Найважливіше. Мирослав Слабошпицький про світовий успіх «Племені» та роботу з Голлівудом

Я кінорежисер. У моєму випадку це вичерпний опис. Як пояснити дитині, що займаєшся квантовою фізикою? Кіно — це і є квантова фізика. Ще я чоловік. Хобі та інших занять, крім роботи і сім’ї, у мене немає.

Я не знімаю кіно заради заробітку. Робота над фільмом займає від двох до чотирьох років. Чимось не дуже важливим так довго займатися немає сенсу. Кожна картина змінює моє життя і мою особистість. «Плем’я» отримало найбільше фестивальних нагород серед українських стрічок. На YouTube фільм подивилися 50 млн осіб. Плюс прокат по всьому світу, покази на платформах рівня Netflix.

Фільм-прорив — це насамперед індивідуальний успіх режисера, а не країни. Брендів національного кіно мало: французька нова хвиля, румунська хвиля. Чи буде українська? Подивимося.

Я написав сценарій, який купила одна з найбільших голлівудських кіностудій. Але я не вірю в підручники з написання сценаріїв. Мене вразило інтерв’ю одного сценариста масового кіно на кшталт «Піратів Карибського моря». Обдумуючи сценарій, він сідає в машину і їздить містом, доки не настане осяяння. Народження історії — завжди момент осяяння.

Потрібно вміти записати свою ідею фільму на аркуші паперу, що є напохваті. Круті історії — це просто. Однієї історії для хорошого кіно замало. Між фільмом і глядачем має виникнути хімія. Якось на фестивалі я дивився румунський фільм «Смерть пана Лазареску» з естонськими субтитрами. Я цих мов не знаю, а там — суцільні діалоги. Проте я все зрозумів. Коли фільм тебе втягує, це головне.

Іноді все ідеально, а стрічка не злітає. На кожну історію успіху припадають тисячі провалів. Тому продюсери шукають high concept with low budget: фільми, які принесуть набагато більше, ніж у них вкладено. Усі мріють про нову «Відьму з Блер» або «Паранормальне явище». «Плем’я» — саме така кінокартина.

Кілька років я працюю над фільмом «Антропоцен». Це історія про Чорнобиль, про взаємини з радіацією. У 2012 році я зняв короткий метр «Ядерні відходи», який приніс мені «Срібного леопарда» на фестивалі в Локарно. З «Антропоценом» ми пройшли всі етапи пітчингу, але Держкіно завалило першу міжнародну копродукцію режисера, чий фільм прогримів на весь світ. Наразі перекладаємо сценарій англійською: будемо знімати англомовний фільм.

Я перфекціоніст і control freak. По-іншому в моїй професії неможливо. Інакше навіщо це все? Я завжди думаю, як докрутити і поліпшити. Це моя форма креативності.

Моменти гострого щастя? Наприклад, коли відчуваєш, що в тебе вийшло. Пазл склався, все вдалося. Найпотужніша ін’єкція дофаміну. Це не можна ні прорахувати, ні симулювати. Щастя творіння ні з чим не порівняти.

Успіх — дуже миттєва штука. А іноді загострюється синдром самозванця. Уявіть: ви робите чотири-п’ять хороших фільмів. Увесь час успіх, усе по висхідній. І тут «Плем’я» — зліт ракети. Ви берете участь у європейських фестивалях: ходите на зустрічі, щопівгодини даєте інтерв’ю. Одного разу я не зміг пригадати, у якій країні перебуваю.

Кризи — це моменти між успіхами. Нормальний режисер усе життя страждає. Або від того, що ніяк не почне знімати, або на зйомках щось іде не так. Ви постійно перебуваєте під величезним тиском.

Із кризами я справляюся просто — працюю. Нині в мене сім проєктів на різних стадіях.

Зйомки — це дуже короткий проміжок у роботі режисера. Всього 40, 50, 70 днів, що проходять у напівнепритомному стані. Постріл стартового пістолета — і помчали. Ненавиджу давати й отримувати поради. Я за конкретну допомогу в розв’язанні завдань.

Найкраще рішення в моєму житті — одружитися. А ще — завжди наполягати на своєму, обстоювати принципи й не торгувати переконаннями. Берегти свою самість і битися за неї на смерть. Ці рішення привели мене туди, де я сьогодні.

Пам’ятаєте, в Орвелла в Animal Farm був кінь, який казав: «Я працюватиму ще більше»? Це я. Я хочу робити свою справу ще краще і краще. Більше знімати. Повсякчас прогресувати. Інакше вмикається режим вмирання. А хочеться, як Клінт Іствуд, запалювати хоча б до 90.

Кризи — це моменти між успіхами. Нормальний режисер усе життя страждає. Ви постійно під тиском

Опубліковано у другому номері журналу Forbes (липень-серпень 2020)