ЄС опинився у складному становищі. Європа хоче позбавити Росію доходів від продажу газу, але, якщо це зробити відразу, в ЄС можливі сильні економічні потрясіння. Де шукати альтернативу – аналізують Джон Робертс, Джуліан Боуден, експерти The Atlantic Council
На початку березня Європейська комісія опублікувала проєкт REPowerEU з негайного масового скорочення імпорту російського газу до ЄС. «Позбутися залежності від російського викопного палива можна задовго до 2030 року», – туманно зазначено в документі. Туманно, бо ЄС не пояснює, що таке «залежність від російського викопного палива».
Урсула фон дер Ляєн чітко дала зрозуміти, що скорочення буде масштабним: «Ми маємо стати незалежними від російської нафти, вугілля та газу. Ми просто не можемо покладатися на постачальника, який відкрито нам погрожує».
Чим тоді замінити величезний обсяг російського газу – іншим газом, альтернативними енергоносіями чи зниженням споживання?
Єврокомісія згадує пакет законів Fit for 55, ухвалений у липні 2021 року. Його мета – скоротити викиди вуглецю на 55% до 2030-го. Комісія заявила, що цей пакет уже передбачає скорочення річного споживання викопного газу до 2030 року на 30%, тобто на 100 млрд кубометрів.
Найсміливіша мета ЄС – поступова відмова від газу обсягом не менше 155 млрд кубометрів. Приблизно стільки Євросоюз імпортував із Росії 2021-го. Єврокомісія стверджує, що план можна виконати на дві третини лише за рік.
Тобто ЄС пропонує вже цього року відмовитися від 100 млрд кубометрів газу. І хоча про це не йдеться безпосередньо, більша частина цього обсягу (а можливо, і весь) припаде на російський газ. Це понад чверть від 379,9 млрд кубометрів, спожитих ЄС минулого року, і понад дві третини від 145 млрд кубометрів, куплених у Росії.
Комісія не розповідає, як це зробити. Вона лише «пропонує членам ЄС визначити найкращі проєкти для досягнення цієї мети, спираючись на велику роботу, вже виконану в рамках національних планів щодо відновлення та підвищення стійкості».
За оцінками The Atlantic Council, якщо Євросоюз дуже постарається, то 2022-го замістить близько 75 млрд кубометрів російського газу. Приблизно половину цього обсягу можна заповнити збільшенням постачання зрідженого природного газу (ЗПГ) до 30 млрд кубометрів, а трубопровідного – до 8 млрд кубометрів. Від іншої половини можна відмовитися, знизивши споживання і ввівши в дію вітрогенератори та сонячні електростанції замість газових генераторів.
Рівень запасів у газосховищах ЄС набагато нижчий від середнього показника для весни. Їхнє поповнення – пріоритетне завдання ЄС. Щоб до опалювального сезону 2022–2023 наповнити сховища до середнього рівня останніх пʼяти років, країнам ЄС потрібно закачати до жовтня цього року приблизно на 20 млрд кубометрів газу більше, ніж у 2021-му. Це лише посилює проблеми з постачанням, з якими ЄС зіткнеться за поступової відмови від російського газу.
Зростання попиту з боку ЄС стимулюватиме розвиток нових газовидобувних проєктів, розширення існуючих підприємств із видобутку газу, а також пошук альтернатив. Терміни спливають. Як ЄС досягти радикальної зміни газового балансу? У який термін цього можна досягти? Розглянемо кілька варіантів.
Середньострокова перспектива (2022)
Зріджений природний газ
Світові потужності з виробництва ЗПГ зростуть цього року на 43 млрд кубометрів. Проте більша частина цього обсягу припаде на проєкти, які працювали 2021-го з неповним навантаженням або простоювали з технічних причин.
Нові ЗПГ-заводи введені в експлуатацію лише в США – нехай і з місячним запізненням, Calcasieu Pass уже відвантажила першу партію ЗПГ. На другу половину 2022-го намічено запуск плавучого заводу Coral Sul на шельфі Мозамбіку потужністю 3,4 млн тонн на рік із родовища Ровума.
Трубопровідний газ
Норвегія, другий за величиною постачальник трубопровідного газу до Європи, веде видобуток на рівні близькому до максимального. Зазвичай до літа норвежці знижують обсяг постачання. Збільшити кількість експорту до континентальної Європи можна, підтримуючи його на рівні зимових обсягів. Якщо не вистачить пропускної спроможності трубопроводів, можна збільшити постачання з Норвегії до Великої Британії, де є вільні потужності для зберігання. Потім – експортувати газ на континент сполучними трубопроводами між Великою Британією та Європою.
Можливості додаткових поставок газу з Північної Африки обмежені. Алжир, який постачає трубопровідний газ до Італії та Іспанії, не має вільних виробничих потужностей. Ймовірно, їх немає й у Лівії.
Розробка родовищ Румунії просувається повільно. Компанія Black Sea Oil&Gas оголосила про початок видобутку в другому кварталі 2022-го. Продуктивність – 1 млрд кубометрів газу на рік. Запуск проєкту затримався через нові закони, що гальмують інвестиції в енергетичний сектор. З тієї ж причини запізнюється інший проєкт – Neptun.
Газопровід TAP Південного газового коридору запустився 2021-го і нарощує темпи прокачування. 2022-го він вийде на потужність 11 млрд кубометрів на рік.
Значні вільні виробничі потужності є у Туркменістану. Ця країна здатна зробити непрямий внесок у реалізацію європейського плану. Великі обсяги туркменського газу можна постачати до Азербайджану та Туреччини. Мета – вивільнити для європейського ринку скраплений природний газ, який зараз закуповує Туреччина. Це можна зробити трьома способами:
1. Негайно затвердити будівництво 78-кілометрового трубопроводу для доставки 5 млрд кубометрів газу до Азербайджану з туркменського родовища Магтимгули.
2. Негайно збільшити обсяг постачання газу за своп-угодою між Іраном та Азербайджаном з 2–3 млрд до 4–6 млрд кубометрів.
3. Оскільки в 2001 році Іран постачав до Туреччини не власний, а туркменський газ, укласти своп-угоду з Іраном на постачання близько 5 млрд кубометрів газу до Туреччини. Це максимальний обсяг, який може прокачувати газотранспортна інфраструктура.
Економія та альтернативні джерела енергії
План ЄС передбачає потенційну економію 14 млрд кубометрів газу в житловому секторі. Це реалістичні цифри. Споживачі в ЄС уже кілька місяців страждають від високих цін на енергоносії. Взимку 2022–2023 вони почнуть скорочувати споживання газу та електроенергії.
Нарощування вітряних та сонячних електрогенеруючих потужностей має знизити потребу в енергії, що виробляється за допомогою газових генераторів. Ненадовго можна також збільшити імпорт вугілля зі США. Але, за винятком деяких балканських країн, ЄС не розглядатиме вугілля як альтернативу газу з екологічних міркувань.
Загалом план ЄС із заміщення в 2022 році близько 100 млрд кубометрів російського газу виглядає нереальним. На світовому ринку зʼявиться більше ЗПГ, але Євросоюзу доведеться конкурувати за нього з Азією. Європа може розраховувати не на 50 млрд, а, найімовірніше, на 30 млрд кубометрів ЗПГ. Більш реалістична мета – додатково поставити до Європи 10 млрд кубометрів трубопровідного газу. Щодо економії, то в житловому секторі це можливо. Але на енергію вітру та сонця не можна покладатися на 100%: її виробництво залежить від погоди.
Загалом, план Єврокомісії передбачає, що всі ці заходи мають спрацювати синхронно та дуже чітко. Перебої в роботі потужностей із виробництва ЗПГ або, наприклад, поломка станції насосно-перекачувальної станції трубопроводу зруйнують весь план.
Середньострокова перспектива (2023–2024)
Враховуючи ймовірність зриву термінів та невелику кількість нових газових проєктів, 2022-й, найімовірніше, буде підготовчим.
У 2023-му та 2024-му нових потужностей з постачання ЗПГ буде введено в дію дуже мало. Виробництво на родовищі Greater Tortue біля берегів Сенегалу та Мавританії потужністю 2,5 млн тонн на рік розпочнеться 2023-го. Цього ж року має наростити виробництво плавучий ЗПГ-завод Coral Sul у водах Мозамбіку.
Якщо в другій половині 2022 року буде збудовано зʼєднувальний трубопровід Caspian Connector, то його потужність можна підвищити ще на 5–7 млрд кубометрів шляхом невеликої добудови інфраструктури на туркменському боці.
Турецьке родовище Сакарʼя в Чорному морі має запрацювати в 2023 році. Ймовірно, запуск пройде за планом. Введення в експлуатацію приурочили до 100-ї річниці заснування Турецької Республіки, тому на добудову не шкодуватимуть грошей.
Перша фаза проєкту розрахована на постачання 10 млн кубометрів газу на добу (3,65 млн тонн на рік). Постачання розпочнеться наступного року. Але галузеві аналітики вважають, що проєкт зможе вийти на значні комерційні обсяги не раніше кінця 2024-го або навіть 2025-го.
Для ЄС цей проєкт має два плюси. Перший – Туреччина зможе постачати якусь кількість трубопровідного газу на південь Європи. Другий – проєкт вивільнить для ЄС частину ЗПГ, яку купували турецькі споживачі.
У квітні 2022 року між італійською Eni та алжирською Sonatrach у присутності премʼєрміністра Італії Маріо Драгі підписано угоду про збільшення поставок до Італії трубопроводом TransMed. Постачання розпочнеться наприкінці 2022-го. Eni заявила, що угода передбачає поступове збільшення прокачування до максимального рівня 9 млрд кубометрів 2023-го або 2024-го. Успіх проєкту багато в чому залежить від того, чи будуть усунуті виробничі проблеми на існуючих видобувних підприємствах. Вводити в дію нові потужності чи розширювати виробництво найближчим часом не планується.
Довгострокова перспектива (2025 рік та в подальшому).
За три-чотири роки галузь зможе перерозподілити капітал та робочу силу, а також мобілізувати ресурси для досягнення екологічних цілей 2050-го.
Наразі будується багато установок із виробництва ЗПГ, які будуть введені в експлуатацію у 2025–2028 роках. Сюди входять проєкти LNG Canada (14 млн тонн на рік) та два проєкти на узбережжі Мексиканської затоки в США – Golden Pass (16 млн тонн на рік) та Driftwood (27,6 млн тонн на рік). Ще 32 млн тонн на рік виготовлятимуть чотири нові установки, що будуються в Катарі. Загалом, світові потужності з виробництва ЗПГ зростуть з приблизно 450 млн тонн на рік до понад 550 млн тонн на рік до 2028-го.
До 2028 року турецьке родовище Сакарʼя має виробляти 14,6 млн тонн газу на рік.
Поки що незрозуміла доля румунського проєкту Neptun Deep з видобутку газу в Чорному морі. Родовище було відкрито компанією ExxonMobil спільно з OMV Petrom у 2012-му. Геологорозвідувальні роботи завершено у 2016-му. Але юридичні перешкоди та нова система прогресивного оподаткування змусили ExxonMobil у грудні 2019 року вийти з проєкту. Компанія витратила на нього $750 млн.
Проєкт не закрито: румунська газова компанія Romgaz у листопаді 2021-го купила у ньому 50-відсоткову частку Exxon Mobil за $1,06 млрд. Остаточне рішення щодо програми видобутку буде ухвалено у 2023 році. Виробництво може розпочатися приблизно у 2026–2027 роках. Запаси родовища оцінюються в 42–84 млрд кубометрів, річний видобуток – у 5–6 млрд кубометрів.
Реальні терміни
ЄС може досягти прогресу в заміщенні російського газу вже цього року. Але головне перегрупування сил відбуватиметься в 2023-му та 2024-му роках. У цей період може статися те, чого ЄС сподівалася досягти в 2022-му, ще до запуску нових ЗПГ-проєктів, намічених на 2025-й. Подолати серйозні перешкоди. Наголос на екологію останніми роками призвів до значного скорочення інвестицій у газовий сектор. Для розширення потрібні ресурси. Їх дефіцит не дає змоги основним гравцям швидко нарощувати видобуток. Більшість країн Європи просто не готові сплачувати за втрату великого постачальника.
Ще один фактор – встановлення регазифікації ЗПГ у Європі. Іспанія та Португалія мають найбільші вільні потужності, але постачання газу до інших країн Європи обмежено малою пропускною спроможністю сполучного газопроводу «Іспанія–Франція». Велика Британія теж має вільні потужності, і вона могла б стати «газовим мостом». Але щоб постачати газ у континентальну Європу, потрібно задіяти всі зʼєднувальні трубопроводи.
Щоб ввести в дію нові європейські потужності з регазифікації, знадобиться два-три роки на планування, затвердження проєктів та будівництво.
Потрібно вирішити й інші регіональні проблеми. Не всі країни ЄС купують російський газ. Німеччина – головний імпортер. В Іспанію та Португалію він не надходить. Якщо Німеччина просто перестане приймати газ із Росії, то зіткнеться з економічними труднощами, а Іспанія – ні. Тоді треба буде перерозподіляти тягар втрат, аби Німеччина, економічний локомотив ЄС, менше постраждала.
ЄС опинився у складному становищі. Європа хоче позбавити Росію доходів від продажу газу з геополітичних мотивів, але якщо це зробити відразу, в ЄС можливі сильні економічні та соціальні потрясіння. Для того щоб помʼякшити їх і витіснити Росію зі свого енергетичного балансу, ЄС знадобляться винахідливість і ретельне планування.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
