Російська агресія та війна в Україні, крім своїх героїчних та трагічних сторін, виявилася тестом на лицемірність. Через цей тест проходять не лише окремі політики чи цілі країни, але й компанії, які обіцяли вести бізнес за принципами ESG
Російська агресія та війна в Україні, крім своїх героїчних та трагічних сторін, виявилася тестом на лицемірність. Через цей тест проходять не лише окремі політики чи цілі країни, але й часто бізнеси та підприємці та усталені принципи ведення бізнесу.
За кілька років до початку війни глобальним бізнес світом почала розвиватися та зростати концепція ведення бізнесу на підставі принципів ESG, абревіатура якої розшифровується як «екологічна, соціальна та управлінська». Після відомого листа Головного виконавчого директора глобальної інвестиційної компанії BlackRock Ларі Фінка акціонерам компанії на початку 2020 року, в якому він повідомив, що BlackRock не буде інвестувати в компанії, якщо їх операційна діяльність та розвиток не враховує ESG, цей фактор почав набирати особливого значення в інвестиціях, виробництві, торгівлі та послугах.
Першим тестом для ESG була пандемія коронавірусу. Виглядає, що концепція не лише витримала це випробовування, але й навіть ще більш усталилась і навіть інституціоналізувалась у своєму розвитку.
Військова агресія Росії проти України та діяльність російських бізнесів, особливо тих, що належать та контролюються режимом, стала ще одним, навіть важливішим, тестом для сутності ESG.
Деякі міжнародні бізнеси, особливо в ЄС, під час війни продовжують вести бізнес із російськими компаніями (такі випадки продовжують скорочуватися), та розглядають це швидше як «необхідне зло». Найкращим прикладом буде продовження купівлі європейськими контрагентами вуглеводнів у російських постачальників.
На відміну від подібних трансакцій з боку Китаю та Індії, які швидше намагаються скористатися конʼюнктурою, трансакції з боку європейського бізнесу здійснюються не з метою отримання якихось надприбутків. Радше, вони є наслідком минулої бездумної політики, в результаті якої не лише бізнеси в країнах ЄС, але й деякі інші країни підсіли на «голку залежності» від Росії.
Ступінь необхідності тих трансакцій із Росією та зусилля, які спрямовані на позбавлення залежності від неї, якраз і є виразом присутності чи відсутності лицемірності із боку бізнесів та країн, які знаходяться по іншу сторону відносин із «злом».
Якщо поглянути на ESG з теперішніх українських реалій та перенести на українські бізнеси та підприємців, то хтось міг би сказати, що в даний час їм зовсім не до ESG. Але це було б помилковим твердженням. Сам факт того, що українські бізнеси та підприємці продовжують працювати, диверсифікувалися в межах України чи закордоном, продовжують виконувати свої зобов’язання перед контрагентами, працівниками та державою, є показовим прикладом практичного втілення та слідування принципам ESG українськими бізнесами.
З іншого боку, продовження чи започаткування нових відносин із українськими бізнесами має стати одним із видів ділової діяльності, яка дозволяє міжнародним компаніям стверджувати, що вони слідують та виконують принципи ESG. Адже дохід, який генерується українськими бізнесами, використовується на підтримку не лише працівників воюючої країни та відбудову, але й на фінансування боротьби зі «злом».
Здійснення трансакцій із українськими бізнесами повинно стати аксіомою визначення діяльності, яка підтверджує відповідність ESG.
При цьому така діяльність не повинна бути доброчинною. Навпаки, вона повинна слідувати принципу взаємовигоди та приносити прибуток всім сторонам.
Враховуючи глобальність міжнародних ринків, з точки зору іноземних бізнесів, не повинно бути проблеми, що послуга чи товар з України є дорожчою, ніж у конкурента із іншої країни. Глобальна конкуренція поряд із російською війною є додатковим фактором тиску на українські бізнеси, але, на відміну від війни, той фактор є таким, який можна прорахувати і яким можна спробувати керувати.
Втілення та слідування ESG є витратою, і часто її повернення може відбутися лише через тривалий час. Тим не менше, виник майже глобальний консенсус, що бізнеси повинні йти на такі витрати. Здійснення трансакцій із українськими бізнесами, купівля товарів та послуг, вироблених в Україні, також повинні стати глобальним консенсусом. Недаремно країни ЄС, США, Канада, Австралія та деякі інші скасовують мита на імпорт українських товарів. Це і є запрошенням з боку держав до своїх бізнесів купувати продукцію, вироблену в Україні.
А як щодо українських бізнесів? Що потрібно від них, щоб їхні контрагенти мали стимул вести із ними справи та таким чином могли виконувати свої ESG вимоги? Не так вже й багато.
Якщо подивитися на довоєнну бізнес історію або «legacy» України, то вимоги до українських бізнесів можуть звестися до кількох: ефективності, інноваційності, добросовісності, виконання своїх договірних зобов’язань (при чому, договори якраз існують для того, щоб передбачати, як сторонам справитися із ситуаціями, коли хтось із них не може виконати свого зобов’язання) та недопущення шахрайства. Ці вимоги не є чимось із галузі «rocket science». Більше того, впевнено можна стверджувати, що вони є універсальними і стосуються всіх бізнесів, незалежно від країни походження.
Що потрібно зробити, щоб зазначене вище працювало, і щоб ведення трансакцій із українськими бізнесами вважалося для іноземного бізнесу діяльністю, яка впроваджує для такого бізнесу ESG? Також не так багато. Як колись ESG виникла із репутації своїх «батьків-засновників», таких, як зазначений вище Ларі Фінк із BlackRock, так і українські ділові організації, які мають бездоганну репутацію і які серед своїх членів мають власне багато міжнародних бізнесів, повинні стати адвокатами цього принципу перед міжнародним бізнесом.
Це не повинно бути чимось складним для організацій на кшталт AmCham, EBA, СУП, UVCA, МТПП та багатьох інших. А оскільки членами та головними бенефіціарами цих організацій є, перш за все, українські бізнеси та підприємці, то це робота для всіх нас.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
