Європа в 1970-90-х роках використовувала економічні зв’язки США та Європейського Союзу для популяризації демократії в авторитарних режимах. Росія в цей час використовувала інтеграцію, щоб впитися пазурами в європейську еліту, говорить професор політології Університету Торонто Лукан Ахмад Вей
Лукан Ахмад Вей
Професор політології Університету Торонто та співдиректор Програми українських студій Петра Яцика Центру європейських, російських і євразійських студій (CERES)
Модератор – Ph.D., ректор KSE University Тимофій Брік, студенти KSE University та ініціативи UGU.
Ліберальний транснаціоналізм
Ліберальний транснаціоналізм – це ідея про те, що торгівля та інші форми інтеграції сприяють глобальній лібералізації політики. Звʼязки з Заходом стимулюють розвиток демократії, заохочують залежність від демократичного світу.
Ці ідеї були важливою складовою політики Європейського Союзу та німецької «Нової східної політики» з 1970-х років. Замість того, щоб протистояти Радянському Союзу в стилі холодної війни, ідея полягала в тому, що співпрацювати й збільшувати обсяги торгівлі.
Західні зв’язки та демократизація
Соціальні, економічні та медійні зв’язки між Заходом, США, Європейським Союзом й іншими частинами світу популяризують демократію. Це можливо завдяки двом речам.
По-перше, вони розповсюджують інформацію про зловживання з боку автократичних урядів.
По-друге, разом із нарощуванням обсягів торгівлі, утворюються групи зацікавлених країн, які мають хороші зв’язки з Заходом. Вони можуть не вірити в демократію, але прагнуть зберегти ці економічні зв’язки та тому готові погоджуватися з демократією.
Цитуючи одного з чиновників ЄС із 1970-х років:
«Неможливо перешкодити авантюристу повалити уряд, якщо за ним стоять реальні економічні сили, банки та підприємства. Але щойно вони потраплять у Європейське співтовариство, для цих банків і підприємств створиться мережа інтересів. Тому ці сили відмовляться підтримувати авантюриста, боячись втратити всі зв’язки».
У 1990-х такі зв’язки були надзвичайно важливими. У 1980-х ніхто не міг подумати, що Румунія стане стабільною демократією. Тим не менш, зв’язки з Європейським Союзом у 1990-х допомогли заохочувати Румунію до демократії. Це була країна, яка перебувала під жорстким і дуже персоналістичним правлінням Ніколае Чаушеску.
У Домініканській Республіці в 1994 році президент Хоакін Балагер намагався скасувати вибори. Бізнес перестав його підтримувати, і він був змушений провести демократичні вибори та піти у відставку мирним шляхом.
Я бачу вплив зв’язків на поведінку Китаю після російського вторгнення. Китай не надав Росії значної військової допомоги. Він дотримується західних санкцій проти Росії, хоча Сі Цзіньпін і має тісні стосунки з Путіним.
Розміри економік Заходу складають $35 трлн, тоді як російська економіка становить лише $1,5 трлн, що приблизно дорівнює ВВП однієї провінції Китаю. Cаме це перешкодило Китаю надати повну підтримку Росії – в такому разі баланс сил був би набагато гіршим.
Матеріальний егоїзм сприяв різкому прискоренню інтеграції Росії в 1990-х роках. У 2020 році на Європу припадало 40% зовнішньої торгівлі РФ. Росія займала 5-е місце за обсягами експорту з ЄС. Напередодні повномасштабного вторгнення існувала величезна енергетична залежність від Росії.
Розквіт багатополярності
Умови змінилися. З 1990-х і 2000-х років ідеям ліберального транснаціоналізму було кинуто виклик. Найважливішим стало піднесення Китаю як великої економічної держави завдяки феноменальному економічному зростанню. У період із 1978-го по 2019 рік китайська економіка зросла в 13 разів у реальному вираженні.
Також відбулося відродження набагато агресивнішої Росії, що було помітно з часів Помаранчевої революції в 2004 році, а потім вилилося у вторгнення в Крим у 2014 році та повномасштабне вторгнення у 2022 році.
Інтегрування Сходу та Заходу не тільки сприяє заохоченню демократії на Сході, а й призводить до посилення авторитаризму на Заході.
Ідея «глибинної держави» як приводу для політизації прийшла з Туреччини та Угорщини. Інтеграція значно ускладнила можливість Заходу карати авторитарних диктаторів. Найяскравіший приклад в межах Євросоюзу – Угорщина. Віктор Орбан став взірцем для популістів і диктаторів у таких країнах, як Австрія та Сполучені Штати.
Угорщина приєдналася до Європейської народної партії (ЄНП) – об’єднання консервативних партій у Європейському парламенті. Орбан став важливим членом ЄНП, тому для прийняття рішень був потрібен його голос. Це спонукало Меркель та інших ігнорувати авторитарні вади Орбана. У підсумку країнам знадобилося майже вісім років спостерігання за авторитарною поведінкою Орбана, щоб зрозуміти, що Угорщина не є демократичною.
Росія використовувала інтеграцію, щоб впитися пазурами в європейську еліту. Путін дружив із експрем’єрміністром Італії Берлусконі. Колишній федеральний канцлер ФРН Шредер отримував близько мільйона доларів на рік від різних російських нафтових компаній і називав Путіна «бездоганним демократом».
У жовтні 2022 року голову Ради з кібербезпеки Німеччини звільнили через звʼязки з російськими спецслужбами. Загалом німці докладали величезних зусиль, щоб уникнути участі в помірних санкціях, до яких закликали на Заході після вторгнення Росії у 2014 році.
Спроби інтегрувати РФ із західними країнами лише сприяли цьому вторгненню. Це зміцнило переконання Путіна, що Європа не зробить абсолютно нічого, щоб покарати Росію. У той же час Захід показав жахливу неспроможність напередодні повномасштабного вторгнення й допустив катастрофи в Іраку та Афганістані, Brexit і боргову кризу.
Однією з головних причин того, чому вторгнення мало такий вплив на європейську політику, є моральна ясність. Росія настільки явно показала себе імперіалістичною, тягнучи за собою велику кількість доказів геноциду, а українці були настільки хоробрі та стійкі, що з українського боку було дуже мало колаборантів.
Це дуже нагадує конфлікт на кшталт Зоряних воєн: Україна – це Люк Скайвокер, а Росія – Дарт Вейдер. З російським вторгненням усе вийшло набагато зрозуміліше, ніж люди очікували. Ми чітко бачимо, який персонаж добрий, а який поганий.
Нова політика стримування?
Вторгнення стало явним провалом ліберального транснаціоналізму. У підсумку це призвело до підйому нової політики стримування.
Стримування бере свої корені від ідей Джорджа Кеннана, який працював в американському посольстві в Москві відразу після Другої світової війни. У «Довгій телеграмі» 1946 року він поширив ідею про фундаментальний конфлікт між СРСР і Заходом. Радянський Союз за своєю суттю був експансіоністською державою, і тому варто було чітко зосередитися на його стримуванні.
Те, що ми побачили у відповідь на вторгнення перед кордонами Європейського Союзу, є чимось схожим на нову форму стримування, яка суперечить ліберальному транснаціоналізму.
Є багато причин для того, щоб критикувати політику Європи у відповідь. Але більшість європейських держав, за винятком Угорщини та Сербії, відповіли швидко й єдиним фронтом. Російські банки відключили від Swift. Сотні західних компаній покинули Росію. США та Європа надали мільярди військової допомоги Україні.
Ми побачили різкі зміни в Німеччині: від «Нової східної політики» у якості загальноприйнятої мудрості до політики стримування на кшталт пропонованої американським дипломатом Джорджем Кеннаном (ред. американський дипломат, який виступав за політику стримування в часи Холодної війни).
Президент Штайнмаєр 28 жовтня виступив із дуже важливою промовою, у якій згадував про розрив зв’язків із Росією та заявив: «Наші країни сьогодні протистоять одна одній».
У Канаді віцепрем’єрміністр говорив про те, що Росія не поділяє наших цінностей, і про важливість «френдшорингу» – ідеї про те, що демократії повинні будувати ланцюги поставок одна з одною, щоб диктаторам було важче їх шантажувати, як Росія Європу.
До повномасштабного вторгнення приблизно 50% поставок газу у ЄС надходили з Росії. Цей показник знизився до 17% за дуже короткий період. 2022 рік вніс масштабні зміни в політиці й економіці Європи. Частково це зумовлено падінням попиту на газ.
Вперше у світовій історії ми спостерігаємо посилення глобального розколу між вільними та невільними, демократичними і недемократичними країнами.
Під час холодної війни в обидвох сторін існували диктатури. Комунізм сам по собі був формою диктатури. До капіталізму входили демократії в Європі, але також були диктатури правого політичного спектру в Латинській Америці.
Зараз на одному боці стоїть Європа, яка здебільшого є демократичною, а з іншого – суміш диктатур: клерикальний іранський режим, клептократичний режим Путіна та посткомуністичний Китай. Єдине, що їх об’єднує – усім їм кинуто виклик Заходом.
Водночас існують реальні загрози для цієї політики стримування, головним чином з боку «червоно-коричневої» коаліції комуністів і фашистів. Радикальні праві у Європі та Сполучених Штатах люблять Путіна, тому що він авторитарний, проти геїв і кидає виклик соціальним змінам. З лівого боку політичного спектру ситуація більш неоднозначна. Ліві керуються потужним антиамериканізмом. Путін зміг використати це, щоб залучити нових прихильників і заохотити набагато помірнішу реакцію американських і європейських лівих на вторгнення.
Те, що ми спостерігаємо під час російського вторгнення, – це нова ера в глобальній політиці: зміцнення та згуртування ліберального світу і послаблення ліберального транснаціоналізму. Тим не менш, ми все ще стикаємося з реальними загрозами з боку червоно-коричневої коаліції та інфляції. Найбільшою загрозою є Китай. Росію відносно легко ізолювати, а зробити те саме з Китаєм набагато важче.
#GlobalMinds4Ukraine – проєкт KSE та UGU з культурної дипломатії. В рамках проєкту найвпливовіші інтелектуали світу виступають з лекціями на підтримку України.
Повне відео інтерв’ю, що відбулося за підтримки Київської школи економіки (KSE) в рамках проєкту #GlobalMinds4Ukraine та UGU, дивіться тут.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
