Мистецтво – це актив. Засновники Львівського Дому Мистецтв – про важливість інвестицій в арт під час війни та портрет сучасного художника

Зараз українці часто відмовляються від дозвілля, хобі, візитів до музеїв і театрів, бо це, мовляв, розваги для мирного життя. Чи важливе мистецтво під час війни?

Мистецтво має патріотичний, інвестиційний, естетичний, філософський та культурний аспекти. Це прояв переживань і емоцій художника, фіксація історичних подій і настроїв суспільства. 

На картинах ХVІ, ХVІІ, ХVІІІ сторіч, що експонуються у музеях, ми спостерігаємо за коронацією монархів і прийомами знаті так, ніби присутні там. Це ні з чим незрівнянні враження, естетична насолода та історична цінність. Сучасне мистецтво через 100 років теж буде для правнуків літописом нашого сьогодення. Тому під час війни мистецтво має особливе значення.   

Навіщо інвестувати в арт під час війни?

Інвестиція у мистецтво майже не відрізняється від вкладень у нерухомість чи дорогоцінні метали. Це довготривала інвестиція – через 5–10 років після купівлі картини можна продати її дорожче. У часи девальвації гривні, долара та євро мистецтво береже ваші гроші. До того ж це рухоме майно – колекцію завжди можна релокувати.

Також вкладати у мистецтво – значить робити внесок у збереження української культури. Під час кризи це, на перший погляд, здається неважливим, але це не так. Купуючи твори, ми зберігаємо їх. Державі це дає податки, а художникам – гроші на життя.

Яким є сучасний український художник? Які у нього пріоритети?

Він космополіт. Усі світові художники, які хочуть стати відомими, одночасно працюють з галереями Лондона, Сингапура і Нью-Йорка. Наші художники теж не обмежуються Україною. За кордоном вони мають сильніший, ніж тут, попит на свої твори, тож тепер їх ще треба переконувати залишатися вдома.

Ключова риса українського художника – гордість за те, що він несе рідну культуру у світ. За останні півтора року українці почали більше цінувати рідну мову, музику, літературу. Образотворче мистецтво теж треба популяризувати. Тим паче рівень наших художників конкурентний, а світобачення – багатогранне. Якщо українці цінуватимуть своє, то розвиватимуть мистецтво, як це роблять, наприклад, поляки.

Про артринки України та Європи

Які самобутні риси має український артринок і чим відрізняється від європейського?

Економічно артринок не відрізняється від ринків інших товарів, бо обертається навколо попиту і пропозиції. Відмінність українського артринку від світового і найбільша проблема – тотальна закритість.

Люди, які готові придбати твір, не можуть знайти, як, у кого, де і за яку ціну це зробити. Закритість формує страх бути обманутим, неправильно почутим, здатися необізнаним. Тому український ринок буксує.

Ми побудували і відкрили галерею під час війни, тож перспективу мистецтва розуміємо. Але щоб розвиватися, українському артринку варто ставати прозорішим, відкрито озвучувати ціни, демонструвати колекції у мережі, розвивати вторинний ринок – від покупця до покупця. 

Як у Європі формується парадигма відносин художник – галерея – покупець?

У Європі, США та Азії є неписане правило взаємодії на артринку – людина йде не до художника, а до посередника: галереї, артдилера, артменеджера. Говорити з автором про гроші психологічно складно, тому часто «метчу» між покупцем і художником не відбувається. Потенційний покупець боїться назвати ціну, бо думає, що вона занизька, і автор образиться. Художник, навпаки, побоюється озвучувати зависоку ціну. А галерея – це гарний посередник між сторонами. 

В Україні художник і покупець часто домовляються безпосередньо. Художник віддає роботу, але за скільки? Яка її реальна ціна? Це ніде не фіксується. Це погано і для покупця у контексті інвестицій – він не знає, чи вдало купив картину, і для ринку, бо ціна не була заявлена публічно. Тому галереї повинні виступати ще й регулятором ринку, домовляючись з автором, аналізуючи роботи і визначаючи ціни.

Що потрібно Україні, щоб налагодити таку модель, як, скажімо, у Європі?

Щоб стати частиною світового мистецького ком’юніті, український артринок повинен стати прозорішим і значно активнішим. Такий артринок провокуватиме інвестувати в українське мистецтво не лише наших громадян, а й світових поціновувачів. І тим самим приведе до зростання вартості на твори художників.

Про заснування і розвиток власної галереї

Розкажіть, будь ласка, історію заснування Львівського Дому Мистецтв. Як наважилися відкрити його під час війни?

Десь сім років тому ми з Василем замислилися: як купити картину, якщо жодного художника не знаєш? Це були перші зернята майбутньої ідеї. Далі я вчився у Київській школі економіки, потім почалася пандемія COVID-19. Василь затіяв релокацію свого бізнесу – компанії «Рамар», яка займається оформленням творів мистецтва. Саме тоді ми вирішили поєднати це із нашою ідеєю й втілити її у життя. Влітку 2020 року розпочали будівництво майбутньої галереї. 

Але у розпал робіт в Україну прийшла повномасштабна війна. Ми сумнівалися – чи продовжувати? Зрештою зрозуміли, що треба працювати на зло ворогу, зберігаючи культуру – і відкрилися 14 листопада 2022-го. Наступного дня у Львові через приліт ракет почалися масштабні блекаути. Коли немає світла, люди не надто охоче йдуть у галерею, та ми мали перші продажі навіть у темряві.

З чого художник починає співпрацю з вашою галереєю?

Автор зв’язується з нами у соцмережі, поштою чи телефоном. Щоб співпраця вдалася, художник має бути професійним, з профільною освітою і досвідом. Ми укладаємо угоди про терміни та умови експонування і продаж кожної роботи, відібраної для галереї. Художник не має перед нами фінансових зобовʼязань і не платить за експонування.

Як формується ціна на твір? Від чого вона залежить?

У досвідчених професіоналів, як правило, вже є випрацювана зацікавленість аудиторії, конвертована у ціну на твори. Після експозицій, виставок, продажів ціна на роботи автора росте. Справедливий ріст ціни – це боротьба потенційних покупців за картину на аукціоні, а не оцінка художником власних творів. 

Хто є клієнтами галереї? У яких галузях зайняті ці люди?

Переважно це люди, які досягли успіху і вже закрили всі базові потреби. Так чи інакше, на певному етапі життя у людини виникає бажання, щоб на стінах в оселі чи офісі були картини, які відображають особистий світогляд і вподобання. 

Твори купують не лише фізичні особи, а й бізнес, що має вільні обігові кошти і зацікавлений у надійних інвестиціях. Бізнес купує мистецтво за безготівку, з ПДВ і накладними – все прозоро. Свого часу в одні руки ми продали одразу шість робіт Ігоря Палія.

У Європі, де є галузь артбанкінгу, бізнес часто купує мистецтво. Банки створюють власні колекції з творами іменитих художників – Моне, Пікассо тощо. В Україні це лише розвивається.

Яке головне завдання Львівського Дому Мистецтв, його філософія?

Галерея – це організм, який опрацьовує мистецтво для гостей. Ми працюємо і з художниками, і з колекціонерами. У нас представлені як сучасні автори – Іван Турецький, Ігор Палій, так і класики – Іван Труш, Марія Примаченко тощо. Кожна робота є автентичною та сертифікованою. 

Галерея свідчить, що культура може жити без державних коштів, у форматі бізнесу і приватних інвестицій.

Також це підтримка культурної спадщини. Ми хочемо переконати українського художника не виїжджати за кордон, а творити тут. Без глядачів немає образотворчого мистецтва, тому хочемо, щоб вони закохувалися у його естетику і красу. Щоб популяризувати арт, вирішили щороку випускати альбом експонованих і проданих у нас творів. 

Коли Україна переможе та інтегрується у Європу, визнання українського мистецтва вийде на новий рівень, а ціни на твори зростуть у рази.