Світу у найближче десятиліття знадобляться тисячі нових супутників. Чи може Україна заробити на бумі їхнього виробництва /Getty Images
Категорія
Інновації
Дата

Світу у найближче десятиліття знадобляться тисячі нових супутників. Чи може Україна заробити на бумі їхнього виробництва

4 хв читання

Getty Images

На орбіті стає тісно. Хто заробить на виробництві тисяч супутників і чи може Україна відхопити шматок пирога

За 12 років консалтингова компанія Franchise Group створила 600+ франшиз. Як масштабувати бізнес за допомогою франшизи в часи турбулентності? Отримайте інсайти і стратегії на Форумі підприємців від власниці та СЕО Franchise Group Мирослави Козачук. Купуйте квиток за посиланням.

Навколо Землі вже восьмий рік кружляє український наносупутник PolyITAN‑1. Начинений електронікою куб із ребром 10 см створили студенти Київського політеху. У 2014 році його разом із проєктами з 17 країн вивела на орбіту ракета «Дніпро».

«Це був проєкт для відточування технології, він не мав комерційної складової», – каже ексглава космічного агентства Володимир Усов. Пристрій коштував $100 000, місце на борту коштувало ще $25 000. Згодом у експерименту з’явився й комерційний бік. PolyITAN‑1 став прабатьком компанії SpaceBox, запущеної у 2016 році вченими КПІ, Інституту ботаніки імені Холодного та Національного ботсаду імені Гришка.

SpaceBox вивчає поведінку у космосі живих організмів та синтез нових матеріалів. «Можна отримувати нові сполуки, створювати ліки та органи», – каже засновник SpaceBox Ярослав Заплатников.

У стартапу наразі лише один клієнт – китайська компанія, назву якої не розголошують. Першу комерційну місію українці планують на 2023 рік. Один кубсат SpaceBox із камерами для біоматеріалу коштує до $400 000. Розробка триває 10–15 місяців.

Тестувати ліки– не найбожевільніша ідея. Виходець зі SpaceX Вілл Брюї у 2020 році відкрив стартап Varda Space Industries і хоче друкувати органи у космосі.

Мініатюризація й диверсифікація інтересів – каталізатори буму в промисловості супутникового виробництва. До 2030 року на орбіті буде щонайменше 15 000 апаратів, підрахував Euroconsult. За прогнозом люксембурзького супутникового оператора SES, прибутки виробників супутників зростуть на 67%, до $26 млрд.

За радянських часів «Південмаш» у межах кооперації виготовив близько 400 супутників розробки КБ «Південне»: апарати наукового призначення, дистанційного зондування та радіоелектронної розвідки. Підприємства на кшталт «Київприладу» та заводу «Арсенал» робили окремі вузли. За 30 років незалежності до космосу вирушило менше 30 українських апаратів – більшість для російських військових.

Для себе Україна ще в 1990‑х планувала побудувати угруповання дистанційного зондування «Січ», але запустила лише три супутники за 20 років. Єдиний успішний комерційний проєкт – EgyptSat‑1 для Єгипту. Пропозиція КБ «Південне» перемогла на міжнародному тендері у 2001 році, а у 2007‑му супутник запустили. На його платформі побудовано «Січ‑2», запущений у 2011‑му, та «Січ‑2‑1», який у січні 2022‑го виведе на орбіту SpaceX за $2 млн. Він моніторитиме стан водойм, лісів та відстежуватиме природні катаклізми. Роздільна здатність знімків – близько 7 м на піксель при орбіті в 525 км. У супутників Dove американської Planet Labs, запущених із такою самою метою у 2013–2015 роках, показник удвічі кращий.

В українських виробників поки що немає ваги на світовому ринку, каже директор консалтингової агенції SpaceTech Analytics Алекс Рудь. «Але ми зробили перші кроки, – зазначає він. – Років за п’ять за наявності мільйонних інвестицій Україна відвоює кілька відсотків».

До 2026 року Україна розраховує придбати групу з семи нових супутників за 3,94 млрд грн без урахування вартості запуску. «Ми зможемо розгортати сучасніші апарати», – каже головний конструктор космічних апаратів у КБ «Південне» Костянтин Білоусов. Один із супутників із надвисокою роздільною здатністю – вище 1 м на піксель. На думку конструктора, успіх дозволить знайти клієнтів за кордоном.

Обладнання для західних замовників роблять київські НВК «Курс» та «Елміз», засновані Вадимом Васильєвим. «Курс» конструює, а «Елміз» виробляє. Уменю– навігаційне та сенсорне обладнання на кшталт лазерних далекомірів, магнітометрів та світлових випромінювачів.

Дніпровська компанія Skyenergy брала участь у проєкті Ілона Маска Transporter‑1. Українці розробили пластину‑ адаптер MultiPack, яка допомагає доправляти корисне навантаження на орбіту й утримувати супутники на пускових установках. На початку 2021‑го вона допомогла Маску встановити рекорд із одночасного запуску – у космос вивели понад 100 супутників нараз.

Серйозно зайняті супутниками у групі Noosphere Максима Полякова. У квітні 2021 року холдинг дістав контроль над виробником компактних оптичних супутників Dragonfly Aerospace із ПАР. З початку 2020 року кількість її співробітників зросла з 15 до 100 людей, половина з них – в Україні. Компанія готова конкурувати із традиційними гравцями, стверджує CEO Dragonfly Браян Дін. Її 150‑кілограмовий супутник з роздільною здатністю 0,3 м на піксель обійдеться в $10 млн. Гігант Maxar отримав за апарат з аналогічною роздільною здатністю WorldView‑4 цілих $835 млн.

Інфографіка Леонід Лукашенко

Інфографіка Леонід Лукашенко

Головний клієнт Dragonfly – аналітичний проєкт EOSDA із Noosphere. Наразі він будує систему на зображеннях супутників Європейського космічного агентства і NASA. Dragonfly дозволить не залежати від зовнішніх постачальників: перший супутник має вирушити на орбіту влітку 2022‑го. Завершити сузір’я із семи супутників мають у 2025‑му. Дін хоче працювати не лише на Noosphere. Dragonfly планує виробляти 10 супутників на рік.

Харківська LTU Enterprise виробляє сонячні панелі та комплекти плівкових нагрівачів, що дозволяють супутникам не замерзати у космосі. Інша компанія з Харкова, ФЕД, 2020‑го відвантажила систему охолодження для геостаціонарного супутника американської компанії SES.

Усов дивиться далі. «За 10 років на орбіті будуть десятки тисяч супутників, – каже він. – Потрібні сервіси, які зможуть обслуговувати та утилізувати їх».

Він розвиває стартап Kurs Orbita – космічну СТО, яка займеться дозаправленням, ремонтом та переміщенням супутників. Першу тренувальну місію заплановано на 2023 рік, комерційну – на 2025‑й. Потенційний попит Усов оцінює у $3 млрд на рік. Маржинальність сегмента послуг досягає 60– 80%, тоді як на ринку запуску ракет – не вище 15%, каже він.

Зведення супутника з геостаціонарної орбіти коштує $10–15 млн, на продовженні його служби можна заощадити до $35–40 млн. У найближчі 10 років техогляд знадобиться 230 великим орбітальним супутникам, прогнозує консалтингова компанія Northern Sky Research.

Гіганти на кшталт Boeing, Airbus, Northrop Grumman підключають сервісну складову. Уквітні тягач Northrop Grumman зістикувався з телекомунікаційним супутником Intelsat – керуватиме його розташуванням, продовжуючи життя на орбіті.

Зачатки перспективних розробок на кшталт «космічної CTO» від Усова дають Україні шанс у швидкозростаючій індустрії супутникового заліза і сервісів. Другий інгредієнт успіху– візіонери та божевільні. «Космос – це гра в довгу,– каже засновник аерокосмічної компанії Space Cossacks Дмитро Хмара.– Потрібні або дуже терплячі інвестори, або справжні фанати».

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні