На орбіті стає тісно. Хто заробить на виробництві тисяч супутників і чи може Україна відхопити шматок пирога
Навколо Землі вже восьмий рік кружляє український наносупутник PolyITAN‑1. Начинений електронікою куб із ребром 10 см створили студенти Київського політеху. У 2014 році його разом із проєктами з 17 країн вивела на орбіту ракета «Дніпро».
«Це був проєкт для відточування технології, він не мав комерційної складової», – каже ексглава космічного агентства Володимир Усов. Пристрій коштував $100 000, місце на борту коштувало ще $25 000. Згодом у експерименту з’явився й комерційний бік. PolyITAN‑1 став прабатьком компанії SpaceBox, запущеної у 2016 році вченими КПІ, Інституту ботаніки імені Холодного та Національного ботсаду імені Гришка.
SpaceBox вивчає поведінку у космосі живих організмів та синтез нових матеріалів. «Можна отримувати нові сполуки, створювати ліки та органи», – каже засновник SpaceBox Ярослав Заплатников.
У стартапу наразі лише один клієнт – китайська компанія, назву якої не розголошують. Першу комерційну місію українці планують на 2023 рік. Один кубсат SpaceBox із камерами для біоматеріалу коштує до $400 000. Розробка триває 10–15 місяців.
Тестувати ліки– не найбожевільніша ідея. Виходець зі SpaceX Вілл Брюї у 2020 році відкрив стартап Varda Space Industries і хоче друкувати органи у космосі.
Мініатюризація й диверсифікація інтересів – каталізатори буму в промисловості супутникового виробництва. До 2030 року на орбіті буде щонайменше 15 000 апаратів, підрахував Euroconsult. За прогнозом люксембурзького супутникового оператора SES, прибутки виробників супутників зростуть на 67%, до $26 млрд.
За радянських часів «Південмаш» у межах кооперації виготовив близько 400 супутників розробки КБ «Південне»: апарати наукового призначення, дистанційного зондування та радіоелектронної розвідки. Підприємства на кшталт «Київприладу» та заводу «Арсенал» робили окремі вузли. За 30 років незалежності до космосу вирушило менше 30 українських апаратів – більшість для російських військових.
Для себе Україна ще в 1990‑х планувала побудувати угруповання дистанційного зондування «Січ», але запустила лише три супутники за 20 років. Єдиний успішний комерційний проєкт – EgyptSat‑1 для Єгипту. Пропозиція КБ «Південне» перемогла на міжнародному тендері у 2001 році, а у 2007‑му супутник запустили. На його платформі побудовано «Січ‑2», запущений у 2011‑му, та «Січ‑2‑1», який у січні 2022‑го виведе на орбіту SpaceX за $2 млн. Він моніторитиме стан водойм, лісів та відстежуватиме природні катаклізми. Роздільна здатність знімків – близько 7 м на піксель при орбіті в 525 км. У супутників Dove американської Planet Labs, запущених із такою самою метою у 2013–2015 роках, показник удвічі кращий.
В українських виробників поки що немає ваги на світовому ринку, каже директор консалтингової агенції SpaceTech Analytics Алекс Рудь. «Але ми зробили перші кроки, – зазначає він. – Років за п’ять за наявності мільйонних інвестицій Україна відвоює кілька відсотків».
До 2026 року Україна розраховує придбати групу з семи нових супутників за 3,94 млрд грн без урахування вартості запуску. «Ми зможемо розгортати сучасніші апарати», – каже головний конструктор космічних апаратів у КБ «Південне» Костянтин Білоусов. Один із супутників із надвисокою роздільною здатністю – вище 1 м на піксель. На думку конструктора, успіх дозволить знайти клієнтів за кордоном.
Обладнання для західних замовників роблять київські НВК «Курс» та «Елміз», засновані Вадимом Васильєвим. «Курс» конструює, а «Елміз» виробляє. Уменю– навігаційне та сенсорне обладнання на кшталт лазерних далекомірів, магнітометрів та світлових випромінювачів.
Дніпровська компанія Skyenergy брала участь у проєкті Ілона Маска Transporter‑1. Українці розробили пластину‑ адаптер MultiPack, яка допомагає доправляти корисне навантаження на орбіту й утримувати супутники на пускових установках. На початку 2021‑го вона допомогла Маску встановити рекорд із одночасного запуску – у космос вивели понад 100 супутників нараз.
Серйозно зайняті супутниками у групі Noosphere Максима Полякова. У квітні 2021 року холдинг дістав контроль над виробником компактних оптичних супутників Dragonfly Aerospace із ПАР. З початку 2020 року кількість її співробітників зросла з 15 до 100 людей, половина з них – в Україні. Компанія готова конкурувати із традиційними гравцями, стверджує CEO Dragonfly Браян Дін. Її 150‑кілограмовий супутник з роздільною здатністю 0,3 м на піксель обійдеться в $10 млн. Гігант Maxar отримав за апарат з аналогічною роздільною здатністю WorldView‑4 цілих $835 млн.
Інфографіка Леонід Лукашенко
Головний клієнт Dragonfly – аналітичний проєкт EOSDA із Noosphere. Наразі він будує систему на зображеннях супутників Європейського космічного агентства і NASA. Dragonfly дозволить не залежати від зовнішніх постачальників: перший супутник має вирушити на орбіту влітку 2022‑го. Завершити сузір’я із семи супутників мають у 2025‑му. Дін хоче працювати не лише на Noosphere. Dragonfly планує виробляти 10 супутників на рік.
Харківська LTU Enterprise виробляє сонячні панелі та комплекти плівкових нагрівачів, що дозволяють супутникам не замерзати у космосі. Інша компанія з Харкова, ФЕД, 2020‑го відвантажила систему охолодження для геостаціонарного супутника американської компанії SES.
Усов дивиться далі. «За 10 років на орбіті будуть десятки тисяч супутників, – каже він. – Потрібні сервіси, які зможуть обслуговувати та утилізувати їх».
Він розвиває стартап Kurs Orbita – космічну СТО, яка займеться дозаправленням, ремонтом та переміщенням супутників. Першу тренувальну місію заплановано на 2023 рік, комерційну – на 2025‑й. Потенційний попит Усов оцінює у $3 млрд на рік. Маржинальність сегмента послуг досягає 60– 80%, тоді як на ринку запуску ракет – не вище 15%, каже він.
Зведення супутника з геостаціонарної орбіти коштує $10–15 млн, на продовженні його служби можна заощадити до $35–40 млн. У найближчі 10 років техогляд знадобиться 230 великим орбітальним супутникам, прогнозує консалтингова компанія Northern Sky Research.
Гіганти на кшталт Boeing, Airbus, Northrop Grumman підключають сервісну складову. Уквітні тягач Northrop Grumman зістикувався з телекомунікаційним супутником Intelsat – керуватиме його розташуванням, продовжуючи життя на орбіті.
Зачатки перспективних розробок на кшталт «космічної CTO» від Усова дають Україні шанс у швидкозростаючій індустрії супутникового заліза і сервісів. Другий інгредієнт успіху– візіонери та божевільні. «Космос – це гра в довгу,– каже засновник аерокосмічної компанії Space Cossacks Дмитро Хмара.– Потрібні або дуже терплячі інвестори, або справжні фанати».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
