Штучний інтелект вже у кампусах – незалежно від того, чи університети це визнають. Олексій Молчановський, керівник Офісу з інновацій Українського католицького університету, описує три сценарії, за якими можуть діяти викладачі й адміністрації
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Штучний інтелект підриває традиційний освітній процес. Викладачі та адміністрації можуть діяти за трьома сценаріями. Два з них програшні.
Перший – робити вигляд, що нічого не змінилося. Більшість університетів та викладачів – і в Україні, і у світі – рухаються таким шляхом. Вони чекають роз’яснень і методичних вказівок від міністерств або інших державних органів. Чекають, доки хтось опублікує книжки про інтеграцію ШІ у навчання; доки зʼявляться технології, які дозволяють виявити плагіат та інші способи використання ШІ у студентських роботах.
У другому сценарії – ті, хто намагається створити простір, «вільний від штучного інтелекту», у своїх кампусах. Такі тенденції проявлялися у 2023–2024 роках, але швидко зійшли на маргінес. Неможливо боротися з цунамі. У Великій Британії 92% студентів використовували ШІ у 2025 році.
Адекватним лишається проактивний підхід, коли університети намагаються розібратися в тому, як ефективно, етично та гігієнічно використовувати ШІ. Багато провідних ЗВО світу або вже впровадили, або розробляють політики використання ШІ у навчальному процесі.
Базова презумпція – дозволити використання ШІ, якщо це додатково не обмежується потребами конкретного курсу або практичного завдання. Ми приймаємо нову реальність, активно досліджуємо її та взаємодіємо з нею.
ШІ-резистентність освітніх курсів
Ідеальним навчанням є пряма передача знань від майстра до учня. Сучасний університет – продукт індустріальної епохи, а точніше, доби після Другої світової війни, коли потрібно було швидко навчити нових професій велику кількість молодих людей.
Тому однією з ключових вимог до ЗВО є масштабованість їхніх підходів. Максимальним проявом цього стала поява мегауніверситетів, які мають сотні тисяч студентів, на кшталт Arizona State University. Досягнути цих масштабів допомогла інша підривна технологія – масові онлайн-курси.
У контексті масштабування та підвищення якості навчання багато говорять про ШІ-тьюторів, які покликані замінити асистентів професорів та давати студентам відповіді на типові запитання.
Найціннішим елементом навчального процесу залишається індивідуальний досвід взаємодії з професорами. Як зберегти цю автентичність співпраці студент – професор за умов, коли типові завдання є максимально загроженими, адже ШІ найкраще дає раду з ними?
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Ми потребуємо більш автентичного та унікального навчального досвіду, який неможливо делегувати ШІ. Практичні вправи та завдання ставатимуть ШІ-резистентними, якщо враховуватимуть унікальний життєвий досвід студентів.
Найкращий фактор для прогнозування успішності студентів – це якість викладачів, вказує віцепрезидент Американської асоціації коледжів та університетів Едвард Вотсон. ШІ може бути найбільш ефективним для підсилення впливу викладачів. Викладач, який завдяки ШІ зекономить 10 годин на підготовці до курсу, може інвестувати вивільнений час у живу роботу зі студентами.
Коли кожен студент має доступ до магічного пристрою, що не відмовиться надати відповідь майже на будь-яке запитання, критично важливою навичкою стає вміння ставити запитання. Давній труїзм про те, що добре поставлене запитання – це більша половина відповіді, починає грати тут новими гранями.
Ми багато дискутуємо, для кого саме ШІ буде кориснішим: для новачків чи професіоналів? Здавалося б, для новачків ШІ значно знижує поріг входу в професію: кілька промптів – і ви отримуєте рішення. Але щоб написати ці промпти, треба мати досвід, розуміння контексту і тонких налаштувань завдання.
Тож хоча врешті-решт студенти писатимуть промпти до ШІ, аби правильно поставити запитання, їм усе ж таки доведеться опанувати різні тонкощі своєї галузі. І найкраще це здобувається у взаємодії з реальним світом та реальними фахівцями.
Спроба зрізати кути
Найбільша загроза від ШІ, на думку багатьох викладачів, полягає у тому, що студенти використовують його для сліпого генерування відповідей на завдання. Вище ми проговорили один зі способів долання цього виклику – увага до автентичності завдань та зв’язок зі світом реальних проєктів. Але треба розуміти й інші чинники, які змушують студентів зловживати ШІ на користь короткочасної вигоди (швидко отримати результат) замість довгострокових зусиль опанування майстерності (самостійне виконання завдання).
І головним із них є надмірне навантаження. Навіть сумлінні під тиском значної кількості завдань будуть схильні «зрізати кути».
У прагненні «насадити добро», тобто навчити студентів якомога більшої кількості компетенцій, ми опиняємося в ситуації, коли вони реально не вчаться, а роблять вигляд. А ШІ дуже ефективно дозволяє їм цей вигляд створювати.
Ілюзія компетентності настає тоді, коли відчуття навчання замінює саме навчання. Нашому мозку потрібно долати труднощі, докладати зусиль – саме так відбувається навчання. Захопливий, але поверхневий контент чи сліпе копіювання згенерованих ШІ-результатів є ілюзією компетентності.
Насправді багато студентів, які свідомо обирають свої спеціальності, цінують якісну освіту. В опитуваннях вони наголошують, що використовують ШІ для опанування та заглиблення у складні теми.
Тому варто перестати сприймати студентів як тих, хто постійно хоче знайти шпаринку в захисті від списування та іншої недоброчесної академічної поведінки, і почати ставитися до них як до суб’єктів, зацікавлених у власній якісній освіті, та партнерів, що готові до спільнотворення якісної освіти.
Викладачів маємо вчити ефективно використовувати ШІ та створювати ШІ-резистентні курси. Студентів – гігієни користування ШІ, яка дозволить розвиватись їхнім когнітивним навичкам, пам’яті та креативності.
Це складний виклик, і ми не маємо ідеальних відповідей. Тільки відкритий діалог усередині університетської спільноти наблизить нас до практичних рішень.
Місія спільноти
Університети більш-менш успішно пережили появу масових онлайн-курсів на початку 2010-х. Багато з них абсорбували нову технологію, особливо після карантинного досвіду.
Чи встоять університети перед викликом ШІ?
В індустріальну та постіндустріальну добу ми звикли сприймати університети як місце здобуття знань для успішного працевлаштування. Втім, саме слово «університет» вказує на дещо більше: universitas magistrorum et scholarium – спільнота чи корпорація вчителів та учнів.
Копнімо ще трохи глибше. Слово scholares означає тих, хто навчається або опановує нові знання. Magistri – це не стільки типовий учитель чи викладач, скільки «майстер», що опанував певне знання чи ремесло.
Університет – це в першу чергу спільнота тих, хто опановує нові знання, та тих, хто ці знання вже має. Університет як спільнота – це точно не про будівлі корпусів. Перші європейські університети спочатку не мали власних приміщень: спільнота збиралася там, де могла. Її місією було і залишається посування кордонів людського знання.
Університети потрібні там, де готових відповідей ще немає (можливо, ще немає й хороших запитань), де треба не відтворювати відоме, а мислити, сперечатися, шукати і знаходити нове. Недарма інтелект, за іронічним висловом піонера інтерфейсів Ларрі Теслера, – це «все, що машини ще не зробили».
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №2 [41] за квітень – травень 2026 року.
