Можливість забезпечити світ доступним інтернетом з небес, наче магніт, притягує найбагатших людей планети. На індустрію супутникового інтернету до 2040 року прямо і опосередковано припаде 50–70% зростання космічної економіки, виторг якої має досягти $1 трлн, прогнозує Morgan Stanley. Йдеться не лише про плату за доступ до мережі, а й про виготовлення, запуск та обслуговування нових супутникових угруповань.
Є що підключати. З 250 000 літаків та суден, що працюють поза зоною доступу стільникового сигналу, лише 15% користуються супутниковим інтернетом, підрахував Euroconsalt. Кожен четвертий житель Землі поки що не в мережі.
Першим за супутниковою мрією погнався Білл Гейтс. 1994‑го він разом із земляком із Сіетла Крейгом Маккоу інвестували по $5 млн у компанію Teledesic. Ішлося про виведення на орбіту 840 супутників, щоб забезпечити світ інтернетом. У Teledesic оцінювали вартість проєкту у $9 млрд (майже $17 млрд за нинішніми цінами). Інвестори дали близько $1 млрд, але ейфорія тривала недовго. Спочатку кількість супутників скоротили до 300, потім відклали запуск із 2001‑го на 2004 рік. У 2002 році Teledesic збанкрутувала.
2016 рік. Інженер Грег Вайлер продав супутникове угруповання O3b, яке налічує 20 апаратів, люксембурзькій SES і запустив нову компанію, OneWeb, із наміром вивести на низьку навколоземну орбіту (500–2000 км) близько 650 супутників. Партнер проєкту Airbus мав налагодити випуск компактних 150‑кілограмових супутників по $0,5 млн за штуку. Це на порядок дешевше за геостаціонарні супутники, які коштують мінімум $50 000 за кг, а важать кілька тонн.
Запускати угруповання планували на російських «Союзах» через європейську Arianespace. За кілька років компанія залучила $3,4 млрд і зафрахтувала доставку близько 228 супутників. 2020 року гроші закінчилися. OneWeb пройшла через банкрутство, але відродилася з попелу, позичивши грошей у індійського бізнесмена Суніла Бхарті Міттала та британського уряду.
OneWeb вивела на орбіту 358 супутників, які покривають територію Скандинавії, Великої Британії, Ірландії та Канади. Комерційну експлуатацію обіцяють розпочати з 2022 року.
Найбільше до мрії про всесвітній інтернет наблизився засновник SpaceX і Tesla Ілон Маск. Його Starlink вивів на орбіту понад 1800 супутників і розпочав тестування технології у 12 країнах. Маск має прямий доступ до найдешевшої ракети‑носія, багаторазової Falcon 9, а виробництво налагоджено на потужностях SpaceX.
Користувачі у США та низці європейських країн можуть за $499 купити моторизовану антену для прийому й платити $99/місяць за безлімітний доступ до мережі. За гарної погоди та відсутності природних перешкод це дає до 400 Мбіт/с при завантаженні. Затримка – близько 25 мс. Таку швидкість можна порівняти з оптоволоконним з’єднанням, затримка – на порядок менша за геостаціонарні супутники з їх 600–800 мс. Без інвестицій у маркетинг Starlink набрав близько 100 000 клієнтів і планує у 2022 році довести їхню кількість до пів мільйона.
Зростати є куди навіть у Штатах: 8 млн американців покладаються виключно на супутниковий інтернет. Найбільший провайдер країни, HughesNet, виставляє чек від $60 за 10 ГБ до $150 за 50 ГБ, і все це на середній швидкості близько 25 Мбіт/с зі значно більшою затримкою.
У найближчому майбутньому Starlink генеруватиме до $30 млрд виторгу на рік і стане дорожчим за саму SpaceX, вважає Маск. Знадобиться близько 25 млн клієнтів. Такі амбіції має і Amazon. Компанія Джеффа Безоса планує запустити на орбіту понад 3000 супутників у межах проєкту Kuiper. Частину команди вона перекупила у Facebook, який попрощався з амбіцією забезпечити світ інтернетом.
Чи будуть серед користувачів нового покоління супутникового зв’язку українці?
Глобальним гравцям Україна не цікава обсягом. «Ринок стагнує, оскільки на ньому використовуються технології 10‑річної давнини», – каже колишній власник «Датагруп» Олександр Кардаков. «Датагруп» – єдиний провайдер послуг супутникового інтернету в Україні.
«Попит стабільний. Нам це приносить до 10% доходів», – заочно сперечається із Кардаковим нинішній CEO компанії Михайло Шелемба. Йдеться приблизно про $5 млн. Утримувати супутники дорого, операційна маржа «Датагруп» у цьому сегменті – не більше $1 млн, запевняє Шелемба.
Аудиторія послуги є консервативною: це спецкористувачі, а також компанії, яким потрібно обслуговувати віддалену інфраструктуру або мати під рукою резервний канал зв’язку.
Для полярної станції «Академік Вернадський» супутник – єдиний спосіб зв’язку з навколишнім світом. До весни 2021‑го у розпорядженні дослідників був канал зі швидкістю завантаження в 500 Кбіт/с. У квітні IT‑компанія MacPaw оплатила встановлення супутникової системи від General Dynamics за $30 000. Тепер на «Вернадському» безліміт зі швидкістю до 4 Мбіт/с на завантаження та затримкою близько 560–700 мс.
«Зв’язок відмінний – проблеми з’являються лише під час снігової бурі», – розповідає заступник директора НАНЦ В’ячеслав Марченко. Проєкти на кшталт Starlink на «Вернадському» чекають із розкритими обіймами – річна абонплата у оператора, Marlink, перевищує вартість самого обладнання.
Starlink до України не добиває ще й тому, що просто роздавати інтернет із повітря в будь‑якій точці світу не можна. Потрібно отримати у користування ділянку спектра в кожній з юрисдикцій, а також розмістити шлюзові станції для координації сигналу.
Отримання спектра в Україні – процес із 10 етапів, включно з факсом до відділу ліцензування радіочастотного ресурсу (РЧР) Національної комісії зі зв’язку із ксерокопією довідки про оплату. Далі доведеться ліцензувати обладнання, включно з користувацькими терміналами. «Вартість, складність і тривалість процедур, як і ціна РЧР, можуть вплинути на вартість послуг Starlink в Україні», – пише про перспективи проєкту заслужений професор КПІ Михайло Ільченко. Керівництво Мінцифри казало, що обговорює Україну як тестовий майданчик для Starlink у Європі, але конкретики поки нема. «Супутник був, є і буде, – каже видавець журналу «Медіасат» Олександр Глущенко.– Просто нам до нього далеко».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
