НАТО – просто страшилка для залякування російської громадськості, набагато більше Володимира Путіна лякає демократія ЄС, вважає колишній генсек НАТО Джордж Робінсон, який дев'ять разів особисто зустрічався з Путіним
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Є стара приказка: «У Росії за двадцять років змінюється все, а за двісті років – нічого».
Можливо, в цьому і криється причина кризи, яка здавалася немислимою, а стала невідворотною.
Останні кілька тижнів я разом з усім світом ставив питання: що відбувається в голові у людини, яка сама віддала наказ про вторгнення до суверенної держави 2022-го? В голові того, з ким я зустрічався девʼять разів у Кремлі та Брюсселі. З якою плідно співпрацював. З якою ми створили Раду «Росія – НАТО», де Росія на рівних сиділа за столом переговорів.
У голові людини, яка особисто підписала угоди, що гарантують право держав, зокрема України, «обирати способи забезпечення власної безпеки та непорушності кордонів». У голові того, хто запитував мене: «Коли ви запросите Росію до НАТО?»
Я запитую: «Яка ідея фікс перетворила цю людину на чудовисько, що порушує суверенітет сусідньої країни і заперечує її існування? Що змінило цього колишнього співробітника КДБ, який минулого тижня публічно принизив главу власної служби зовнішньої розвідки на очах у враженого світу?
Багато хто вважає, що він параноїдально боїться вступу України до НАТО. Я з цим не погоджуюся. Не думаю, що організація, яку я раніше очолював, розпалила у голові Путіна пожежу. НАТО – це просто страшилка для залякування російської громадськості.
Його справжній та цілком обґрунтований страх – це страх перед демократією. Він бачив, як прагнення колишніх комуністичних країн вступити до Євросоюзу остаточно та докорінно їх змінило. Його лякає ЄС.
Країни, що йдуть шляхом демократії – з вільною пресою, вільними виборами, верховенством права та перехідною економікою, – серйозний виклик путінській моделі жорсткого авторитаризму. Його запалена уява малює картину: якщо Україна добровільно рухається у цьому напрямку, то що буде в Білорусі, де наростають протести, у Вірменії, Казахстані та Азербайджані? Це надто близько до Росії.
Це збройний напад на порушення міжнародного права та Статуту ООН, це вторгнення до сусідньої словʼянської країни – ознака слабкості, вразливості перед невблаганним натиском демократії.
Що нам зараз робити? Твердо і рішуче стояти пліч-о-пліч з українським народом.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Надавати захисникам допомогу грошима та постачанням. Зробити Україну для Росії новим Афганістаном.
Кріпити нашу власну оборону та захистити наші демократичні цінності. Переконати Путіна та його генералітет у непорушності 5-ї статті НАТО, яка гарантує колективну оборону, та у небезпеці для його батьківщини, якщо він надумає переступити цю межу.
Ми повинні мобілізувати весь світ проти цього акту насильства і зробити так, щоб санкції жорстоко вдарили по Кремлю та вплинули на перебіг його думок.
Нагадаю, що Путін сказав у травні 2002-го, коли стояв поруч зі мною в Римі на саміті «НАТО – Росія»: «Росія завжди відігравала найважливішу роль у міжнародних справах. Але проблема для нашої країни полягала в тому, що довгий час складалася ситуація, коли на одному боці була Росія, а на іншій – решта світу… Нічого доброго з протистояння між нами та рештою світу не вийшло».
Це було вірно тоді, та ще більше вірно зараз.
Цей матеріал написаний витягами з промови, яку Джордж Робертсон виголосив у британській Палаті лордів 25 лютого.
