Українська енергетика сьогодні живе в паралельних реальностях, каже Ірена Брик, засновниця та CEO ISO Company, експертка із сонячної енергетики та комплексних енергетичних рішень для бізнесу.
За її словами, триває інвестиційний бум, і мегавати нових накопичувачів ростуть, як гриби. А власники підприємств обирають між інвестиціями в сотні тисяч доларів у незрозумілу їм технологію і зупинкою виробництва, щоб зберегти хоча б те, що залишилося. Саме між цими реальностями формується новий енергетичний ринок України. Пропозицій на ринку багато, тож бізнесу дедалі важливіше розуміти, які реальні можливості має технологія, що він купує. Де закінчується інвестиція в енергонезалежність і починається дорога помилка? Пояснює Ірена Брик.
600 МВт накопичувачів. А де енергетична незалежність?
За даними «Укренерго», у 2024 році Україна мала близько 2 МВт систем накопичення енергії BESS. У 2026-му – вже понад 600 МВт. Стрибок приблизно у 300 разів. Вражає. Та мене цікавить інший показник – скільки підприємств завдяки цим інвестиціям отримали гарантовану безперебійність роботи? Бо встановлена потужність, комерційна прибутковість і енергетична автономність – це три дуже різні показники.
BESS може заробляти на ціновому арбітражі, надавати допоміжні послуги енергосистемі або забезпечувати резервне живлення, та не кожна система здатна ефективно виконувати всі ці функції одночасно.
І саме тут починаються дорогі помилки.
Ірена Брик, засновниця та CEO ISO Company. Фото надано пресслужбою.
Енергоострови, яких ніхто не бачив
Сьогодні всі хочуть «енергоострів», і це слово стало майже магічним. Та варто запитати, що саме мається на увазі, – і тут починаються фантазії. Для одних – це СЕС із акумуляторами, для інших – генератор, який автоматично запускається під час відключення, для третіх – підприємство, яке нібито взагалі не залежить від зовнішньої мережі.
Насправді енергоострів – це не назва комплекту обладнання, це здатність локальної енергосистеми безпечно відокремитися від зовнішньої мережі, самостійно підтримувати електропостачання, балансувати генерацію та споживання і працювати в допустимих параметрах частоти й напруги.
Для цього недостатньо придбати інвертор із функцією острівної роботи. Потрібні відповідна архітектура, керування, захисти, резерви, розрахунки навантажень і перевірені алгоритми роботи та купа інших складових.
Тому важливо, щоб бізнес купував не назву технології, а її реальні можливості, підтверджені розрахунками.
Якщо замовник не розуміє, який саме результат купує, а підрядник не здатний його технічно обґрунтувати, це не енергонезалежність – це дорогий експеримент.
Реальний приклад із практики ISO Company. Чотири окремі споживачі, кожен зі своїм електричним вводом і профілем споживання. У одного є генератор, мережева СЕС і надлишок від генерації, у іншого – гібридна СЕС, якої не вистачає на власні потреби, а решта не мають власного джерела взагалі.
Замовник хоче просто обʼєднати все в одну систему і називає цю свою ідею «енергоостровом». Логіка зрозуміла, але технічно це не енергоострів. У результаті ми провели повне обстеження обʼєктів і зараз розробляємо проєкт мікромережі незалежно від наявних рішень.
Важливо: енергоострів починається не з бажання обʼєднати все обладнання, а з можливості створити єдину керовану енергомережу.
Ми повинні продавати клієнту не залізо, а технічно підтверджену здатність його бізнесу працювати.
Інвестори йдуть на Захід. А де потрібна електроенергія?
Ще одне незручне питання – географія інвестицій.
Дослідження AIN «Українська енергетика: зелені рішення, відновлення й інвестиції» фіксує концентрацію нового довгострокового приватного капіталу у відносно безпечних західних регіонах. Логіка інвестора зрозуміла: капітал шукає безпеки. Але логіка енергосистеми інша – потужності мають бути доступними там і тоді, де виникає потреба.
У жовтні 2026 року уряд прямо визнав суттєве ускладнення передачі електроенергії між регіонами через ворожі атаки. Тобто нові мегавати в одному регіоні не гарантують ліквідації дефіциту в іншому. Електроенергію не завжди можна передати з регіону профіциту до регіону дефіциту. Пошкоджені магістральні мережі та обмежена пропускна здатність нікуди не зникають від того, що ми побудували нову систему.
За оцінками учасника дослідження, капітальний захист окремих BESS у ризиковіших регіонах може коштувати приблизно стільки ж, скільки сам накопичувач.
Тож питання не в тому, чому приватний інвестор не ризикує власними грошима. Питання в іншому: чому досі недостатньо механізмів, які роблять інвестиції в найбільш потрібних енерговузлах економічно прийнятними?
Потрібні адресні стимули, страхування воєнних ризиків і планування нових потужностей з урахуванням реальних мережевих обмежень.
Ірена Брик, засновниця та CEO ISO Company. Фото надано пресслужбою.
Інвестиційний бум без інженерів. Хто обслуговуватиме енергетику майбутнього?
І ось проблема, яку неможливо вирішити грошима за один сезон. Кваліфікованих фахівців бракує всьому ринку. Можна придбати дороге обладнання найкращого виробника і залишитися з ним наодинці. Економія на інженерному супроводі – ще одна поширена помилка: такі системи потребують спеціалізованої кваліфікації, а вона в комплекті з обладнанням не постачається.
За оцінкою галузевих експертів, лише державним компаніям паливно-енергетичного комплексу сьогодні бракує щонайменше 4000 фахівців.
Технології розвиваються швидше, ніж ми встигаємо їх зрозуміти. Наприклад, елементарно для грамотної роботи BESS потрібні не просто монтажники, а фахівці з проєктування, релейного захисту, автоматизації, програмування систем керування, пусконалагодження та сервісу – таких сьогодні майже не готують.
А хто відповідатиме за роботу цих систем через декілька років? Хто усуватиме аварії? Хто компенсуватиме втрати від помилок інтеграції? І тут постає питання відповідальності.
У ISO Company ми передбачаємо технічний супровід, дистанційний моніторинг, діагностику, налаштування та сервісне обслуговування систем, та це має бути не перевагою окремого підрядника, а стандартом відповідальності галузі.
Контейнер з акумуляторами можна доставити за кілька місяців. Компетентного інженера за цей час не створиш.
Що ми насправді будуємо?
Україна має шанс побудувати принципово нову енергетичну систему, та кількість встановлених мегават не може бути єдиним критерієм успіху.
Я бачу три базові задачі.
- Спрямовувати інвестиції з урахуванням регіональних енергетичних потреб, держава має стимулювати будівництво генеруючих установок там, де потужності реально потрібні, а не лише там, де інвестувати безпечніше.
- Вимагати технічної та фінансової обґрунтованості кожного проєкту – оцінювати не тільки прогноз окупності, а й мережеві обмеження, деградацію обладнання, експлуатаційні витрати та ризики зміни ринку.
- Системно інвестувати в інженерні компетенції. Інакше можемо отримати парадокс: мільярди інвестицій, тисячі мегаватів встановленої потужності – і підприємства, які все одно зупиняються через відсутність електроенергії.
Мірилом успіху української енергетики має стати не кількість побудованих мегаватів, а кількість підприємств, які завдяки цим інвестиціям можуть стабільно працювати.
