Перед вторгненням в Україну «Газпром» провів серію операцій із газом, щоб паралізувати здатність Європи реагувати на агресію. План удався лише частково. Аналіз Алан Райлі, The Atlantic Council.
«Газпром» готував ґрунт для російського вторгнення в Україну задовго до його початку. Компанія мала тиснути на Євросоюз, знизити обсяг поставок та спровокувати підвищення цін на газ. Москва хотіла, щоб європейці стали вразливими та не могли втрутитися в дії Кремля в Україні.
Компанія виконала завдання. Вона перестала постачати газ на європейські спотові ринки, і ціни на газ у Європі взимку злетіли до рекордних позначок – понад $1000 за тисячу кубометрів. Крім того, «Газпром» відмовився поповнювати європейські газосховища в потрібних обсягах, і всю зиму європейські аналітики з тривогою обговорювали низький рівень запасів.
Для зростання цін були об'єктивні причини. Весною 2021-го Китай скасував карантин. Попит на газ у країні виріс, серйозно вплинувши на світові ціни. Проблему посилили перебої з постачанням. Ситуація могла закінчитися звичайним для зими подорожчанням, але «Газпром» перетворив її на найбільшу європейську енергетичну кризу.
Тепер уже зрозуміло, що тиск «Газпрому» не завадив Євросоюзу підтримати Україну. Але через високі ціни на газ та низькі запаси в сховищах політики деяких європейських країн, наприклад Німеччини, Угорщини, Словаччини чи Австрії, не поспішають з повномасштабною допомогою. У цьому сенсі операція «Газпрому» увінчалася успіхом.
Досі «Газпрому» вдавалося уникати звинувачень у підготовці ґрунту для агресії. По-перше, компанія розпочала свою операцію задовго до фактичного вторгнення 24 лютого. По-друге, зниження обсягу постачання виглядало як звичайне комерційне рішення. Насправді, все було не так.
В останні 15 років через лібералізацію європейського газового ринку «Газпром» став великим гравцем на біржових майданчиках ЄС, наприклад на голландському газовому хабі TTF. До весни 2021-го компанія вже понад 10 років безперервно продавала газ на TTF та інших хабах. Російський газ став звичним на біржах. Згодом біржове ціноутворення стало домінувати у всій європейській газовій торгівлі. До біржі стали прив'язувати ціни на довгострокові контракти «Газпрому».
Навесні 2021 року біржові ціни переважали: 70% газу за довгостроковими контрактами продавалися з прив'язкою до них, а не до цін на нафту. Щоб встигнути до зимового опалювального сезону, у літні місяці «Газпром» поповнював газосховища по всій Європі, зокрема власні.
«Газпром» підняв ціни на європейських хабах
Весною 2021-го компанія раптово змінила тактику. Газ за довгостроковими контрактами продовжував надходити, але «Газпром» почав скорочувати поставки на європейський спотовий ринок. Пропозиція російського газу на хабах на зразок TTF різко скоротилася. Звичайно, це призвело до зростання спотових цін. Оскільки ціни в більшості довгострокових контрактів «Газпрому» вже були прив'язані до біржових, вони також зросли. Іншими словами, залишивши без газу європейські хаби, «Газпром» спровокував підвищення цін і на спотовому ринку, і за довгостроковими контрактами.
Запаси в сховищах
Зміни у своїй ціновій стратегії «Газпром» підкріпив тим, що обмежив закачування запасів до європейських сховищ. Навесні та влітку 2021-го компанія стала постачати менше газу як до власних сховищ до ЄС, так і до сховищ інших операторів.
До грудня запаси в Європі впали до найнижчого рівня протягом останніх п'яти років. Потім «Газпром» посилив ситуацію ще більше. Замість імпортувати більше газу, компанія спустошила власні сховища: газ звідти викачували для виконання довгострокових контрактів.
За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, половина дефіциту в європейських газосховищах припала на спорожнілі об'єкти «Газпрому», якому належать лише 10% європейських сховищ. У розпал зими запаси в Європі впали до небезпечно низького рівня. Паніка посилилася, ціни злетіли ще вище.
Події «Газпрому» навесні 2021-го і взимку 2021–2022 років не вкладаються в комерційну логіку. Звісно, у короткостроковій перспективі вони принесли «Газпрому» високий прибуток. Проте ці рішення викликали серйозне падіння попиту: одні споживачі перейшли на альтернативні енергоносії, інші зупинили бізнес. Більше того, «Газпром» несе величезні витрати на обслуговування газових родовищ, газосховищ і трубопроводів. На переважну частину газового експорту Росії немає інших покупців.
З комерційного погляду «Газпром» має підтримувати репутацію надійного та стабільного постачальника газу на європейський ринок. Ця репутація принаймні у Західній Європі формувалася пів століття – з моменту надходження першого радянського газу до Австрії в 1967-му. В основі лежав принцип взаємної вигоди: Європі потрібний газ, Росії вигідно його продавати. Але минулого року російська держава і «Газпром» пожертвували цією репутацією на догоду війні з Україною.
Чому Євросоюз не одразу зрозумів, до чого ведуть маневри «Газпрому»
Багато хто думав, що Москва має іншу, більш обмежену мету. Деякі, наприклад, вважали, що обмежуючи постачання, Кремль хоче швидше проштовхнути «Північний потік – 2». Іншими словами, Росія вдалася до економічного тиску, щоб змусити Євросоюз дати добро на «Північний потік – 2» за газовою директивою ЄС у версії 2009 року. Але це навряд чи спрацювало б. Законодавство ЄС захищене від тиску в силу своєї сутності. Є незалежний Суд Європейського Союзу. Є група впливових країн на чолі з Польщею, яка мала право та була готова звернутися до цього суду.
Діям «Газпрому» було й альтернативне пояснення. Його прихильники вважали, що, обмеживши постачання, «Газпром» хотів змусити більшість європейських енергетичних компаній повернутися до довгострокових контрактів та відмовитися від біржового ціноутворення. Звучить правдоподібно.
Але ця версія не враховує змін на європейському газовому ринку, які пройшли за два десятиліття. «Газпром» просто не зміг би повернути час назад.
Так чи інакше, напередодні війни більшість експертів переглянули справжні цілі «Газпрому». Європа підставилася: вона стала вразливою. Країни Євросоюзу не робили жодних кроків для зниження залежності від постачання російського природного газу. На момент першого вторгнення Росії в Україну в 2014 році на російський газ припадало 30% європейського імпорту. З того часу його частка неухильно зростала і напередодні вторгнення у лютому 2022-го сягала 45%. У Німеччині на російський газ припадало половина імпорту.
Це зростання можна пояснити. Йшло поетапне закриття родовища Гронінген, на якому 2013-го видобували 54 млрд кубів газу. Німеччина 2011-го вирішила поступово відмовлятися від атомних електростанцій. Зіграли роль та екологічні міркування. Але, дбаючи про зниження викидів вуглецю, ЄС не подумала про безпеку постачання палива. Щоб відмовитися від вугілля, не можна просто вирішити імпортувати більше російського газу.
Єдиним винятком стали Польща та Литва. Ці країни подбали про альтернативні постачання газу, хоча їм це недешево обійшлося. Вони шукали альтернативних європейських постачальників норвезького газу через трубопровід Baltic Pipe (перший газ піде зимою 2022–2023), будували термінали зрідженого природного газу та підписували контракти на його постачання.
Ймовірно, Європа розвиватиме програму енергетичної безпеки за трьома напрямками. Перший – ширше використання постачання газу, зокрема ЗПГ, не з Росії. Другий – більш масштабне використання відновлюваних джерел енергії. Третій – стимулювання розвитку ядерної енергетики в тих країнах ЄС, які готові до цього.
У більш широкому сенсі енергетична безпека Європи має спиратися на перегляд ролі російських енергетичних компаній. Перед вторгненням «Газпром» використав постачання газу як зброю та спустошував власні сховища, щоб підірвати європейську енергетичну безпеку.
ЄС більше не має заплющувати очі на те, що Росія володіє європейськими енергетичними активами. Потрібно вимагати відчуження не тільки газосховищ, а й трубопроводів на кшталт «Північного потоку – 1», а також інших активів, наприклад нафтопереробних заводів.
Відчуження активів – найпростіше питання. Складніше відповісти, яку роль російський природний газ відіграватиме на європейському ринку після війни? «Газпром» зіграв свою роль в агресивній державній стратегії Росії та маніпулював спотовим ринком для підвищення цін на газ на користь Кремля.
Іншими словами, «Газпром» та інші російські енергетичні компанії – неринкові гравці. Отже, їм не можна дозволяти вільно працювати на європейському ринку, як звичайним комерційним компаніям.
Діяльність «Газпрому» та інших російських енергетичних компаній треба жорстко регламентувати та оподатковувати, щоб не дати їм можливості загрожувати інтересам європейської безпеки. Ймовірно, Євросоюзу доведеться запроваджувати процедури колективних закупівель російського газу, жорстко регламентувати ціни, маршрути та пункти доставки.
Відкрито використавши «Газпром» як зброю, Кремль припустився помилки: він підставив компанію під загрозу жорсткого регулювання з боку ЄС.
«Газпром» не здатний продавати європейський трубопровідний газ до Китаю. Росія не може постачати 140 млрд кубометрів трубопровідного газу нікуди, крім ЄС. «Газпрому» потрібно продавати цей газ як для наповнення російського бюджету (на компанію припадає 10–15% податкових надходжень Росії), так і для субсидування газу для російських споживачів.
Кремль не має вибору, крім як погодитися з регулюванням ЄС. Такою є ціна відмови від комерційної практики на користь співучасті у війні, мета якої – геноцид.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
