«План Маршалла» для України – на нього розраховують українці, обіцяють лідери потужних держав і обговорюють провідні економісти. Яким він має бути та чому це не лише про гроші.
Отвори від куль на стінах будинків – чи не єдина особливість архітектури Сараєва, що нагадує про війну 1992–1995 років. У конфлікті з Сербією та Чорногорією було зруйновано 60% всіх будинків у Боснії. Знадобилася допомога у більш як $7 млрд (у сучасних цінах) від урядів Канади, Японії та інших країн, аби відбудувати Боснію, в якій до воєнних дій мешкало 4 млн людей.
«Прояви війни вже не надто помітні, але вона залишається дуже важливим фактором нашого життя», – каже боснійський економіст Аднан Черимагіч, який працює у берлінському think‑tank ESI. Йому було шість, коли війна на теренах колишньої Югославії дісталася Боснії. Три роки він провів у статусі біженця у сусідній Хорватії. «Я вражений, наскільки те, що відбувається в Україні, нагадує мені події у Боснії,– говорить Черимагіч.– Ті самі бомбардування шпиталів, шкіл та житлових кварталів, та сама неймовірна пропаганда агресора». За час війни Боснія втратила майже половину населення: 2 млн осіб залишили країну, від 100 000 до 250 000 людей загинули. Україна. З початку російського вторгнення, що почалося 24 лютого 2022 року, свої домівки покинула майже чверть українців (10 млн), з них 3,2 млн виїхали за кордон.
Російські війська масовано обстрілюють українські міста важкою артилерією, авіаційними бомбами та ракетами. Страшні руйнування у Харкові, Чернігові та Маріуполі, майже повністю зруйновано десятки невеликих українських міст, таких як Буча, Ізюм чи Волноваха. На 24 березня знищено щонайменше 1600 житлових будинків. Війна триває, але економісти вже рахують, що відновлення країни коштуватиме сотні мільярдів доларів. «Уже зараз ми маємо ситуацію, коли країні потрібна програма реконструкції та розвитку – на кшталт Плану Маршалла для відновлення Європи після Другої світової війни»,– каже представник України у раді Світового банку Роман Качур.
СКІЛЬКИ ГРОШЕЙ ПОТРІБНО
Міністерство цифрової трансформації України у середині березня почало розробляти новий функціонал застосунку «Дія» для реєстрації громадянами наслідків руйнування своєї нерухомості, розповідає радник прем’єр‑міністра Кирило Криволап, директор Центру економічного відновлення. Попередня оцінка загальних збитків на середину березня, яку озвучував прем’єр Денис Шмигаль, – $565 млрд.
Він не деталізував, з чого складається ця цифра. Свій підрахунок збитків на основі відкритих даних та інформації від держструктур веде Київська школа економіки (КШЕ). Станом на 24 березня обсяг втрат тільки фізичної інфраструктури (будівлі, заводи, дороги, мости тощо без урахування техніки та обладнання) становив близько $63 млрд. Але для повного розуміння наслідків війни з Росією потрібна інвентаризація руйнувань, що може зайняти більше року, наголошує керівниця Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління КШЕ Дарина Марчак.
У квітні свою цифру надасть Світовий банк. Над розрахунками працює окрема команда банку, каже Качур. «Вона аналізує супутникові знімки, проводить аналогії з іншими подібними катастрофами, – розповідає він. – Думаю, йдеться про сотні мільярдів доларів». Більш‑менш точну цифру збитків можна буде назвати за кілька років.
У 2017 році ексміністерці фінансів України Наталії Яресько, яка щойно приїхала у Пуерто‑Рико займатися боргами країни, довелося на власні очі побачити, як за лічені дні великий катаклізм, ураган «Марія», вщент руйнує інфраструктуру тримільйонної країни. Кілька років острову знадобилося на інвентаризацію та інженерну експертизу пошкоджених об’єктів, каже Яресько. «Власне інвестиції у масштабну відбудову розпочалися лише на п’ятий рік після руйнувань», – згадує вона.
ХТО ЗАПЛАТИТЬ
Інвентаризація та аудит даних про руйнування важливі для репарацій, каже Криволап. Україна, за його словами, вже консультується з юристами стосовно претензій на заморожені активи Центробанку РФ та частку Росії у МВФ. «Механізм є, але він займає шість‑сім років. Намагаємося зробити процес коротшим»,– розповідає Криволап. На його думку, важливіше за підрахунок і отримання коштів «розробити дизайн майбутньої економічної революції». Це означає, що під словом «відбудова» слід розуміти не відновлення старих, у багатьох випадках ще радянських надбань, а створення нової сучасної країни.
Український «План Маршалла», додає Криволап, має реалізувати давній запит суспільства на ліберальні реформи. Зменшення і спрощення податкового навантаження, дерегуляцію тощо. У попередні роки на ці зміни буквально не вистачало коштів. «Зменшення податків та контролювальних функцій створить певні прогалини у держбюджеті, а це чутливий для політиків ризик невиконання соціальних зобов’язань»,– розповідає він. Ідеальний варіант – рух до ЄС та модернізація України за моделлю посткомуністичної Польщі, вважає виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський.
«Ідеться радше про інфраструктурні речі, а не про економічну політику, – пояснює він. – Але як мінімум потрібно повернутися до довоєнного рівня прозорості, щоб війна не стала виправданням для кумівства, корупції та посилення ролі держави». Після війни, вважає Криволап, Україна може отримати унікальне вікно можливостей. Завдання міжнародних партнерів – підставити макроекономічне плече, аби підтримати на цей час український бюджет.
З початку воєнних дій міжнародні партнери надали Україні більше $2 млрд допомоги, зазначає замголови НБУ Сергій Ніколайчук. Основні донори наразі – МВФ, Світовий банк та Євросоюз. Готові долучитися ЄБРР, Європейський інвестиційний банк та уряди окремих країн. «Цих коштів вистачить на найближчі місяці», – каже Ніколайчук. Світовий банк готовий надати близько $3 млрд цього року, каже представник України у банку Качур. «Ще $1 млрд надійде на початку травня, – додає він. – $500 млн від СБ, ще $500 млн – від британського уряду». Умови Світового банку не дозволяють витратити кошти на військові потреби та розрахунки за держборгом, додає Качур.
ПЛАН ВІДБУДОВИ
Розробленого аналога Плану Маршалла для України поки немає, говорить керівник напряму корпоративного управління КШЕ Андрій Бойцун. Наразі міжнародні фінансові інституції формують окремі фонди відновлення України. На базі Світового банку створено траст‑фонд, розповідає Качур. Швеція та Нідерланди вже переказали €50 млн та €100 млн відповідно, Канада й Велика Британія затвердили виділення по $500 млн, про бажання долучитися заявили Франція та Японія, перераховує Качур.
Паралельно у МВФ розробляють свій фонд підтримки України, каже Ніколайчук. Качур деталізує, що йдеться про додаткові ресурси у розмірі $650 млрд (з них держави G7 отримали близько $290 млрд), які було розподілено між країнами 2021 року для пом’якшення наслідків пандемії коронавірусу. «У низки країн ці кошти залишилися невикористаними»,– зазначає Качур. Чекати на організацію і наповнення грошима фондів відновлення для початку відбудови країни не буде потреби, вважає Криволап. «У нас є чинні фреймворки – з ЄС, ЄБРР, МВФ, кошти виділяють США, – каже він. – Отримавши макрофінансову допомогу, ми можемо швидко перекидати бюджети на проєкти розвитку».
Додатково на відбудову можна спрямувати, наприклад, цільовий ресурс ЄБРР на зведення мостів,водоканалів чи вокзалів. «Але новий об’єкт одразу будується з урахуванням сучасних критеріїв», – наголошує Криволап. Використання цих коштів, на його думку, може стати першим етапом українського «Плану Маршалла». Таким чином можна покрити близько третини потреб. «За цей час буде розроблено більш детальні програми», – каже Криволап. Короткострокові плани відбудови готуються шість місяців, складніші – близько року, додає радник прем’єра.
Скільки триватиме відбудова? Стільки часу, скільки займе створення найскладнішого об’єкта, каже Бойцун. За його оцінкою, загальне відновлення інфраструктури можна завершити за кілька років. «Економічна стійкість плюс допомога у вигляді сучасного озброєння, – погоджується Криволап. – І ми отримаємо той самий Ізраїль в Україні, про який весь час мріяли». План відновлення має бути націлений на інтеграцію України в Євросоюз, зауважують усі опитані Forbes експерти.
Потенційний статус кандидата на вступ до Євросоюзу може забезпечити Україні нові додаткові кошти. «Коли Литва чи Польща отримували такі статуси, для них відкривалися програми підтримки і до вступу, і після,– каже Криволап. – У Польщі та Угорщині діючі програми підтримки – це десятки мільярдів євро протягом кількох років». Найбільша помилка, яка визначила майбутнє Боснії на десятиліття вперед,– слабка інтеграція з ЄС, підтверджує Черимагіч. Україні він радить не приймати «порожніх обіцянок» від європейських демократів та вимагати якщо не членства у ЄС, то повноцінного входження української економіки до ринку об’єднаної Європи.
ЧОМУ ПРАЦЮЄ ПЛАН
План Маршалла (1948), названий на честь держсекретаря США Джорджа К. Маршалла, – чотирирічна програма відновлення 16 країн Європи після Другої світової війни. Основними реципієнтами допомоги на $13 млрд (еквівалент близько $140 млрд у сьогоднішніх цінах) були Велика Британія та Франція, значні суми отримали Італія, Нідерланди та Німеччина. Але колосальні гроші – не головна частина Плану Маршалла.
Він передбачав кілька масштабних економічних реформ, таких як скасування торгових бар’єрів у Європі, фінансову та макростабільність. Окрема частина – технічна підтримка менеджменту та ефективності виробництва. Завдяки плану економіка Європи почала стрімко зростати, збільшившись до 1951‑го на третину. Паралельно з цим на іншому боці євразійського континенту окремі програми відновлення з різницею у кілька років реалізовувались у Японії, Південній Кореї та дещо пізніше у Сінгапурі, який у 1965‑му здобув незалежність від Малайзії, вказує професор Массачусетського технологічного інституту (глобальна економіка та менеджмент) Саймон Джонсон. «У контексті України ці приклади спадають на думку швидше, ніж та сама Німеччина після Другої світової, – каже Джонсон. – Японія та Корея до війни були доволі бідними, а Сінгапуру також доводилося самостійно опікуватися своєю безпекою після розриву із досить агресивним сусідом».
Японський план відтворення (1945–1949) також передбачав низку економічних перетворень: земельну реформу, демонополізацію, жорсткий контроль дефіциту держбюджету. Джонсон вважає, що попри трагедію, яку принесла Україні війна з Росією, це можливість швидко надолужити принаймні частину відставання від більш розвинутих країн Європи. Ключове – не кошти, а розбудова державних інституцій, вказує заступник голови НБУ Сергій Ніколайчук. Саме це, за його словами дало поствоєнній Німеччині довгостроковий економічний ефект
ПОМИЛКИ МИНУЛОГО
У перші місяці після війни Україні, ймовірно, доведеться починати з простих речей – відбудови транспортної інфраструктури та житлового фонду, нагадує Ніколайчук. «Якщо повернутися до оригінального плану для поствоєнної Німеччини, кошти насамперед було спрямовано саме на це»,– каже він. Після війни Боснія стикнулася із надзвичайно гострою проблемою руйнувань інфраструктури.
Внаслідок війни було повністю чи частково зруйновано 600 000 будинків, або 60% від житлового фонду, каже Черимагіч із ESI. Складним завданням на початку було навіть знайти необхідну кількість скла для заміни вибитих шибок. Упродовж п’яти років після підписання мирного договору у 1995‑му Боснія отримала $4,5 млрд міжнародної допомоги (близько $7 млрд зараз).
Черимагіч перш за все нарікає на відсутність у керівництва країни власне комплексного плану відбудови: наприклад, будувати швидкісні автостради у країні почали лише через 10 років після завершення війни. «У нас зовсім не було доріг, тож було б логічно відразу будувати хайвеї під час повоєнного відновлення»,– зазначає він. Через кровопролиття та руйнації близько 1 млн боснійців (чверть від довоєнного населення) не повернулися на батьківщину після війни.
Це найбільша проблема країн, що відновлюються після війни, адже, як правило, з біженцями втрачається найбільш кваліфікована частина суспільства, каже Патриція Тафт, віцепрезидентка американського Fund For Peace (FFP), котрий займається наслідками воєнних конфліктів.
У Хорватії, яка теж істотно постраждала від війни на Балканах, проблему повернення біженців удалося розв’язати за рахунок запрошення до країни міжнародних команд професіоналів, які працювали пліч‑о‑пліч із місцевими фахівцями. Основна ідея, зазначає Тафт,– показати людям, що їхня професія є затребуваною на батьківщині. Чи має Україна шанс на успішне відновлення? Велика проблема поствоєнних країн – розділеність і розбіжності у суспільстві, це не дозволяє швидко рухатися вперед, каже Тафт. Але в Україні є лише руйнування, а суспільство єдине як ніколи.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
