Максим Громов потрапив на війну у 2014-му, коли йому було 17 років, вигадавши історію про втрату паспорта. Захищав українські позиції на Савур-Могилі, у Вуглегірську, Дебальцевому, Зайцевому та Пісках.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Під час служби самотужки опанував ремесло сапера та розвідника, а в 19 років став командиром підрозділу, в якому середній вік бійців був чи не вдвічі більше.
Під час служби не боявся публічно критикувати застарілі армійські принципи та відсутність змін в армії. У 2017-му втратив ногу, проте із ЗСУ звільнився лише за три роки. Повернувся в лютому 2022 року. Місце служби – таємниця.
Що найскладніше під час війни?
«ВТРАЧАТИ ДРУЗІВ. ПРОТЕ І ДО ЦЬОГО ЗВИКАЄШ. ТОМУ ВСЕ Ж ТАКИ НАЙСТРАШНІШЕ – НЕВІДОМІСТЬ»
