідки? які наші традиції?». За результатами дослідження Київського міжнародного інституту соціології, що провели на початку 2023 року, за останні 10 років 69% дорослих жителів України почали більше цікавитися історією нашої держави. Сьогодні українці платять величезну ціну за те, щоб вона взагалі існувала. Саме це стимулює їх рухатись вперед і продовжувати розвивати українську культуру. Forbes BrandVoice спільно з Johnnie Walker запустили серію відеопроєктів, в якій волонтери, артисти та музиканти розповідають про свій внесок у майбутнє України. Героями першого епізоду стала співачка, акторка, модель, волонтерка Даша Астафʼєва та український комік, стендап-артист, волонтер Марк Куцевалов
Повне відео за участі Даші Астаф’євої і Марка Куцевалова на Youtube-каналі Forbes Україна.
«Важливо згадувати те, що вже створили талановиті українці», – співачка та акторка Даша Астафʼєва
З початком повномасштабного вторгнення Даша займається волонтерством: у перші місяці війни разом з командою готувала їжу для ЗСУ, ТрО та лікарень. Тоді Даша щодня чистила до двох-трьох мішків картоплі. Також вона заснувала проєкт UnderBooks – книжковий додаток, що збирає перлини української літератури й закохує в неї. Даша Астафʼєва є засновницею та ведучою кулінарного шоу «Такі страви» на YouTube, мета якого – відтворити традиційну українську кухню та рецепти, які були втрачені з часом.
Даша Астафʼєва, співачка та акторка
Як волонтерство вплинуло на ваше бачення війни, ставлення до ситуації в країні?
Війна – це коли читають російські книжки, дивляться російські інтервʼю, слухають російську музику. Люди вважають, що це крутіший продукт за український. Я й сама такою була раніше. Але після 24 лютого 2022 року зрозуміла, що не можу і не хочу цього робити. Тепер хочеться заповнювати цю прірву українським контентом – знаходити, знайомитись, допомагати нашим письменникам, які не мають змогу бути почутими, не дивлячись на те, що вони дуже талановиті. Всі ми зараз на шляху до створення якісного рідного контенту.
Яка місія проєкту Under Books? Що б ви хотіли змінити в українському суспільстві завдяки йому?
Девізом застосунку Under Books є питання: «Що останнє ти читав українською?». Раніше я не мала на нього відповіді, українське читала хіба що в школі. Для мене стало своєрідною місією – створити продукт на підтримку української культури. Наприклад, багато військових наразі пишуть автобіографії та розповідають власні історії життя – ми поставили на меті долучити їх до контенту нашого застосунку, купувати права на їхні книжки й створювати аудіоверсії.
Наразі вже 33 книжки завантажені в Under Books і шість – в роботі. У нас працює дві студії: одна сконцентрувалася на детективах та дитячих книжках, інша – на художній літературі й нон-фікшн. Under Books поступово знаходить любов та визнання серед українців.
А як виникла ідея шоу «Такі страви»? Про що вам хотілось розповісти аудиторії?
Я так влаштована: щоб заспокоїтися, починаю готувати – борщ, овочеве рагу тощо. Іноді немає сил навіть стояти, але всередині мене так все бушує, що якщо я не зроблю відерце котлет, салат і трохи консервації, то не заспокоюсь. Взагалі це в нашій ментальності: для багатьох українців їжа – це те, що обʼєднує, заспокоює і надає відчуття родини та надії на гарне майбутнє. Одного разу я подумала: а чому б не трансформувати це в кулінарне шоу.
Протягом першого сезону «Таких страв» ми готували тільки для військових. Другий присвятили знайомству з неймовірними українцями. Темою третього сезону стала українська традиційна стародавня кухня. Річ у тім, що для багатьох українська кухня асоціюється з варениками, борщем і салом, але насправді страв в Україні набагато більше. Так, частиною нашої кулінарної історії є й простіша кухня, страви з якої потребують звичайних продуктів з городу. Але є і так звана «інтелігентська» кухня. Все це треба вивчати й повертати. Важливо згадувати те, що вже створили до нас талановиті українці, про яких нас змусили забути.
Для вас українська культура наразі – вона про що або про кого?
Вона в першу чергу про неймовірних українців, яких дуже багато просто навколо нас. Я пишаюся всіма друзями-артистами, які роблять надзвичайні речі. Візьмемо, наприклад, Курган & Agregat – вони запускають все нові проєкти, що збирають мільйони гривень для наших захисників. Сьогодні зірки щодня доводять: вони здатні на гарні вчинки, їм не все одно, вони заспокоюють, надихають і допомагають триматися.
Щоб українська культура рухалась вперед і надалі, її потрібно вивчати та популяризувати, зосереджуватися на деталях і правдивих фактах. Наше майбутнє та зміни – в наших руках.
«Коли ти досягнув мети, то хочеш впасти й завмерти», – комік, стендап-артист Марк Куцевалов
Марк здійснив три піших походи Україною, під час яких українці донатили кошти.
Наприклад, у 2022 році він вирушив у благодійний похід з Чорного моря, з міста Чорноморськ, до Говерли та за 18 днів подолав 850 км і зібрав 2,8 млн грн на три машини швидкої допомоги для військових медиків і пікап.
Цього ж року взимку Марк вирушив з Києва до Херсона та подолав 650 км за 21 день і зібрав 2,5 млн грн на дві пожежні машини для ДСНС Херсона. В наступному році відбувся третій наймасштабніший похід, де було подолано близько 2000 км за 63 дні. Зібрано 11 млн грн і придбано машину для розмінування та багато обладнання для саперної групи Харківщини.
Як ви дізналися про повномасштабну війну? Що відчули в той момент?
У перший день повномасштабного вторгнення в мене була єдина емоція – максимальна незрозумілість того, що відбувається. В ніч на 24 лютого у мене ночував товариш-архітектор. Він увірвався до мене в кімнату о четвертій ранку зі словами «Почалась війна». Слово «війна» до цього було якимось дуже далеким, але воно прямо з ноги зайшло у квартиру. Такої дезорієнтованості я не відчував ніколи в житті, все на моїх очах просто почало розсипатися. До того був якийсь фундамент – а тепер немає. Мій погляд на світ, на те, як живуть люди, – все зруйнувалось.
Що саме змусило вас піти волонтерити?
Мабуть, моя перша дія була дуже притаманна справі, якою я займаюся. Я зробив жарт і виклав його в Інстаграм. Це був рецепт, як зварити пельмені, але незвичайний, комедійний, направлений на російську владу. Такий собі маленький опір.
Роботи на початку великої війни не було зовсім, лишилось єдине – допомогти країні. Я знайшов групу людей в Києві, які відбудовували приватні будинки у селах Чернігівської та Київської областей, що постраждали від ракет, танків і вибухів. Ми почали приїжджати в ці села та прибирати наслідки ракетних ударів. Це дало мені жагу жити далі.
Як саме виникла ідея піших турів Україною для збору коштів?
У мене є хобі – я люблю ходити. Ще до війни ходив постійно по узбережжю Чорного моря. Вже тоді пройшов всі ці штуки, коли мокрі ноги роздирає жорсткий пісок. А коли зʼявляються мозолі, то останні 10 км доводиться стрибати на одній нозі. Коли через міни більше ходити узбережжям не було можливості, виникла ідея ходити по асфальту і збирати донати на армію. Я не знав, як це спрацює, було страшно. Думав, хтось задонатить тисячу гривень і все. Але сама жага до пригод переважила. Я зібрався і пішов.
Загалом на сьогодні у мене було три походи. Перший – з Чорноморська. Я стартував прямо з моря і пішов до Говерли, бо була мета поєднати море з горами. Це 850 кілометрів – похід зайняв 21 день. Я тоді збирав кошти на три медичні машини для ЗСУ. Але вдалось зібрати навіть більше, ніж планувалося: 2,8 млн грн. Тому згодом я докупив ще й позашляховик для Сил Оборони. Цей перший похід я не вважав волонтерським. Просто взяв рюкзак і пішов, а люди, знаючи мене, довіряли та кидали донати.
Чи були випадки, коли ваша волонтерська діяльність за час війни стикалася з небезпекою?
У мене було безліч якихось неймовірних ситуацій. Я казав собі: «Ні, ти не підеш додому, тому що дім – це рутина». Похід взагалі фізично дуже виснажлива штука. Я намагався це не показувати в сторіз, тому що нікому не цікаво, наскільки тобі важко. Ти просто йдеш 40-50 кілометрів. Є загальна мета – збирати донати й тим самим допомогти країні. Тому ти встаєш, дивишся на банку і розумієш, що зібрано 40% зі 100%, і йдеш далі. Коли ти досягнув мети, то хочеш впасти й завмерти. Це просто щастя. А потім ще друга радість, коли наживо бачиш, як гроші перетворились на реальну допомогу.
Який для вас український гумор сьогодні? Про що він має бути?
Війна дуже сильно вплинула на моє сприйняття гумору. Раніше гумор для мене був нібито без рамок, а зараз я себе в багатьох моментах контролюю, бо не все наразі доречно. Якщо раніше мій гумор був абстрактним і навіть абсурдним, то зараз я та інші коміки тримаємо руку на пульсі політичних подій. І думки доносимо вже з боку громадянина своєї країни. Я відчуваю, як ми можемо змінювати ситуацію жартами, впливати на конкретні соціальні та політичні події – зʼявилась така громадянська позиція.
Як, на вашу думку, зараз варто рухати українську культуру вперед?
Від дій волонтерів залежить майбутнє країни, багато чого на них насправді тримається. У мене теж були і є моменти зневіри, й це абсолютно нормально. Але ми продовжуємо рухатися, світло в цій темряві точно є. В японській культурі є філософія маленьких кроків, які слід робити щодня. Мій головний меседж – краще відкрити банку на збір, ніж не відкрити. Коли банка відкрита, то 10 грн точно будуть, а це вже на крок ближче до мети. Рецепт успіху дорівнює кількості спроб, які ти зробив: чим більше спроб, тим більший шанс на успіх. Рухаємося далі. Знімаємо, танцюємо, співаємо, жартуємо, малюємо, граємо. Перемагаємо.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
