Коли Forbes Ukraine вперше писав про ДТЕК на початку 2010-х, це була класична вугільно-енергетична компанія з донецьким корінням. Сьогодні холдинг робить ставку на зелену генерацію та перетворення України на енергетичний хаб Європи. Максим Тімченко, 49, є керманичем ДТЕК із моменту заснування компанії. У розмові з Володимиром Федоріним він розповів про те, як будувати нову енергетику під час війни, де шукати мільярдні інвестиції та яким є головний урок двох десятиліть у кріслі СЕО.
Інтервʼю – частина спецвипуску «Майбутнє буде світлим»
Розмова скорочена і відредагована для зрозумілості
Зелений перехід
Чи не здається вам, що Європа у своєму зеленому переході перегнула палицю?
Я не вважаю, що Європа перегнула палицю. Енергобезпека та енергонезалежність Європи багато в чому залежать від її здатності самостійно виробляти електроенергію, достатню для власного споживання. Найдоступніші інструменти – сонце, вітер, атом. Це правильний стратегічний напрям, особливо в умовах війни та нестабільності ринків.
Переосмислення енергетичної стратегії Європи почалося не із зеленого переходу, а з перегляду ставлення до атомної енергетики. Приклад Німеччини ключовий: відмова від АЕС після Фукусіми стала рішенням, яке призвело до зростання залежності від російського газу. Втративши дешеву атомну генерацію, Німеччина отримала газові «Північні потоки». Водночас був досягнутий прорив у розвитку зеленої енергетики, тож цей крок не можна назвати невдалим.
Як ви розумієте природу блекауту, що стався в Іспанії декілька місяців тому?
Це не провина зеленої енергетики, а радше результат прорахунків в управлінні системою. Приклад Іспанії та Португалії навпаки показав, що зелена енергетика може бути вигідною й надійною, якщо система організована правильно. ВДЕ ефективні й у контексті енергетичної безпеки, а не лише клімату (й Україна першою це підтвердила). Після атак на ТЕС ми бачимо, що сонячні та вітрові станції є більш стійкими до загроз, тож їхня роль в енергобезпеці критично важлива.
Що варто зробити, щоб ціни на електроенергію в Європі стали конкурентоспроможними?
По-перше, потрібно усунути зайве регулювання та бюрократію, які гальмують розвиток нових енергетичних проєктів у Європі. Це головна перепона для інвестицій. По-друге, збільшити інвестиції в енергетичні мережі, які наразі недостатньо розвинені та створюють вузькі місця. Вкрай важливо також диверсифікувати постачання газу, щоб остаточно позбутися залежності від російських поставок.
У цьому контексті Україна має унікальні переваги: у нас простіше регулювання, ми будуємо швидше та маємо великі можливості для розвитку вітрових і сонячних станцій. Наші мережі синхронізовані з Європою, а вільної землі й доступу до мереж багато. Зараз ми будуємо наземні вітрові станції потужністю 500 МВт – таких масштабів у Європі немає. Також готуємо проєкт на Полтавщині потужністю 650 МВт. Поєднання атомної та зеленої енергетики робить Україну одним із ключових постачальників чистої енергії для Європи – те, що зараз там вкрай необхідно.
Які реалістичні обсяги експорту зараз і які – у найближчій перспективі?
Україна має близько 650 МВт експортних потужностей, що є малою часткою від потенціалу. Обмеження експорту пов’язані радше з регуляцією системних операторів ENTSO-E, а не з фізичною пропускною здатністю мереж.
Розширення пропускної здатності потребує співпраці з ENTSO-E та реконструкції старих ліній передачі, що могло б в рази підвищити експортний потенціал. Чому це важливо для Європи? Бо Україна вже сьогодні має бути частиною нової архітектури енергобезпеки ЄС, і це має враховуватися у стратегічних планах.
Що, на вашу думку, стане точкою неповернення – моментом, коли Європа переосмислить енергетичну політику та почне системно змінювати регуляторне середовище на користь розвитку, а не обмежень?
Це уже відбувається. У Європі сьогодні акценти поступово зміщуються: якщо раніше пріоритетом був зелений перехід, то тепер – створення конкурентної економіки.
Уже почалися кроки до дерегуляції, зокрема відтерміновано впровадження звітності CSR на два роки. Також у ЄС розробляють нове регулювання, яке має спростити дозвільні процедури та прискорити будівництво енергетичних обʼєктів. Замість багаторічних процедур (іноді до 10 років) вводяться чіткі терміни – залежно від типу інфраструктури.
Сьогодні кордони ринків і ролі компаній змінюються. Вже не здається дивним, якщо Microsoft чи Amazon стануть енергетичними компаніями. Якщо це так, то й для традиційного енергетичного бізнесу змінюються правила гри. Як у ДТЕК сприймають ці трансформації?
Ми не очікуємо, що ці корпорації вплинуть на нас уже завтра, але їхній попит на чисту енергію – один із головних драйверів ринку. Ми як енергетична компанія фокусуємося на виробництві електроенергії, поєднуючи вугільну генерацію, відновлювані джерела, батареї та газові турбіни, а потенційно – і малі модульні реактори.
Справжній виклик в Україні сьогодні – нестабільний попит і відсутність інструментів довгострокового ціноутворення. Без договору купівлі-продажу електроенергії PPA або гарантій ціни великі проєкти не реалізуються, адже банки не фінансують проєкти без передбачуваного доходу. У Європі це стандарт, а у нас – цінова невизначеність.
Тому ми виступаємо за створення тимчасових рішень: наприклад, фонду компенсації цін, який забезпечував би інвесторам гарантований рівень доходу, за участі міжнародних фінансових інституцій. Це дозволить дати старт новим проєктам і розвивати ринок, де згодом з’являться повноцінні PPA. Я вірю, що рано чи пізно ми до цього прийдемо.
Час для змін на газовому ринку
Як сьогоднішня геополітична ситуація, зокрема ескалація на Близькому Сході, впливає на контекст роботи енергетичних компаній і ДТЕК?
На ринку помітні коливання, зокрема ріст ціни на нафту, проте прямого звʼязку з цінами на газ, які для нас більш важливі, поки що немає. Якщо ще понад 10 років тому вартість нафти й газу корелювалася синхронно, то зараз газ став самостійним товаром.
Набагато сильніше на нас впливають удари по енергетичній інфраструктурі. Це позначиться і на Європі, оскільки цього року в Україні ще більше загострився дефіцит газу. Саме обсяги закупівель, які необхідно забезпечити до зими, мають значно більший вплив на ціну газу в Європі, ніж коливання цін на нафту.
Як би ви оцінили стан внутрішнього видобутку? Які рішення варто було б прийняти, щоб уникнути цього дефіциту?
Захистити такі обʼєкти, як українська газовидобувна інфраструктура, повністю неможливо, а тим більше – без достатньої кількості систем ППО.
Щодо внутрішнього видобутку, можна було зробити більше. Зокрема, лібералізація ринку надала б більше гнучкості та дозволила б приватному сектору більше інвестувати у видобуток і активніше імпортувати газ. Натомість увесь тягар дефіциту газу, а це 4–4,5 млрд м³, несе «Нафтогаз», тобто держава.
Рішення я бачу у створенні системних довгострокових механізмів. Наприклад, D.Trading уже реалізувала пілотний проєкт із постачання СПГ із США, який доставлявся через Грецію: частина прямувала в Україну, а частина продавалась у Європі. Такі довгострокові контракти можуть зменшити ризики, включно з цінами та безпекою постачань, а Україна може відігравати активнішу роль у таких партнерствах – як покупець, трейдер і хаб із газовими сховищами.
Максим Тімченко, генеральний директор ДТЕК Фото пресслужба ДТЕК
Роль ДТЕК на ринку ЄС
Яких помилок необхідно уникнути Україні, щоб не обмежити свій потенціал на шляху до інтеграції в європейський ринок?
Усе робити вчасно. Зараз усі говорять про CBAM – механізм прикордонного вуглецевого коригування. У законодавстві Євросоюзу передбачена стаття про форс-мажор, тобто випадки, коли через надзвичайні обставини можна відкласти дію окремих вимог. Україна має заздалегідь підготуватися, щоб скористатися цією можливістю та домогтися відтермінування застосування CBAM, яке заплановане з 1 січня 2026 року.
Те саме стосується і Національного плану скорочення викидів. Ми не можемо просто так виводити вугільну генерацію, тому про це варто говорити з європейцями вже зараз. Захищати економічні інтереси України потрібно так само рішуче, як і оборонні. Історія з СВАМ і НПСВ – приклад того, що регулювання не повинно гальмувати розвиток економіки.
Як би там не було, повномасштабна війна з 2022 року вивела нас на рівень провідних країн світу – за значущістю та потенціалом. І на цьому нам слід будувати майбутню політику.
Який ваш улюблений європейський проєкт?
У 2022 році, коли почалася велика війна, ми будували Тилігульську вітрову електростанцію. Тоді частина обладнання була вже в Україні, частина – на підході до кордону, а ще частина – у Румунії. Тісно співпрацюючи з партнерами з Vestas, нам таки вдалось оперативно перенаправити турбіни до Румунії. Ми всього за вісім-девʼять місяців побудували вітрову електростанцію потужністю 60 МВт – першу за останні 10 років у цій країні.
Це був несподіваний успіх у нових умовах. Цей проєкт став для мене бенчмарком і довів: ДТЕК може успішно працювати не лише в Україні. І цей шлях продовжиться: за п’ять років частка Європейського Союзу та України у структурі доходів ДТЕК суттєво відрізнятиметься від нинішньої.
Як саме ви це бачите?
Сподіваюся, з часом поділ на «Україну» та «не Україну» стане умовним у контексті енергетики.
Ми активніше торгуватимемо в Європі, але наші виробничі активи залишаться в Україні.
Щодо напрямів діяльності: «ДТЕК Нафтогаз» має амбіції розвиватися в напрямі переробки нафти й газу та продажу кінцевої продукції. Поки що наша вертикальна інтеграція обмежується наявністю власної сервісної компанії для буріння та продажем газу великим споживачам через D.Trading. Плани щодо розширення є, але реалізація потребує більших обсягів нафти, яких наразі недостатньо. Тому це не питання найближчих років.
У газовій сфері наступним кроком могло б бути виробництво продуктів із газу, наприклад LPG. Але поки ми зосереджені на стабілізації та нарощуванні видобутку. Після ударів по галузі ми відновлюємося. Пошкодження газових родовищ у лютому й березні 2025 року завдали збитків на близько €30 млн. У пріоритеті нині – зберегти заплановані обсяги на цей рік (а це 1,5 млрд кубометрів газу) та збільшити їх у наступному за рахунок нових родовищ, придбаних на аукціонах під час війни.
Якою є ваша позиція щодо розподілу ролей у партнерствах з іноземними інвесторами?
У перші роки трансформації ДТЕК ми хотіли повного контролю, щоб запровадити власні стандарти – прозорість, сплату податків. Але зараз, коли йдеться про співпрацю із західними партнерами, для нас важливіша не частка у власності, а те, що саме вони вносять у це партнерство. У нас уже є проєкти, де ми виступаємо міноритарним акціонером, і такий формат навіть більш бажаний. Ми відкриті до партнерств із західними компаніями, які приносять досвід, капітал і репутацію. Це один із ключових напрямів нашої стратегії розвитку.
Ми також сподіваємося, що рамка американсько-української угоди щодо доступу до ресурсів і стимулювання інвестицій запрацює й американські компанії прийдуть в Україну.
Ваша найбільша амбіція, яка ще не реалізована?
Моя мета – щоб ДТЕК став учасником «Ліги чемпіонів» – однією з провідних європейських енергокомпаній. Бути партнерами провідних європейських компаній – це не лише партнерство заради бізнесу. Це визнання, повага, репутація та спільний погляд у майбутнє. Ця амбіція вже сьогодні перетворилася на наш план. І ми точно його досягнемо.
За ці 20 років яке найглибше усвідомлення ви здобули як лідер, очолюючи найбільшу приватну компанію України?
Я навчився довіряти і давати свободу.
Важливо довіряти людям: коли вони це відчувають, то здатні зробити більше, ніж ти очікуєш.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
