Ювал Ной Харарі: Найгірший сценарій – це поділ людства на біологічні касти /Фото Vicens Gimenez
Категорія
Лідерство
Дата

Ювал Ной Харарі: Найгірший сценарій – це поділ людства на біологічні касти

Vicens Gimenez

У минулому десятилітті викладач Єврейського університету в Єрусалимі Ювал Ной Харарі, 44, став, мабуть, найвідомішим сучасним істориком у світі. Його книги Sapiens і Homo Deus видано мільйонними тиражами й перекладено більш ніж 50 мовами. Чому вони такі популярні? Знати й розуміти історію людства – необхідна навичка для життя в нинішніх умовах, вважає Харарі. Тому говорить про неї просто й зрозуміло. Видавництво Book Chef випустило український переклад коміксу за мотивами Sapiens. Що нового читач дізнається з нього про наш біологічний вид? Які трансформації очікують світ у найближчі десятиліття? У чому Харарі бачить головну загрозу для людства та як її уникнути?

Незабаром виходить український переклад коміксу за вашою книжкою Sapiens. Чому ви вирішили перевести ї ї у формат графічного роману?

Ми хотіли привернути аудиторію, яка не читає науково‑популярних книг. Разом із двома дуже обдарованими художниками Деніелом і Девідом вирішили порушити академічні умовності і вирушити у закамарки історії, де ніхто до нас не бував. Вийшла не ілюстрована версія старого Sapiens, а інноваційне дослідження того, що таке історія і як це – розповідати історію.

Ми зображуємо зустріч Homo sapiens і неандертальців на прикладах шедеврів сучасного мистецтва. Освоєння вогню, навпаки, представлене за допомогою вульгарної реклами. Деякі критично важливі етапи людської еволюції переосмислені як реаліті‑шоу. Про виникнення релігії розказано мовою блокбастерів про супергероїв. Зникнення мамонтів та інших великих тварин описано в жанрі детектива, де суворий поліцейський іде слідами екологічних серійних убивць. Використання візуальної мови увиразнило потребу відповісти на чимало питань. Ми знаємо, що древні Homo sapiens займалися сексом із неандертальцями. Це абстрактний факт. Але якщо ви хочете це намалювати, вам потрібно бути конкретним. Зобразити чоловіка‑сапієнса і жінку‑неандертальця? Жінку‑сапієнса і чоловіка‑неандертальця? Можливо, гей‑пару? Який у них має бути колір шкіри? Homo sapiens прийшли з Африки, а неандертальці були європейцями. Чи означає це, що Homo sapiens були темношкірими, а неандертальці – світлошкірими? Нам довелося звертатися до спеціальної літератури і досліджувати безліч питань.

Ви з’являєтеся в книзі як один з ї ї героїв. Звідки виникла така ідея?

Спочатку я був проти. Але мій чоловік, який колись був учителем коміксів, мене переконав. Я погодився за умови, що не буду єдиним персонажем, який усе пояснює в книзі. Тому разом зі мною з’являється низка інших учених. Важливо донести думку про те, що наука – це результат спільних зусиль, а науковці іноді сприймають речі по‑різному.

Що у вас виходить краще, ніж у інших?

Як історик я чудово розумію силу історій. А як людина, що намагається подолати розрив між науковим співтовариством і публікою, я знаю, що подолати його можливо тільки за допомогою сильних історій. Здебільшого люди мислять історіями, а не фактами, рівняння ми або статистикою. Коли вчені вступають у публічні дебати про зміну клімату або про штучний інтелект, їм часто не вдається зацікавити аудиторію. Вони вважають, що достатньо бомбардувати людей фактами. Так працює наукове співтовариство: якщо у вас є гарна історія, але немає підтверджувальних фактів, вашу статтю не надрукують у Nature або Science. А якщо ви пишете погано, проте маєте цікаві факти, вас, найімовірніше, опублікують. Багато дослідників думають, що з публікою потрібно працювати так само, але це помилка.

Хто максимально вплинув на ваш розвиток?

На мене вплинули багато авторів, учених і художників. Більше за всіх, мабуть, Джаред Даймонд. Його книга «Зброя, мікроби і сталь» продемонструвала, як учені можуть розв’язувати найважливіші проблеми історії в доступний для широкої публіки спосіб. Це надало мені сміливості і стало прикладом для написання Sapiens.

У сфері філософії одна з найважливіших для мене книг – «Джерела себе» Чарльза Тейлора. Це, напевно, найпроникливіша праця про західну цивілізацію і про те, як європейці розуміють себе і світ.

У студентські роки дуже важливу роль у моєму житті відіграв професор історії Hebrew University Бенджамін Кедар. Не знаю, чи став би я ученим без його керівництва і підтримки.

Яку велику мету чи амбіцію ви хочете реалізувати?

Моя місія – спробувати сфокусувати глобальну розмову. Люди потопають у неймовірній кількості непотрібної інформації, і питання, на чому зосередитися, стає величезним викликом. Ми можемо годинами дивитися смішні відео з котиками, не звертаючи уваги на глобальне потепління. Мені приємно бачити, що мої книги допомагають задуматися про важливі проблеми людства. Які головні виклики стоять перед людством? І як із ними впоратися? Три виклики, подолати які можна лише за допомогою глобальної співпраці, – це ядерна війна, екологічний колапс і технологічна трансформація (disruption). Уряд України не зможе захистити українців від ядерної війни або глобального потепління, якщо не співпрацюватиме з урядами ЄС, США, Китаю та інших дерожав. Ви не можете розраховувати на те, що український уряд зможе запобігти руйнівному впливові штучного інтелекту (ШІ) та біоінженерії – він не контролює всіх учених та інженерів у світі. Припустимо, Україна заборонить виробляти автономні системи зброї і створювати дітей за допомогою генної інженерії. Але як це допоможе, якщо США продукуватимуть роботів‑убивць, а китайські інженери – генетично модифікованих суперлюдей? Дуже скоро, побоюючись відстати, Україна відчує спокусу порушити власну заборону.

Ось чому мене турбує зростання кількості політиків‑популістів: вони не пропонують життєздатного плану на майбутнє. Коли популіст каже: «Моя країна понад усе!» – і кричить про імміграцію, запитайте його: «Які ваші плани щодо запобігання ядерній війні і зміні клімату? Як регулювати штучний інтелект? Чи може одна країна домогтися успіху без глобального співробітництва?»

Якщо ми не розв’яжемо цих трьох проблем, ніщо інше не матиме великого значення, а єдиний спосіб цього досягти – глобальна співпраця. Який сенс загороджуватися стіною від іммігрантів, якщо вашу країну спустошить глобальне потепління або колонізує іноземний штучний інтелект?

Які ключові навички та компетенції знадобляться людям у XXI столітті?

Очевидно, що за кілька десятиліть ринок праці кардинально зміниться під впливом штучного інтелекту й робототехніки. Багато, якщо не більшість, професій до 2050 року зникнуть: люди більше не будуть шити сорочок, кермувати таксі, діагностувати хвороби, продавати страхування, викладати хімію.

Страх перед машинами, які витісняють людей з ринку праці, звичайно, не новина. Колись такі побоювання були безпідставними. Але штучний інтелект відрізняється від машин. Машини перебирали на себе фізичну працю, а ШІ вторгається у зону розумових здібностей. Ми не знаємо третього виду здібностей, крім фізичних та розумових, у яких люди завжди матимуть перевагу.

«Якщо ви спробуєте зберегти стабільну ідентичність, світ промчить повз вас»

У міру зникнення старих робочих місць з’являться нові. Але більшість із них, імовірно, вимагатимуть високого рівня знань і творчого потенціалу, а отже, некваліфіковані робітники так і залишаться ні при чому. 2040 року касир або водій вантажівки, які втратили роботу через ШІ, навряд чи зможуть перекваліфікуватися у вчителя йоги або інженера. У них не буде необхідних навичок.

Найкраща порада, як підготуватися до майбутнього, – розвивати емоційний інтелект і психологічну стійкість. Традиційно життя складалося із двох послідовних частин: навчання та роботи. У першій ви будували стабільну ідентичність, набували особистих і професійних навичок, у другій – покладалися на ідентичність і навички, щоб заробляти на життя і робити внесок у розвиток суспільства. Але традиційна модель застаріває. Єдиний спосіб залишитися в грі – навчатися протягом усього життя, перевинаходжуючи себе знову і знову.

Зміни зазвичай викликають стрес. Після певного віку більшість людей не хочуть ставати іншими. Коли вам 16, усе ваше життя – це трансформації. Змінюються тіло і розум, усе перебуває в русі. Ви винаходите себе. До 40 ви вже не хочете змін. Ви хочете стабільності. Але у XXI столітті ви не зможете насолодитися цією розкішшю. Якщо ви спробуєте зберегти стабільну ідентичність, стабільну роботу, стабільний світогляд – ви залишитеся позаду, а світ пронесеться повз. Людям потрібна надзвичайна емоційна врівноваженість, щоб іти через нескінченний шторм і справлятися з дуже високим рівнем стресу.

Ви мусите відмовитися від того, що робите добре, і ризикнути зазнати невдачі. Вам доведеться змінити навіть вашу особистість. Аби постійно трансформуватися, люди мають зжитися із невідомістю, хаосом і промахами, не втрачаючи душевної рівноваги.

Більшість шкіл вчать абсолютно протилежного. Вони змушують дітей боятися невідомості, хаосу і невдач. Вас вчать єдино правильної відповіді. Я часто стикаюся з цим в університеті. Коли я розповідаю студентам про хаос світу, хтось мене обов’язково запитує: «А яка правильна відповідь? Що ми повинні написати в тесті?»

Найважливіше, чого ми повинні вчити дітей, – радіти, а не опиратися змінам. Раніше освіта створювала ідентичність, подібну до кам’яних будинків, – з глибоким фундаментом і міцними стінами. Тепер потрібно будувати ідентичності як намети, котрі легко скласти і переставити.

Звичайно, навчити цього значно важче, ніж змусити визубрити дату знаменитої битви або рівняння з фізики. Самі вчителі зазвичай не мають розумової гнучкості, якої вимагає XXI століття. Але якщо викладачі не знають, як справлятися зі стресом і невідомістю, то як вони можуть навчити цього дітей?

Які песимістичний і оптимістичний сценарії на найближчі 20 років?

Подвійна революція в біотехнологіях та IT дасть нам божественну силу творення і руйнування. Проте технології не пояснюють нам, як їх використовувати. У ХХ столітті одні суспільства використовували силу електрики, поїздів і радіо для створення тоталітарних диктатур, а інші – для ліберальних демократій. Нові технології теж можна застосовувати для будівництва різних типів суспільства.

Мабуть, найгірший сценарій – це поділ людства на біологічні касти. ШІ виштовхне сотні мільйонів людей з ринку праці у новий «непотрібний клас». Люди втратять свою економічну цінність і політичну владу. А біоінженерія дасть змогу незначній еліті перетворитися на надлюдей. Бунт і опір будуть майже неможливі через режим тотального спостереження, який відслідковуватиме не тільки слова і вчинки, а й почуття і думки. Злиття інформаційних та біотехнологій у формі біометричних датчиків дозволить урядові безпосередньо контролювати ваші серце і мозок.

«Найкращі ідеї надходять з тиші. А якщо не надходять, то тиша – найкраще»

У найкращому з можливих сценаріїв нові технології звільнять людей від тягаря хвороб і важкої праці й дадуть кожному змогу досліджувати та повністю розкрити свій потенціал. Біоінженерія зосередиться на лікуванні всього людства, а не невеличкої еліти. ШІ знищить багато робочих місць, але отриманий прибуток використають, аби кожному надати безкоштовне базове обслуговування і можливості реалізувати себе в мистецтві, спорті або взаєминах з іншими людьми. Технології спостереження застосовуватимуть, щоб контролювати уряди, а не громадян, а біометричні сенсори – не для поліцейського нагляду, а для самопізнання. Наразі ми рухаємося до антиутопічного сценарію, переважно через відсутність міжнародного співробітництва. Але ще не пізно змінити курс.

Як ви підтримуєте баланс між творчістю і рутиною?

Коли я працюю, я намагаюся усвідомлювати мінливий стан свого розуму.

Іноді мій розум дуже енергійний і творчий. Тоді я кидаю все і зосереджуюсь на власне творчому завданні (наприклад, написанні нової статті або книги) і можу годинами писати, подорожуючи по хвилях мого розуму. Іноді мій розум ледачий і тупий. Що більше в такий момент я стараюся, то менше в мене виходить. Тоді я відповідаю на електронні листи з університету або переглядаю банківські рахунки.

Я не можу контролювати рух свого розуму. Якби я намагався дотримуватися заздалегідь визначеного розкладу – писати нові статті по понеділках, а вівторки присвячувати бюрократії, – це б не спрацювало.

Я медитую дві години щодня – по годині вранці та ввечері. Мої розум і тіло люблять прості речі. Вдома я щоранку їм кашу, а щовечора – салат, кунжутну пасту тахіні і хліб.

Одна з переваг 44‑річного віку в тому, що я вже досить добре себе знаю і можу робити те, що корисне для розуму й тіла, а не іти за модою. У моді немає нічого поганого. Але ідея про те, що одна дієта або одна робоча звичка однаково корисні для всіх, смішна. Моє тіло і розум відрізняються від вашого, тому те, що корисне вам, може не підходити мені.

Як ви долаєте творчі кризи?

У мене є правило: пиши, тільки якщо тобі справді є що сказати. Я ніколи не беру наперед зобов’язань видати книгу або статтю. Не хочу опинитися в ситуації, коли маю щось написати, а мені нічого сказати. Світ і так переповнений величезною кількістю непотрібних слів. Якщо сказати нічого – краще промовчати.

Найкращі ідеї часто приходять із тиші. А якщо вони не приходять, то тиша – це найкраще. У яких ситуаціях до вас приходять найкращі ідеї? В університеті, коли я працюю зі студентами. Дуже часто вчений вважає думки, що нуртують у його голові, блискучими, але коли він намагається розповісти їх комусь, то виявляється, що вони не мають особливого сенсу. Необхідність пояснювати свої ідеї ізраїльським студентам, які не визнають авторитетів і люблять сперечатися з викладачами, змусила мене відкинути багато понять і поліпшити ті, які я зберіг. Якщо я не можу чогось пояснити першокурсникам, отже, я, мабуть, недостатньо добре це розумію, щоб внести це в книгу.

З ким із історичних особистостей ви хотіли б поспілкуватися?

Я б хотів поговорити з Буддою – він здається мені єдиною людиною в історії, яка дійсно розуміла, що таке життя. Я б також хотів поговорити з Михайлом Горбачовим, який відмовився від більшої влади, ніж будь‑хто інший у світовій історії, і привів багаторічну холодну війну до мирного результату, не вдаючись до насильства. Якби Горбачов діяв як Чаушеску чи Мілошевич, можливо, нікого з нас сьогодні не було б серед живих.

Якою була найкраща порада, яку ви отримали у своєму житті?

Підлітком я дуже хотів знати, чому в житті стільки страждань і що з цим робити. Але всі відповіді, які я черпав від оточення і з книг, були ретельно продуманою вигадкою: релігійні міфи про богів і небеса, націоналістичні міфи про батьківщину та її історичну місію, романтичні міфи про любов або капіталістичні – про економічне зростання. Мені вистачило розуму усвідомити, що це, ймовірно, все вигадки, але я уявлення не мав, як знайти правду.

Коли я писав докторську дисертацію в Оксфорді, мій добрий друг рік переконував мене піти на курс медитації Віпасана. Я думав, що це якийсь забобон, і, оскільки мені не було цікаво слухати ще одну міфологію, я відмовлявся. Та зрештою він мене переконав.

Я дуже мало знав про медитацію і вважав, що вона має містити всілякі містичні теорії. Тому я був вражений тим, наскільки практичним виявилося це вчення. Шрі Сатья Нараян Гоєнка вчив сидіти із заплющеними очима, зосередивши всю увагу на диханні. «Не робіть нічого,– не втомлювався повторювати він,– не намагайтеся контролювати дихання або дихати яким‑небудь певним чином. Просто усвідомлюйте реальність теперішнього моменту, хоч би якою вона була. Коли дихання входить, ви просто усвідомлюєте: дихання входить. Коли дихання виходить, ви просто усвідомлюєте: дихання виходить. А коли ви втрачаєте концентрацію і ваш розум починає блукати у спогадах і фантазіях, ви просто знаєте: тепер мій розум відволікся від дихання».

Це була найважливіша річ, яку мені коли‑небудь говорили. До того, як я почав медитувати, я думав, що знаю себе добре і контролюю своє життя. Але спроба іти за простими інструкціями з медитації хоча б один день змусила мене зрозуміти, що я помилявся.

Медитативний ретрит тривав 10 днів. Зосередитися на реальності теперішнього моменту було неймовірно складно, бо розум постійно намагається уникнути зіткнення з неприємною реальністю. За ці 10 днів я дізнався про себе і про людей загалом більше, ніж за все своє попереднє життя.

Чи була у вашому житті невдача, яку ви перетворили на перемогу?

Коли я ріс, Ізраїль був дуже гомофобною країною: бути геєм було ледь не найгіршим провалом у житті. По телевізору можна було побачити навіть злодіїв та вбивць, зображених героїчно – як гангстерів із голлівудських фільмів. Але геїв або не існувало, або їх показували як найжалюгідніших істот на світі. Здавалося, що бути гангстером значно краще, ніж геєм.

Мені часто казали, що хлопчикам мають подобатися лише дівчатка, і я вірив у це. Мені знадобилося чимало часу, аби усвідомити, що це тільки історія, вигадана людьми, а в реальності деякі хлопчики люблять інших хлопчиків, і я один із них.

Подолання ідеї про те, що бути геєм – це невдача, стало найціннішим уроком у моєму житті. Я зрозумів, як важливо бачити різницю між реальністю і вигаданими історіями. І що, коли реальність вступає у конфлікт із вигаданими історіями, ліпше вірити реальності.

Як учений, я постійно запитую себе: «Що таке реальність? Забудь усі людські вигадки про світ. Що є правда про світ?» Було складно рости геєм у гомофобному суспільстві, але, гадаю, це зробило мене значно кращим науковцем.

Опубліковано в сьомому номері журналу Forbes (січень-лютий 2021)

Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків