1998 рік. Прихід транснаціональних компаній | Історія українського бізнесу /Фото Getty Images
Категорія
30 років українского бізнесу
Дата

1998 рік. Прихід транснаціональних компаній | Історія українського бізнесу

За західними стандартами. Nestle за шість років інвестував у «Світоч» $52 млн Фото Getty Images

30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 1998 рік

«Коли на сесії Львівської обласної ради вперше відкритим текстом було сказано, що одним зі співвласників «Світоча» стане Nestle, на Андрія Тавпаша було просто важко дивитися. Голос цього поважного чоловіка тремтів. На мить у сесійній залі запанувала тиша». Так у 1998 році газета «День» описувала сцену публічного оголошення про продаж відомої львівської фабрики. 

Новина шокувала не лише депутатів, а й звичайних львівʼян, писало «Дело». Вони не вірили, що прихід транснаціональних корпорацій – шанс на розвиток для підприємств, що ледве виживають. «Ми зустрічалися зі співробітниками фабрик і пояснювали їм, що обладнання не вивезуть за кордон, що прихід інвестора їм на користь», – розповідає Ярослава Джонсон. Зараз вона гендиректор Western NIS Enterprise Fund, а в 1990-х очолювала юридичну фірму, яка супроводжувала угоди західних компаній в Україні. Компанія Джонсон допомагала Kraft Foods (зараз Mondelez) придбати шоколадну фабрику в Тростянці Сумської області, а Philip Morris – тютюнову фабрику в Харкові. Зазвичай виробництва купували у трудових колективів або у Фонду держмайна. 

Крім Nestle, Kraft Foods, Philip Morris, у 1990-ті в Україну прийшли Coca-Cola, McDonald’s, British American Tobacco. Ані падіння економіки, ані поганий інвестиційний клімат їх не лякали – вони мали довгострокове бачення, говорить Геннадій Радченко, який понад 10 років пропрацював віцепрезидентом українського підрозділу Nestle з GR. «Мало значення, що Україна – це країна в центрі Європи з більш ніж 40 млн споживачів, – пояснює він. – Корпорації розуміли, що споживчий ринок буде розвиватися». Джонсон каже, що на чільне місце «прибульці» ставили завоювання частки на ринку. Незважаючи на те, що українську економіку продовжувало лихоманити, з 1997 по 1999 рік обсяг прямих іноземних інвестицій, за даними Держстату, подвоївся і досяг $2,8 млрд. 

Протягом шести років Nestle вклала у «Світоч» близько $52 млн, поміняла обладнання та підходи до виробництва. За словами Радченка, перемогти недбале ставлення до стандартів і охорони праці було важко. Але ще важче було здолати «несунів». «Виносили цукерки з фабрики і продавали їх перекупникам, які стояли просто навпроти підприємства», – розповідає Радченко. Компанія найняла охоронців з іншого регіону, щоб свої не покривали земляків. У нульові, за словами Радченка, «Світоч» став однією з найкращих фабрик корпорації в Європі. А в 2011-му Nestle відкрила у Львові сервіс-центр з обслуговування бізнесу в Європі. 

До того, як стати ворогами. Народні депутати Віктор Пінчук і Юлія Тимошенко в кулуарах Верховної Ради в Києві, 10 травня 1998 року. /Фото УНІАН

До того, як стати ворогами. Народні депутати Віктор Пінчук і Юлія Тимошенко в кулуарах Верховної Ради в Києві, 10 травня 1998 року. Фото УНІАН

Крім розширення власного бізнесу, міжнародні компанії «виховували» молодих українських підприємців. McDonald’s перший в Україні запровадив систему оцінки якості харчових продуктів HACCP і почав вимагати її дотримання від українських постачальників. Це сталося за 20 років до того, як цей стандарт було закріплено в Україні законодавчо. Nestle вимагав від підрядників-будівельників дотримання норм безпеки праці набагато більш жорстких, ніж за українським законодавством. 

Слідом за першопрохідцями в Україну почали приходити їхні підрядники. Мексиканська Bimbo QSR інвестувала $20 млн у пекарню спеціально для McDonald’s. Інший постачальник McDonald’s, американська OSI Food Solutions, відкрив мʼясну фабрику в Козятині Вінницької області.

Головною інновацією, яку принесли з собою в Україну міжнародні компанії, стала законослухняність, резюмує Радченко. «Українські підприємці побачили, що працювати і при цьому платити всі податки – це не екзотика, це must have», – говорить він. 

Як зʼявилася мережа «Алло» – розповідь Дмитра Деревицького

«Алло» зʼявилося в результаті того, що мій бізнес-партнер вирішив постачати найкращий товар моєму конкуренту. 

Я мав два магазини в Дніпрі з продажу техніки, яку я брав у великого дистрибʼютора – Rainford. У якийсь момент найкращі позиції почали давати іншій компанії. Керівник дистрибуції відмовився йти мені назустріч. 

Я зрозумів, що далі буде тільки гірше, і надумав припинити бізнес. У мене був страшний стрес, я намагався переосмислити те, чим займаюся. Привіз партію телефонів і побачив, що оборотність, повернення на інвестицію вищі, ніж у середньому по електроніці та побутовій техніці. І вирішив піти в нішу мобільних телефонів. 

Я досі вдячний тій людині з Rainford, яка мені відмовила, інакше я би втратив вікно можливостей. Іноді зустрічаю її в літаку і завжди кажу дякую. 

Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Гід по інвестиціях | 30 років українського бізнесу