Війна в Україні – перевірка на міцність для міжнародних організацій із захисту дітей. Як вони допомагають маленьким українцям впоратися з травмою війни

Шестирічна донька Юлії Мітяєвої Софія, яка тікала із сімʼєю з Бучі, відмовляється говорити про те, що їй довелося пережити. Жвава дівчинка не дозволяє нікому навіть згадувати про війну в її присутності.

Коли дитячий щебет на ігровому майданчику змінюється розривами снарядів, коли дитина змушена залишити все, що любить, і тікати, чи зможе вона по-справжньому відновитися? Скільки може винести дитяча психіка? «Із Софією все буде гаразд? – запитує її мама. – Як визначити, що із нею все добре емоційно? Як допомогти повернутися до нормального життя? Як усе це вплине на дитину в майбутньому?»

Навряд чи батькам сподобаються правдиві відповіді на ці запитання. Для дітей, які пережили тривалий кривавий конфлікт, війна не закінчується переїздом у безпечне місце. У широкій науковій літературі про Другу світову пишуть, що збройний конфлікт – одна з найтяжчих травм для дитини.

Країна біженців

2020-го кожна шоста дитина планети (понад 450 млн) опинилась у зоні бойових дій. Це найвищий показник за останні два десятиліття, підрахували дослідники недержавної організації Save the Children. Але ці цифри не відображають статистики біженців після російського вторгнення в Україну.

За кілька тижнів домівки залишили майже 15 млн українців: приблизно стільки ж громадян нараховують Нідерланди. Європейський континент не бачив такої масової міграції людей уже 75 років. Понад 90% українських біженців – жінки та діти. За оцінками Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), будинки залишили 60% українських дітей: 2 млн виїхали з країни, ще 2,5 млн стали внутрішніми переселенцями.

Криза в Україні – тест для гуманітарних організацій на здатність надавати допомогу дітям у безпрецедентних масштабах. Війна в Україні стала найбільшою гуманітарною катастрофою в Європі з часів Другої світової, але водночас країна отримала «найшвидшу і найщедрішу» підтримку за всю історію конфліктів, зазначає ООН. Українцям виділено у сім-вісім разів більше гуманітарної допомоги, ніж сирійцям, афганцям, жителям Південного Судану чи етнічній групі рохінджа з Мʼянми.

Ці гроші дають можливість армії гуманітарних працівників, фахівців із захисту дітей та соціальних службовців допомагати дітям на кшталт Софії пережити найгірші наслідки конфлікту. Крім того, Україна – перша велика держава, що готова до широкомасштабного впровадження дистанційного навчання. Але мільйони дітей залишилися за лінією фронту. «Сьогодні ми набагато краще знаємо, як допомагати дітям, травмованим війною. Тільки не до всіх з них можемо дістатися», – каже представниця ЮНІСЕФ Сара Бордас Едді.

Час – вирішальний фактор

Один із головних уроків воєн 20-го століття – час грає проти дитини. Лише кілька тижнів перебування у зоні бойових дій можуть назавжди змінити її майбутнє. Про це свідчать численні дослідження, проведені після Другої світової. Головне завдання ЮНІСЕФ та інших організацій – якнайшвидше вивезти в безпечні місця якомога більше дітей.

Софії пощастило: її сімʼя змогла вирватися з Бучі приблизно за три тижні після початку окупації. Дитині не довелося голодувати, вона не хворіла. Часто до найтяжчих наслідків війни призводить не пряме насильство, а голод та захворювання, на які страждають ті, хто ховається в зоні бойових дій, пояснює Патрісія Хустіно, експертка Всесвітнього інституту економічних досліджень розвитку при Університеті ООН. Тижні без електрики у сирих, холодних підвалах чи серед руїн, відсутність води та медичної допомоги – це те, що пережили жителі Маріуполя та переживають мільйони інших людей на сході України. Але головне – це постійний стрес, який може спричинити найтяжчі наслідки.

Токсичний стрес

Батькам важливо послабити наслідки того, що педіатри називають токсичним стресом – біологічною реакцією організму на гормон стресу кортизол. Токсичний стрес викликає багато проблем зі здоровʼям у майбутньому. За тривалого стресу організм починає виробляти ферменти, які готують його до тривалих випробувань. Швидше виробляється адреналін, який запускає реакцію «бий чи біжи». Дитині стає складніше контролювати емоції.

Що менша дитина, то важчі наслідки, каже професор економіки розвитку Брюссельського університету Філіпп Вервімп. Брак їжі, обстріли, тривожність та вплив гормонів стресу протягом кількох місяців на дворічного малюка можуть незворотно вплинути на його розвиток у майбутньому. Діти, які пережили війни в Руанді, нижчі на зріст і важать менше, як порівняти з однолітками. Вони гірше вчилися, а ставши дорослими, менше заробляли.

Зменшити наслідки токсичного стресу можуть обійми та підбадьорливі слова батьків. У відповідь на них організм переляканої дитини починає виробляти окситоцин – гормон любові та прихильності. Він відновлює почуття безпеки й активізує парасимпатичну нервову систему дитини. Дитячі психологи та фахівці з травм називають це емоційною буферизацією. Навіть такі прості кроки, як спроба розрядити обстановку добрим словом, можуть мати сильний вплив.

Повернути до нормального життя

Коли дитина опинилась у безпеці, важливо якнайшвидше відволікти її від думок про війну. Від самого початку українські волонтери та гуманітарні працівники з ЮНІСЕФ, Save the Children та інших організацій привозили до прифронтових районів України не лише продукти та ліки, а й набори для навчання та ігор. Дослідження показали, що будь-які заняття з «довоєнного життя» знижують рівень кортизолу та інших гормонів стресу.

ЮНІСЕФ відправила понад пів сотні мобільних груп до бомбосховищ у Харкові та інших містах. Вони шукають дітей з ознаками психологічної травми і спрямовують їх та їхніх батьків до консультантів та психологів. Такі групи працюють у Запоріжжі, куди прибували біженці з Маріуполя. Для батьків із дітьми організували спеціальні зони відпочинку, де дітей намагалися відволікти від думок про війну іграми та спілкуванням з однолітками. «Треба дати дитині можливості випустити пар через ігри, музику й творчість», – каже директор гуманітарної організації Plan International Унні Крішнан, який нещодавно повернувся із зони бойових дій.

Соціальні працівники кажуть, що небажання маленької Софії Мітяєвої говорити про війну – нормальна ситуація. Дівчинка з батьками приїхала до друзів до німецького Кельна. Софія раз на тиждень ходить до місцевого дитячого садка. Вона зможе говорити про війну, коли буде готова. Найголовніше, що вона знову грає та сміється, кажуть психологи.