Михайло Кокорич виростив космічного єдинорога, але американські урядовці побачили в ньому загрозу. Чому так складно будувати бізнес в космосі

Для Кокорича перспективна історія з Momentus закінчилася невдачею. Американська Комісія з цінних паперів звинуватили його у введенні інвесторів в оману, а Міноборони побачило у ньому загрозу нацбезпеці. Він був змушений піти з компанії та продати свою частку. Компанія вийшла на Nasdaq з оцінкою $700 млн, 25 листопада вона коштувала $608,4 млн.

Підприємець живе у Швейцарії, де заснував новий космічний стартап – Destinus, який розробляє надшвидкісний повітряний транспорт. Чернишов поговорив із ним про космос, новий стартап і про невдачу, яка спіткала Кокорича в Америці.

Forbes публікує скорочену та відредаговану для ясності версію розмови.

Михайле, ви – серійний космічний підприємець, а таких у світі дуже мало. Це досить екзотичний звір. Хочеться зрозуміти, хто це. І чим ви відрізняєтеся від Ілона Маска чи Джеффа Безоса?

Я не Маск і не Безос. Я з бурятського села Агінське на кордоні з Монголією. Жив у будинку без каналізації, без водопостачання. У старших класах у нас не було електрики, і я навчався при світлі гасової лампи.

12 років тому вирішив зайнятися тим, що мені подобається і про що мріяв. Для мене як для підприємця найважливішим було знайти себе. Мені набридало те, що я робив. Я був дуже захоплений роздрібним бізнесом: багато читав, вивчав нові віяння в цій сфері. Але за деякий час вогонь у душі згас.

Якщо у підприємця не горить вогонь, то не можна робити бізнес. Особливо, коли потрібно запалювати інших. Оскільки я космосом захоплювався з дитинства, то подумав, що настав час зайнятися тим, що я люблю по‑справжньому.

Далі я рухався від якихось наївних уявлень, що в мене були про космос, до більш глибокого розуміння. Перші дві компанії було побудовано навколо досить простих ідей, з не дуже складними технологіями та за допомогою невеликих грошей. Тоді загалом мало хто розумів, що відбувається. Коли я 2011 року зустрічався з Маском, 99% людей на Землі нічого про нього не чули.

Космос був модним у 1960–1970‑х роках – усі хлопчики мріяли стати космонавтами, але це минуло. Тепер він знову став модним через те, що є Маск і Безос. Є такі підприємці, як ви та Максим Поляков. Космос став комерційно цікавим. Що там є такого, на чому можна заробити?

Ми давно живемо у світі, з якого неможливо прибрати космічні технології. Уявіть собі, що на Сонці стався спалах і знищено всі супутники. Що відбудеться? Зникне навігаційний сигнал, і люди не зможуть дістатися додому. Але це ще найменша проблема.

На основі навігаційного сигналу побудовано величезну кількість систем – від систем керування літаками, машинами до таких систем маршрутизації, як Uber. Не буде Uber – не буде доставки їжі, люди не зможуть продавати рекламу. Якщо не буде точних сигналів часу, банківська система ляже і банкомати перестануть працювати. А без супутникових даних ми не дізнаємося про погоду. Ми повернемося у 1950‑ті. Це буде сильніше за будь‑який коронавірус.

Ми дуже залежимо від космосу, тому всі так гостро реагують на випробування зброї в космосі.

Ви маєте на увазі вибух російського супутника, який розлетівся на купу уламків? Він не становить ризику, про який ви говорите?

Такий ризик є. Одне випробування, звісно, нічому не зашкодить. Якщо супутники будуть на інших орбітах. Першими ці випробування розпочали американці. США двічі збивали супутник за останні 10 років.

У Росії це було перше випробування після розвалу Радянського Союзу. Але, за великим рахунком, усі космічні нації, як‑от США, Китай, Індія та Росія, які проводили такі випробування, повинні від них відмовитися.

Космічна економіка невелика. Вона в десятки разів менша за авіаперевезення, комунікації чи ринок їжі. Якщо прибрати пристрої для прийому сигналу, то космічна економіка становитиме менше $100 млрд.

Гарні запуски в космос – лише $5 млрд на рік. Це менше, ніж продаж тостерів. На цьому ринку вже є SpaceX, «Роскосмос», Arianspace, ISRO (індійська національна космічна агенція), китайці, можливо, буде BlueOrigin і купа інших стартапів. Нині космічний ринок– це радше ринок очікувань і майбутнього.

Є шанс, що мегаінтернет, який розвиває SpaceX, буде першим великим ринком із оборотом понад $100 млрд. Насправді вся індустрія зараз азартно думає про те, де буде золота лихоманка, який ринок зрештою зможе збільшити космічну економіку на порядок.

І що це може бути?

Є кілька ринків, обсяг яких може перевищити $1 трлн.

По‑перше, це комунікації. Starlink Ілона Маска та доставка інтернету або на малонаселені території, або до країн, у яких відсутня відповідна інфраструктура.

По‑друге, виробництво енергії. Сонячна панель у космосі виробляє вдесятеро більше енергії, ніж на Землі. У разі зниження вартості виведення в космос буде ефективним запускати космічні станції, що виробляють енергію. Її можна використовувати для обробки даних. Це сегмент в енергоспоживанні, який зараз найшвидше зростає.

Ви доправите в космос дуже швидкі сервери і вони там працюватимуть, використовуючи дешеву енергію?

Вони не мають бути швидкими. Вони мають бути енергоспоживчими.

Передача енергії з космосу на Землю – це не так складно, як здається. У вигляді мікрохвиль можна передати інформацію на велику ректену в пустелі. Мова може йти про гігавати потужності. Нині такої технології немає, але це реалістичний сценарій.

Сонячна панель у космосі виробляє вдесятеро більше енергії, ніж на Землі

У чому була ідея Momentus Space?

Momentus був про доставку всередині космосу. Будь‑яка логістика мультимодальна: машини, літаки, міський транспорт. У космосі тривалий час логістика була одномодальною: один супутник запускали однією ракетою і доправляли до фінальної точки.

Щоб розгорнути супутникове угруповання, потрібно багато різних орбіт. Аби змінити орбіту, потрібно дуже багато енергії. У деяких випадках змінити орбіту складніше, ніж долетіти до Марса.

Можна поставити на кожен супутник маленький двигун, аби він міг підтримувати орбіту. Або дуже дорогий потужний двигун, який здатний реально змінити орбіту. А можна зробити космічний буксир, який перевозив би вантажі в космосі.

Серед тонни стартапів ми були першими, хто сказав: «Треба це робити!» Але реально ідея була трохи далі. Ми з нашим електрореактивним двигуном конвертували сонячну енергію у кінетичну. Далі ідея полягала в тому, щоб робити сонячні електростанції.

Ми створили нову бізнес‑модель – технологію дешевого виробництва енергії для доставки вантажів. Щоб перевести супутник вагою 10 т із наземної орбіти на космічну за один місяць, потужність сонячних панелей має сягати половини мегавата. Таких потужностей немає у космосі навіть на МКС. Потрібно все переосмислити. Уцьому й була ідея.

Я теж невеликий інвестор вашого Momentus. Нам писали: «Зараз буде IPO. Це буде єдиноріг». А потім написали: «Нічого не буде». Дуже сумно.

Сумно. Але я наразі не можу коментувати жодних дій. Що сказати? Я був добрим фаундером, знав, що робити.

Я знаю, що вас видалили з позиції СЕО. А з акціями що?

Усі відібрали. Щоб вийти на IPO, мене змусили все віддати, по суті, за копійки. Я майже нічого не отримав.

Змусили продати уряду чи фондам?

Компанії.

Тобто зараз це їхні акції, які вони мають розмістити десь?

Ні, вони просто погашені у казначействі.

Тобто відбулося зменшення капіталу?

Так, це було до IPO. Мене змусили. Для мене було важливим, аби всі мої інвестори заробили. Ярозумів: якщо компанія не піде на IPO, я то збанкрутує і я все одно все втрачу. Хоч інвестори зароблять.

Як це пояснювалося з боку США?

Жодних пояснень не було, за винятком того, що було сказано у пресі: «росіянин». Протягом восьми років проживання у США я не отримав «зеленої карти», а тим паче громадянства.

Жоден стартап, створений росіянином, у цей сектор так далеко не заходив. У США я поїхав добровільно, по свою мрію.

Підбиваючи підсумки американської частини вашої кар’єри, скажу: залишився гіркий осад, але ви подолали це і зараз робите новий бізнес. Правильно?

Чому в мене має бути гіркий осад? Навіщо ображатися на бездушний механізм?

Ви значно розбагатіли б, якби вивели Momentus на біржу і перетворили його на єдинорога.

«Потрібно вміти і програвати, інакше не можна було б жити»,– казав Маск. Умене немає жодних фрустрацій, емоцій– я досить холоднокровно підходжу до цієї ситуації.

Нині я займаюся Destinus.

Destinus робить дуже швидкісний гібрид літака й ракети. Навіщо це? Який ринок? На якій стадії? Чи є там Proof of concept, Market fit тощо?

Людство любить швидкість. Ми придбали телефон і хочемо, щоб нам його доправили сьогодні. Відбулася виставка мод– хочемо, щоб завтра ця річ з’явилася у Zara. Хочемо взимку їсти лохину та чорницю з Чилі. Це ринок на сотні мільярдів доларів.

Більшість усього, що нас оточує, доправлено літаком. Доставка не дуже дешева– $10 за 1 кг. Вантажні літаки зазвичай за один раз доставляють максимум на 5000–7000 км.

Ми хочемо це поліпшити, щоб можна було доправити вантаж у будь‑яку точку Землі за півтори‑дві години, а не за 10–12, як зараз. Доставка з Пало‑Альто до Києва йде у найкращому разі три дні. Якщо налагодити швидкісну доставку між хабами, цей час скоротиться до 12, а то й до 6 годин. Це важливо задля великої кількості індустрій.

Приклад – усі запасні частини у разі поломки. Я був гендиректором промислової компанії. Кілька разів складалася ситуація: коли щось ламалося (навіть невелика деталь), доводилося доправляти літаком, бо простій коштував дорожче. Бізнес‑джети використовуються найчастіше для доставки таких запчастин по всьому світу. Це перший ринок.

Другий – усе, що швидко псується. Це не лише суші, а й ізотопи для лікування раку. Вони вають період напіврозпаду іноді до 48 годин.

Як ми прискоримо доставку? Ми будемо настільки швидко і високо переміщуватися, що матимемо мінімальні втрати на опір повітря. Це свого роду гіперлуп вище стратосфери. Оскільки ми використовуємо водень, як у ракеті, ми не матимемо викидів вуглекислого газу.

Чи правильно я розумію, що ваш літак вилітає в космос, там швидко летить, потім залітає назад?

Це називається мезосфера, яка знаходиться вище стратосфери (56 км від поверхні Землі та вище). Або інакше – ближній космос.

Ми частково використовуємо підйомну силу на дуже великій висоті. Але там щільність повітря в сотні разів менша, ніж біля поверхні. Ми можемо летіти в 15 разів швидше за швидкість звуку.

Це будуть безпілотники?

Так. Не було сенсу випробовувати з пілотом, бо це складніше, довше і дорожче. Вся промисловість іде поступово у напрямі автопілотування. Швидше за все, до того моменту, коли ми будемо готові, вже не буде проблем із безпілотниками з регуляторної точки зору.

Ми створюємо новий тип повітряно‑реактивного двигуна – на водні. Наступного року він буде готовий. Ми створюємо реактивний водневий двигун для основного прискорення, ми створюємо автопілот та авіоніку, які дозволяють цьому літати. Ми створюємо систему активного охолодження, яка коштує не дуже дешево.

Який у вас план? Довести до пуття і запустити свій аналог Falcon чи продати проєкт комусь великому?

Покладатися на те, що хтось купить – дуже дивний спосіб ведення бізнесу. Ми робимо найкращу аерокосмічну компанію світу, крутішу за SpaceX. Вона буде побудована за іншими принципами.

Ви назвали мені дві книги, які радите почитати молоді. Про першу, «Винищувач» Дмитра Бикова, я знав. Ця книга про 30‑ті роки минулого століття, коли авіатехніка була настільки ж популярною, як зараз біткоїн, iCloud або штучний інтелект, і всі талановиті хлопчики дуже цим захоплювалися.

Це метафора подолання труднощів на шляху до спільної мети. У світі створюється нова нація – глобальні люди.

Биков це чудово описав. Чому ви вважаєте, що це важливо для сучасної молоді?

Ми свідки виникнення нової сутності. За 10–20 років звичних національних кордонів не буде – все буде пов’язано із метавсесвітом, інтернетом. Зараз я в Дубаї. Це хороший приклад глобального міста, де люди живуть за іншими законами. Громадянином якої країни я є? Заради чого я працюю? Чи працюю я заради Росії, США, Європи? Ні, я працюю заради людства.

Ми у процесі створення загальнолюдської нації. У нашого та наступного покоління кордони спочатку будуть зруйновані в голові. Потім і політично вони руйнуватимуться. Мені здається, це дуже цікаво.

Друга книга, яку ви нам порадили, – The Aristocracy of Talent. Її написав заступник головного редактора Economist Адріан Вулдрідж. Чому ця книга є важливою?

Усі ми звинувачуємо меритократію. Ми вважаємо, що це щось живодерське.

Я не звинувачую. Я, навпаки, вважаю, що це чудова тема. У країнах, що розвиваються, меритократію якраз люблять. Це у розвинутих країнах на неї наїхали.

У багатьох розвинених країнах вважається, що люди мають щось отримати лише через своє походження.

Важливо наголосити, що іншої концепції, крім меритократії, людство не має. Нації та спільноти людей, які нею керувалися, успішніші за інших. Ця книга показує, наскільки важливим для створення сучасного світу було судження про людей за їхніми талантами, а не за родоводом. В Україні та Росії вважається, що молоді пробитися складно. У Росії через усю цю феодалізацію, нове дворянство у вигляді хлопців‑ефесбешників.

В Україні – через корупцію. Але меритократія прорветься і доведеться поміняти державу, інакше вона просто зникне.

Я зараз читаю величезну книгу про те, як усе влаштовано в Китаї. Хто переможе в Китаї – Компартія чи меритократія талановитих підприємців?

Цікаво. Нині скрізь така діалектика. У Китаї 30 років перемагала меритократія.

Треба розуміти, що суто меритократична система без справедливого соціального устрою призводить до великих перекосів. Чому, скажімо, у США система шкільної освіти йде до того, що переважна більшість фізиків і математиків – іммігранти? Тому що шкільна система просто не працює.

Абсолютно з вами згоден. Мій син закінчив американський університет. Зараз він працює у Google. Він має маленьку групку з семи осіб, яка робить проєкт. Жоден із них не народився в Америці!

Американська шкільна освіта ґенерує покоління ідіотів. У Москві чи Києві якісніша освіта. Але нашій молоді треба інакше навчатися. Багато дітей цього теж не розуміють.

Я нещодавно сказав в інтерв’ю Дімі Гудкову, опозиційному політику з Росії, що віконце виїзду з країни може зачинитися. І не тому, що його закриє Путін, а тому, що більшості країн через технологічну революцію нові мігранти не потрібні. Це видно по США, де нині посилюють імміграційне законодавство. Вони прийматимуть або дуже талановитих людей, або людей із грошима.

З іншого боку, відкриваються дуже цікаві можливості для імміграції: можна виїхати в якусь недорогу країну, без злочинності, з гарним кліматом та віддалено працювати на чудовий Google.

Згоден. У Коста‑Рику, Дубай.

Коста‑Рика прекрасна: охорона здоров’я дешева, харчування недороге.

А коли ми зробимо наш транспорт, який возитиме пасажирів, то буде однаково, де жити. Можна буде з Коста‑Рики полетіти на зустріч до Токіо і того ж дня повернутися. Ми зробимо світ меншим, тобто приберемо відстань. Це філософський підтекст того, що ми робимо у Destinus.

Чи є якесь запитання, яке ви вважаєте за потрібне поставити, а ми за своєю недалекоглядністю його не поставили?

Цікаво, чому люди у віці 40 років розпочинають новий бізнес? Статистично визначено, що це оптимальний вік запуску нової компанії. У тебе вже є досвід, є розуміння того, що не треба робити,– насправді це найважливіше вміння.

Чому ми так швидко рухаємось? Я досить точно знаю, чого не треба робити. Тому можу сфокусуватися на тих речах, які, схоже, робити треба. Це приходить лише з досвідом. У хайтек‑компаніях досвідчені фаундери – це радше правило, ніж виняток.

Тому не лише молоді, а й дорослим не треба боятися створювати нові компанії. Особливо, якщо добре знаєш свою індустрію, що відбувається, де працює не так. Це ідеальний час. Подивіться на засновника McDonald’s, подивіться на багатьох людей, які зробили свої компанії. Подивіться на мене. Я починав абсолютно з нуля, але це мене не налякало.

Ви все ж таки, напевно, не з нуля починали. У вас лишився досить непоганий капітал, щоб самому інвестувати?

Я фактично нічого не треба було інвестувати. У мене залишилися ім’я, довіра інвесторів, а це набагато важливіше.