Вшанувати героїв. Кожного дня українці гинуть на війні, захищаючи Незалежність. Forbes зібрав 10 прикладів, як рідні і близькі зберігають пам'ять про них

Навесні 2024 року у винному господарстві Сергія Стаховського на Закарпатті заклали новий виноградник. Пів гектара французької лози сорту піно-нуар висадили в пам’ять про сомельє Good Wine Вікторії Замченко. Вона та її чоловік Богдан загинули 17 жовтня 2022 року внаслідок атаки дронів на Київ. Піно-нуар, яке буде виготовлене з врожаю цього виноградника, буде мати назву Victoria. 

Ініціатором такого незвичного меморіалу став підприємець Дмитро Кримський, співвласник Good Wine, де Вікторія працювала шість років. «Вона була членом нашої родини», – пояснює Кримський свою мотивацію. Піно-нуар був її улюбленим сортом вина.

Підприємець не рахує видатки на вшанування пам’яті Вікторії, до того ж виноградні саджанці меморіал отримав безкоштовно: їх надали бургундські винороби. Також Good Wine заснував Благодійний фонд імені Вікторії Замченко, він буде допомагати молодим родинам. 

Це не єдиний подібний меморіал в Україні. Родичі та друзі загиблих відкривають на їхню честь книгарні та кав’ярні, проводять турніри та забіги, знімають кіно, відроджують бізнеси. За словами Лягуши, подібні меморіали – унікальне явище в світовій практиці пам’ятування. В першу чергу тому, що під час найбільших світових війн до закінчення бойових дій ні в одній країні ще не створювали пам’ятники.

«Ця історія насправді про гідність, – каже він, – Ми хочемо засвідчити момент гідності і вдячності тут і зараз. Хочемо сказати, що наші люди борються за себе і за нас, і ми маємо бути вдячними їхньому вибору, цій боротьбі». Ще одна причина – українці, які знають лише радянську традицію збереження пам’яті, шукають свої способи пам’ятування та експериментують. 

Лягуша вивчає питання меморіалізації на посаді академічного директора магістерської програми з дослідження пам’яті та публічної історії Київської школи економіки. 

Разом зі студентами він почав збирати приклади таких народних меморіалів. Планує видати «Атлас пам’яті» з описами практик вшанування, яких наразі вже є майже пів сотні. За ідеєю Лягуші, «Атлас» має надати приклади тим людям, які також хочуть віддати шану загиблим. 

Попередній слайд

Наступний слайд

Що говорить про сучасне суспільство таке нетипове пам’яткування? На думку Лягуші, це свідчення того, що українці перетворюються на політичну націю. Суспільство починає усвідомлювати важливість вдячності, а також відштовхує від себе радянські форми вшанувань. «Це про велику зміну, злам суспільства в найширшому розумінні цього слова», – каже він. 

Forbes обрав ще девʼять народних меморіалів із майбутнього «Атласу пам’яті».

Оздоровчо-реабілітаційний центр «Тепло крилатої душі» на честь пілота Степана Тарабалки

«Я хочу бути гідною мамою свого сина», – каже Наталія Тарабалка, яка відкрила в памʼять про нього оздоровчо-реабілітаційний центр для військових, ветеранів та членів їхніх родин «Тепло крилатої душі». 

Син Наталії – Степан Тарабалка, Герой України, легендарний льотчик, загинув у 29 років, захищаючи небо над Житомиром 13 березня 2022 року.

Ідея відкрити саме оздоровчий заклад прийшла до неї під час власної реабілітації. «Я зрозуміла, наскільки важлива підтримка для людей, які пережили втрату», – розповідає Наталія. До того ж військові, яким вона допомагала як волонтер, говорили, що добре було б мати своє місце для реабілітації, де навколо будуть усі свої. «Хотіла, щоб вони спілкувалися в своєму колі по-братньому», – розповідає вона.  

Перші 500 000 грн в облаштування центру Наталія взяла з виплати, яку отримала від держави після загибелі сина. Думала, що включиться місцева влада, однак зрештою організовувати все довелося самій. Наталія не мала управлінського досвіду, раніше працювала листоношею, продавчинею, прибиральницею. 

В травні 2022-го її громадська організація взяла в оренду приміщення закинутої лікарні в селі Ценява під Коломиєю, в листопаді того ж року відкрила центр. Приводити до ладу будівлю допомогли волонтери, гроші збирали по знайомих, а також на благодійних заходах. 

Станом на серпень 2024-го в центрі «Тепло крилатої душі» пройшли безкоштовну реабілітацію та лікування 260 людей. Це родини загиблих, зниклих безвісти, ветерани та військові, каже Наталія. Переважно люди з сіл, саме там мати Героя України рекламує свій центр. Пояснює, що в містах інфраструктура допомоги є, в маленьких громадах із цим набагато складніше. 

У центрі працюють кілька лікарів: психологи, психотерапевти, психіатр-нарколог, травматолог та масажист. Стаціонарно жити в центрі можуть 24 людини, ще більше можуть отримувати лікування та підтримку амбулаторно. «У нас це як велика сільська хата, до якої можна приїхати, відпочити й поспілкуватися в колі своїх», – розповідає вона. Відкриватися гостям допомагає і її власна історія – коли люди її дізнаються, починають довіряти, каже вона. 

На наступний рік на функціонування центру «Тепло крилатої душі» потрібно 1,5 млн грн. Сюди входить зарплата лікарів, комунальні платежі, поточні ремонти та закупка додаткового обладнання для фізіотерапевтичного кабінету. Гроші планують залучати за допомогою фандрейзингу. 

«Я хочу зробити так, щоб пам’ять про Степана була живою, – каже Наталія Тарабалка. – І також своїм прикладом хочу дати сигнал іншим родинам, усім, хто живе в такий складний для України час, що треба робити добрі справи». 

Туристичний прихисток у Карпатах на честь пластуна Тараса Гаврилишина

«Війна закінчиться, а наших друзів уже не повернути. І пам’ять про них має бути не лише на табличках на школах», – каже львівська пластунка Юлія Гвоздович. Вона – координаторка ініціативної групи, яка збудувала туристичний прихисток на горі Параска (Парашка) на честь загиблого товариша Тараса Гаврилишина. 

37-річний львів’янин Гаврилишин потрапив під ворожий обстріл 1 листопада 2022 року під селом Новоолександрівка Бериславського району Херсонської області. Він служив у 45-й окремій артилерійській бригаді.

Збудувати туристичний прихисток у горах – остання воля Тараса Гаврилишина, яку він озвучив своїм побратимам, каже Юлія Гвоздович. «Ми не могли цього не зробити», – пояснює вона. «Ми» – це друзі та подруги Тараса з організації «Пласт», членом якої він був 25 років. 

Прихисток, в якому може переночувати будь-який мандрівник, почали будувати наприкінці вересня 2023 року. У листопаді він був уже готовий. Найважчим етапом проєкту було отримати дозвіл на будівництво, розповідає Юлія. Земля в заповіднику «Сколівські бескиди», де знаходиться гора Параска, у володінні Міноборони. Допомогло втручання ще одного пластуна – народного депутата Романа Лозинського. 

Попередній слайд

Наступний слайд

Прихисток Тараса Гаврилишина називається ТТ. Це пластове псевдо героя. І цей прихисток – не лише пам’ять про загиблого пластуна, будиночок буде рятувати життя туристів, адже тут взимку замерзали мандрівники, кажуть друзі Тараса. Вони збираються підтримувати його й надалі. «Сотні людей, які щодня приходять на Параску, дізнаються про героїзм нашого Тараса та задумаються про тих, хто віддав своє життя», – каже Юлія Гвоздович.  

Будівництво прихистку обійшлося ініціативній групі більш ніж у 1 млн грн. Частину грошей виділила з державної виплати родина загиблого. Решту за три місяці зібрали серед друзів та побратимів. Ініціативна група чула закиди, що будівництво прихистку у війну «не на часі». Але Гвоздович вважає інакше. «Цей проєкт важливий не тільки для нас, а й для хлопців, які зараз у Збройних силах, – каже Юлія Гвоздович. – Ми їм показуємо, що їхній подвиг важливий, що вони герої, а ми їх поважаємо і шануємо».

Продакшн-компанія на честь оператора дронів Фелікса Куртаніча

Восени 2023 року в репертуарі українських кінотеатрів з’явилася документальна стрічка, бюджет якої повністю складався з донатів. Це фільм «Фелікс. Лис подільський». Головний герой – оператор дронів, кіношник Фелікс Куртанич, який загинув під Слов’янськом у 26 років у квітні 2022-го. 

Зняла стрічку подруга Фелікса – продюсерка Іванна Слободянюк, яка прагнула втілити мрію свого загиблого друга.

У цивільному житті той працював оператором дронів, знімав відео для ТБ та хотів зробити власну кінокартину. Після загибелі Куртаніча залишилося багато відзнятого ним матеріалу.

«Ми не хотіли, щоб це пропало, – каже Іванна. – Тому з нашим спільним другом і режисером Русланом Гришком вирішили втілити мрію Фелікса, знявши кінострічку памʼяті на YouTube». У процесі розробки зрозуміли: фільм має право бути масштабним документальним проєктом та потрапити на великий екран. 

Виробництво почали в липні 2022 року з бюджетом у $200. Це власні кошти засновниці студії. Щоб захистити права на кіно та назву торгової марки, вона зареєструвала компанію Felix Production, назвавши її на честь Куртаніча. Згодом команда почала збирати донати на виробництво фільму, всього отримали 300 000 грн. Імена та прізвища більш ніж 200 благодійників вказали в титрах стрічки.

Після прем’єри «Фелікс. Лис подільський» обійшов 15 українських міст та потрапив на міжнародні екрани. Історію Куртаніча побачили в Польщі, Ізраїлі, Данії, Канаді, Австрії та на Кіпрі, а до кінця 2024 року стрічку покажуть ще у Швеції, Німеччині та Англії. «Маємо робити все можливе, щоб героїв памʼятали: якщо б Фелікс не став на захист Київщини, невідомо, чи жила б я сьогодні в Києві», – каже Слободянюк. 

У 2024-му «Фелікс. Лис подільський» вийшов на платформі Megogo. До Дня Незалежності його покажуть на телеканалах «Суспільне» та «Армія TV», згодом на «Еспресо TV» та «5 каналі».

Попередній слайд

Наступний слайд

Станом на серпень 2024 року з показів фільму зібрали 2,5 млн грн, які направили на підтримку батальйону імені Сергія Кульчицького, де служив Куртаніч, та 3-ї ОШБР.

Зараз Felix Production закінчує виробництво наступного фільму «Журналіст» – про Олександра Махова, загиблого на фронті медійника та військового 95-ї ОДШБР. На цей проєкт студія отримала грант від USAID – 2,6 млн грн. У квітні 2025 року стрічка має вийти в українських кінотеатрах, у травні – на ТБ. 

У планах студії – серіал-трилогія про Романа Ратушного, Назара Грінцевича (позивний «Грінка») та «Госпітальєрів». Наразі тривають пошуки партнерів на фінансування проєкту. «Це потрібно не кіностудіям, не загиблим або живим героям, а майбутньому поколінню, – каже Слободянюк. – Щоб вони чітко розуміли події сьогодення».

Сир «Санич» на честь загиблого сировара та волонтера Олександра Кононова

Сироварка Ніка Галінкіна на честь свого загиблого друга та колеги Олександра Кононова створила особливий сир «Санич». «Нас об’єднувала любов до сироваріння, це давало нам теми для розмов до ранку», – каже Галінкіна. Вона вже вісім років варить сир із козиного та коров’ячого молока на власній фермі, що розташована в Бориспільському районі Київської області

Попередній слайд

Наступний слайд

Олександра Кононова вбили невідомі в ніч із 12 на 13 березня 2022 року в нього вдома в селі Борівське під Сєвєродонецьком Луганської області. В той період населений пункт перебував у «сірій зоні». Родичі вважають, що Олександр постраждав за свою проукраїнську позицію та підтримку українських військових.

Ніка з Олександром познайомились у 2018 році на Ярмарці сиру в парку ім.Шевченка в Києві. На цьому заході вона вперше презентувала свою продукцію. Вони з Олександром швидко потоваришували, він приїздив у гості до сім’ї Галінкіних по декілька разів на рік. 

Навесні 2022 року, за кілька місяців після загибелі Олександра, Ніка на честь друга зварила особливий сир, назвавши його «Санич». «Я б не змогла не вшановувати його пам’ять, – каже Галінкіна. – Цей сир саме такий, яким був Санич, – дикий, весняний, нестримний, без прикрас».

Вона варить сир із козиного молока виключно в травні. «Кози в цей місяць споживають молоді зелені трави і дають «найяскравіше» за смаком молоко», – пояснює. Виходить 3-4 головки вагою 4–5 кг, які витримують у спеціальних умовах 12 місяців. Роздрібна ціна продукту – 120 грн за 100 г. 

Проте, незважаючи на високу ціну, 2024-го сир «Санич» купити було майже неможливо, каже Галінкіна. Замовлення на нього поступали з минулого року. 

Ніка планує й надалі продовжувати варити сир у пам’ять про друга. «Я б дуже хотіла збільшити обсяги його виробництва, але поки що це неможливо», – каже вона.

Забіг Честі імені Рекрута – Олексія Чубашева

Вже три роки поспіль у червні в Києві проходить Забіг Честі в пам’ять про загиблого військовослужбовця Олексія Чубашева з позивним Рекрут. 

Червень – місяць загибелі військового. Під час повномасштабної війни він доєднався до Міжнародного легіону ГУР, загинув 10 червня 2022 року в боях за Сєвєродонецьк на Луганщині.

У попередні роки забіг проводили друзі військовослужбовця, в 2024-му ініціаторкою стала його дружина Юлія Чубашева. «Недостатньо згадувати людину лише час від часу або просто мовчати під час хвилини мовчання», – каже вона. Проводити забіг вирішили тому, що сам Олексій дуже любив бігати та вів активний спосіб життя. 

Співорганізтором Забігу Честі в 2024 році стала ГО Run Ukraine, яка займається організацією спортивних подій. Захід проходив на території «Експоцентру України», учасники бігли дві дистанції: 5 або 10 км. За словами партнерки Run Ukraine Вікторії Веремієнко, в цьогорічному заході взяли участь майже 1600 бігунів із 34 країн. Із них близько 1200 бігли в Києві в «Експоцентрі», решта – онлайн. 

Попередній слайд

Наступний слайд

Бюджет Забігу Честі – понад 1,5 млн грн, ці витрати взяв на себе український бізнес, каже Веремієнко. Внески учасників пішли на допомогу бійцям Міжнародного легіону ГУР. Завдяки цій події вдалося зібрати понад 1,3 млн грн. 

Вікторія Веремієнко сподівається, що до забігу з року в рік долучатиметься більше людей. А після закінчення війни серед них стане більше військовослужбовців. 

Кавʼярня «Паломник» на честь Андрія Авілова в Харкові

7 лютого 2023 року на могилу загиблого військовослужбовця Андрія Авілова його матір Олена привезла філіжанку кави з молоком. Це була чашка з кав’ярні «Паломник», яку вона відкрила в Харкові на його честь. «Це була мрія Андрія», каже вона. Паломник – його позивний.    

Андрій Авілов загинув 7 вересня 2022 року під час контрнаступу Збройних сил у Балаклії, що на Харківщині. Зі своїми побратимами вони потрапили під російський обстріл, усі загинули. Авілову було 26 років. Паломник служив у спецпідрозділі ГУР «Кракен». 

За освітою юрист, Андрій знайшов себе в барній справі, був професійним баристою. «Ще в травні 2022 року ми почали шукати приміщення для нашої кавʼярні», – розповідає Олена Авілова. Всі варіанти їм здавалися невиправдано дорогими. Але заклад вона все-таки відкрила. Після загибелі Андрія.

«Паломник» знаходиться на проспекті Науки в Харкові, до закладу часто заходять волонтери й батьки, які теж втратили своїх дітей на війні, розповідає засновниця. «Кавʼярня працює в памʼять про тих, завдяки кому ми зараз можемо смакувати каву», – каже вона. 

Кожна деталь інтер’єру «Паломника» нагадує про війну та рани від неї. Всередині – синьо-жовтий та червоно-чорний прапори, меблі обвішані маскувальними сітками, їх матері загиблого подарував волонтер. Напої подають у піксельних паперових стаканчиках, на лого – символіка підрозділу «Кракен». 

Стіни закладу перетворили на імпровізовану меморіальну дошку. На ній розміщені чорно-білі фотографії полеглих бійців, проте є і фото в кольорі – це знімки солдатів, які досі перебувають на фронті. 

Попередній слайд

Наступний слайд

Облаштування закладу обійшлося приблизно у $10 000, каже Олена. Основне джерело коштів – заощадження та одноразова грошова виплата, яку матір бійця отримала після його смерті. Частину виторгу кавʼярні власниця передає на потреби війська.

Благодійний фонд ім. Іллі Грабара в Бучі

«Фонд – наш спосіб пережити втрату», – ділиться Марія Грабар, дружина Іллі Грабара, який загинув у боях за Бахмут у грудні 2022 року. Кілька місяців потому, в березні 2023 року, вона разом із матірʼю та братом полеглого бійця зареєстрували благодійний фонд, який тепер носить його імʼя. 

Іллі було 33, коли він загинув на Донеччині. У цивільному житті чоловік працював звуковим продюсером, писав музику, мав власну студію. 

Створення фонду Hrabar Foundation – ідея матері Іллі, Людмили. Дружина згадує, що вони довго не могли вирішити, як саме можуть вшанувати памʼять Іллі. Він захоплювався баскетболом, тому спочатку думали побудувати спортивний майданчик. Але зрештою вирішили: можуть зробити щось більше, наприклад, створивши фонд, аби не зупинятися на якійсь одній ініціативі. 

За півтора з гаком роки на рахунок фонду надійшло майже 2,9 млн грн. Більшість пожертв – від друзів та знайомих, є люди, які надсилають гроші щомісяця. «Це невеликі донати, проте всі вони важливі», – каже Марія. Колишні колеги Іллі зі світу музики теж підключаються, збираючи кошти на своїх концертах. 

Засновники фонду фокусуються на допомозі дітям, курують три основні напрями. Перший, як говорить сама Марія, покликаний допомогти дітям розвивати власну фантазію, зокрема завдяки читанню. Цього року вони витратили близько 600 000 грн на книжки для шкіл та бібліотек, у пріоритеті – сільські громади. 

Попередній слайд

Наступний слайд

Другий напрям – спортивний. Фонд закуповує інвентар для шкіл, проводить спортивні турніри, побудував баскетбольний майданчик у селищі Бородянка, що поблизу столиці. У планах – ще два таких: у Чигирині Черкаської області та Боярці на Київщині. Також фонд допомагає організаціям, що опікуються дітьми з вадами розвитку. 

Останній масштабний проєкт – акція «Стіл памʼяті», який фонд реалізовує вже другий рік поспіль до Дня памʼяті захисників 29 серпня. Це українська інтерпретація, зокрема американського досвіду, коли заклади харчування резервують якийсь один зі своїх столиків на весь день для тих, хто віддав своє життя за захист країни. Упродовж усього дня столик залишається порожнім. 

Минулого року до ініціативи доєднались майже 70 закладів по всій країні. Цього ж року лише за три тижні зі старту подачі заявок відгукнулись близько 800 ресторанів та кафе.

Книгарня «Герої» на честь Миколи Рачка

Колишній випусковий редактор мистецього журналу «Куншт» Микола Рачок в одному зі своїх щоденників прописав 21 мрію, яку колись хотів втілити в життя. Одна з них відкрити власну книгарню – простір для зустрічей із цікавими особистостями з літературного світу. 

Влітку 2022 року Микола загинув під Покровськом Донецької області, захищаючи країну у складі 58-ої окремої мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського. Воїну було 27 років. «Він свідомо віддав своє життя, щоб вберегти побратимів, які залишились на сусідній позиції без боєприпасів», – розповідає сестра Миколи Антоніна. Указом Президента України Микола Рачок був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. 

Втілили мрію Миколи його батьки та сестра. 29 січня 2023 року вони відкрили книгарню «Герої» у Вінниці. Все зробили згідно з баченням Миколи, розповідає його сестра Антоніна. Зокрема, дизайн: британський, вишуканий стиль із темно-синім кольором у палітрі. На стінах розвісили картини, на кавовий столик поставили вазу із живими квітами.

Родзинка «Героїв» – власний екслібрис, штамп, яким можна позначити, що книга була придбана саме в цьому місці. На підвіконні великого вікна родина розмістила фотознімки Миколи. Поряд – маленький іграшковий автомобіль. 

Попередній слайд

Наступний слайд

Зараз на полицях «Героїв» представлені книги 57 видавництв, розпочинали з менш ніж з 30. У планах – співпраця з молодим видавництвом Stretovych, яке орієнтоване на українську культуру та історію. Восени хочуть завозити літературу іноземними мовами. 

У стінах «Героїв» проводяться творчі вечори, читання, презентації книг, загалом відбулося понад 50 таких заходів. Розвивати книгарню в мережу родина Рачків не буде. Вважають, що так перетворять місце любові та пам’яті на комерційний проєкт. Усі їхні майбутні завдання – у щоденнику Миколи. В них попереду ще багато роботи, каже Антоніна.

Кизилове виробництво на честь Данила Ольшанського

У Запоріжжі підприємці Сергій та Наталія Ольшанські відроджують свій бізнес на честь загиблого сина Данила. Він служив у добровольчому підрозділі «Степові вовки», загинув 11 серпня 2022 року від ворожої міни. Хлопцю було 24 роки. 

Бізнес Ольшанських – компанія Famberry випускає соуси, десерти, варення, пастилу, компоти з кизилу. Компанія існує з 2013 року, родина вирощувала кизил у власному агрогосподарстві в селі Нове під окупованим нині Токмаком. Там же переробляли продукцію. Доступу до господарства вони не мають із перших днів повномасштабної війни.

«Не встигли звідти нічого вивезти, навіть нова техніка, якою ще навіть не користувались, лишилася в окупації», – каже Сергій Ольшанський.

Відроджувати Famberry Сергій Ольшанский почав за кілька місяців після загибелі сина. Каже, що вирішили розвивати бізнес у пам’ять про Данила, який теж працював у компанії. 

У листопаді 2022-го підприємець купив напіврозвалену промислову будівлю на околиці Запоріжжя, відремонтував, почав закупати сировину для виробництва. Інвестиції склали 15 млн грн, виторг у 2023 році, за даними YouControl, – 1,2 млн грн. Батько планує створити мурал на честь сина на стіні підприємства. 

Попередній слайд

Наступний слайд

У 2023 році продукція Famberry отримала позначку «Створено захисниками» в рамках спеціальної програми з підтримки ветеранського бізнесу Міністерства ветеранів.  

Проте вшанування пам’яті Данила – не єдиний мотив Ольшанських. Відновити бізнес вони вирішили для того, щоб показати – незважаючи на загибель сина та втрату бізнесу, вони не опустили руки, каже підприємець. 

Історії підготували Марина Тупчієнко, Альона Кириченко, Дарія Дзисюк, Анна Наконечна