Добробут людей не покращувався рівномірно впродовж історії – він злетів від початку ХIХ століття. Тоді тривалість життя зросла майже вдвічі, а розмір доходу на душу населення на планеті злетів у чотирнадцять разів. Що стоїть за цим поворотом?
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Умови життя англійського фермера на початку XVI століття були подібними до умов китайського раба ХІ століття, маянського селянина 1500 років тому, грецького скотаря у IV столітті до н.е. чи єрихонського пастуха 11 тисяч років тому, описує професор економіки в університеті Брауна Одед Галор у книжці «Подорож людства». Все змінилось наприкінці XIX-го – на початку ХХ-го століття разом із появою центрального водопостачання, телефонів, радіо, електричного освітлення. Як людство опинилось на цьому етапі розвитку та що йому передувало?
Одна з найкращих бізнес-книжок 2022-го, «Подорож людства» детально досліджує, як еволюціонувало суспільство – та чому цей розвиток був настільки нерівномірним по всьому світу.
Forbes публікує уривок з книги Галора, присвячений причинам дивовижного стрибка якості життя людей у ХІХ столітті. Українською мовою «Подорож людства» вийшла у видавництві «Наш Формат» навесні 2023-го року.
Обітований край
Наприкінці ХІХ століття переважна кількість людей на планеті мешкала в оселях без електричного струму, водопостачання, вбиральні, каналізації та центрального опалення. Харчувалися здебільшого бідно й одноманітно, холодильників не мали, а про пралки та посудомийки годі й говорити. Радіо щойно винайшли, телебачення та комп’ютерів не існувало, спілкування телефоном було вкрай обмеженим, а саме́ уявлення про мобільний телефон чи інтернет видалося б більшості людей якоюсь чорною магією.
Але ці обставини стрімко змінилися. У США частка домогосподарств, під’єднаних до центрального водопостачання, зросла від 24 % 1890 року до 70 % 1940-го, а частка домогосподарств із ванною кімнатою – від 12 до 60 %. У 1900 році електричне освітлення було неабиякою рідкістю, але вже в 1940-му до електромережі було під’єднано мільйони будинків, 80% з яких мали електричне освітлення. Центральне опалення, яке з’явилося на початку ХХ століття, швидко поширилося в Сполучених Штатах, а 1940 року тепло там постачали до 42 % домогосподарств. І хоча ще кілька десятиліть тому більшість американських родин і мріяти не могла про автомобіль, холодильник чи пральну машину, 1940 року 60 % родин мали авто, 45 % – холодильник, 40% – пралку. Схожі тенденції сформувалися в цей час у решті західних країн, а в інших регіонах світу вони почали набирати обертів у другій половині століття. За цими цифрами стоїть такий масштаб підвищення рівня життя пересічного громадянина, який нам, сучасним людям, що ніколи не жили без центрального водопостачання, електричного струму і ванної кімнати, дуже важко осягнути.
Поза всяким сумнівом, здоров’я – один з найважливіших чинників якості життя, і в цій площині світ теж зробив величезний стрибок. Задовго до появи сучасної медицини (у другій половині ХХ століття) французький науковець Луї Пастер зробив внесок у визнання мікробної теорії захворювань, унаслідок чого на початку ХХ століття у великих містах проклали каналізацію та водогін; це увінчалося кардинальним зниженням смертності від інфекційних хвороб. Упродовж наступних десятиліть з’явились і поширилися щеплення від різних недуг, зокрема віспи, дифтерії та кашлюка, завдяки чому смертність знову знизилася.
На тлі безпрецедентного поліпшення життя неабияк зросла і його тривалість. Багато тисячоліть дохід на душу населення тримався на межі виживання, а тривалість життя коливалась у вузькому діапазоні – від тридцяти до сорока років. Проте в середині ХІХ століття, коли почалося безпрецедентне збільшення доходу на душу населення, тривалість життя злетіла.
Стан здоров’я населення змінився на краще, і це зміцнило позитивний взаємозв’язок між технологічним прогресом і капіталовкладеннями в людину. Технологічні зрушення сприяли зменшенню смертності та збільшенню тривалості життя, що так само додало стимулів для інвестицій в освіту і нових технологічних відкриттів. Скажімо, викорінення малярії в Південній Америці на початку ХХ століття (а в таких країнах, як Бразилія, Колумбія, Мексика, Парагвай і Шрі-Ланка це сталось у середині та наприкінці століття) позитивно вплинуло не лише на здоров’я дітей, а й на їхню освіту, навички і потенційний дохід на кілька десятиліть уперед.
У 1876 році Александер Ґрем Белл здійснив перший дзвінок щойно винайденим телефоном. На початку ХХ століття в Америці лунали дзвінки приблизно 600 тисяч таких апаратів, а 1910 року їхня кількість зросла вдесятеро, сягнувши 5,8 мільйона. У цей період рівень користування телефонами на душу населення був спільномірно високим у Данії, Швеції, Норвегії та Швейцарії. Важко осягнути, як разючо змінилася якість життя людей у різних куточках планети на початку ХХ століття: зненацька вони отримали змогу спілкуватися з рідними, друзями й колегами з віддалених місць, не чекаючи на лист у відповідь і не витрачаючи величезних сум на короткі телеграми.
Винаходи того періоду мали неповторний культурний вимір. У 1877 році Едісон винайшов фонограф, котрим, як він сподівався, користуватимуться для запису важливих політичних промов і викладання красномовства. Проте в 1890-х ці пристрої програвали музику в кафе й ресторанах, а на початку ХХ століття вони потрапили в приватні оселі. Найповніший доступ до культури та розваг суспільство отримало з появою радіо, яке створив 1895 року італійський винахідник Ґульєльмо Марконі.
Технології бездротового передавання інформації з’явилися наприкінці ХІХ століття. Перша світова війна дещо затримала вихід радіотехнологій на відкритий ринок, тож комерційна трансляція вперше відбулась у США в листопаді 1920 року. У 1895-му брати Люм’єри провели в Парижі перший кінопоказ, а на початку ХХ століття зросла популярність кінотеатрів, які перетворили Чарлі Чапліна, Мері Пікфорд та інших акторів і акторок на світових зірок. Невдовзі чорно-біле німе кіно поступилося місцем кольоровим фільмам зі звуком, а 1939 року десятки мільйонів кіноманів з різних куточків світу приголомшив різнобарвний «Чарівник країни Оз».
Паралельно з неймовірним технологічним прогресом і неабияким підвищенням рівня життя в першій половині ХХ століття людство зазнало низки катастроф. Десятки мільйонів людей загинули в окопах Першої світової війни та під час пандемії іспанки. Велика депресія посіяла в багатьох країнах не лише злидні та безробіття, а й страшний політичний екстремізм, а через десять років пролунав перший постріл сповненої жорстокості Другої світової війни.
Та навіть жахливі події останніх ста років не перекреслили нового етапу в стійкому економічному розвиткові й не збили людство з траєкторії прогресу. Якщо розглянути ситуацію в широкому контексті, після кожної катастрофи рівень життя людства загалом швидко відновлювався.
Цей прогрес приблизно відбиває безпрецедентне збільшення доходу на душу населення, що почалося в усьому світі разом з демографічним переходом. Із 1870 до 2018 року середньосвітовий рівень доходу на душу населення зріс у неймовірні 10,2 рази, до 15 212 доларів на рік.
З відстані видно, що панівна тенденція останніх двохсот років – це перехід від світу, який населяли переважно неписьменні злиденні фермери, що безперестанку гарували, убого харчувались і народжували багато дітей, майже половина з яких помирала, так і не досягнувши дорослого віку, – до світу, більшість населення якого народжує дітей, розраховуючи на те, що вони переживуть своїх батьків, люди якого різноманітно харчуються, розважаються і ведуть культурне життя, виконують порівняно менш небезпечну і не таку важку роботу, більше заробляють і довше живуть.
Проте в аналізі життєздатності цього розвитку варто приділити особливу увагу одній масштабній і надзвичайно цікавій зміні, що відбулася за останні десятиріччя: наприкінці ХХ століття умови життя постійно змінювалися на краще не завдяки промисловому виробництву, а можливо, навіть усупереч йому. Що це означає?
Занепад промисловості
У другій половині ХІХ століття на берегах Великих озер у Північній Америці постало промислове місто, яке розвивалося чи не найшвидше в західному світі, – Детройт, що в штаті Мічиган. Його називали «західним Парижем» за видовищну архітектуру та широкі бульвари в оздобі з електричних ламп. Місто розташувалося в самому серці розлогої торговельної мережі, що поєднувала Чикаго з Нью-Йорком та іншими містами Східного узбережжя. На початку ХХ століття Генрі Форд заснував у Детройті надзвичайно успішну компанію Ford Motor Company, яка вже невдовзі почала приваблювати безліч підприємців; місто стало столицею автомобільної промисловості. Свого зеніту воно сягнуло в 1950-х, коли в ньому жило 1 мільйон 850 тисяч людей і воно було п’ятим за розміром у США. Робітники автомобільних заводів заробляли більше, ніж їхні колеги в інших галузях, а виробники машин активно наймали на роботу адміністраторів та інженерів. Висока платня давала спеціалістам змогу будувати розкішні будинки в околицях міста, вечеряти в елітних ресторанах і дивитися вистави в пишних детройтських театрах.
Проте в 1960-х шлях Детройта повернув в іншому напрямку. В автомобільній галузі зросла конкуренція, тож деякі виробники перевезли окремі підрозділи до Мексики, Канади і південних штатів, щоб заощадити на оплаті праці. Після цього люди почали активно виїжджати з міста, цілі райони спорожніли. Економіка Детройта летіла під укіс, а 1967 року там спалахнув п’ятиденний бунт, який забрав життя сорока трьох жителів. Місто загрузло в корупції, злочинності та безробітті. У 2013 році Детройт оголосив про банкрутство: ще жодне місто в Америці не мало таких боргів, як це. Сьогодні населення його втричі менше, ніж у 1950-х, а на багатьох вулицях стоять занедбані будинки – сумний контраст зі славетним минулим.
Випадок Детройта не унікальний. Багато інших міст у промисловому ареалі південного сходу чи середнього заходу США у другій половині ХХ століття зазнали неабиякого занепаду; під впливом цих подій регіон дістав прикре прізвисько Іржавий Пояс. У Британії, Франції, Німеччині й інших розвинених країнах теж є промислові регіони, які процвітали на початку ХХ століття, а потім почали дуже відставати від сусідів. Із 1980 року розвинений світ став свідком повного занепаду виробничих професій. У країнах з розвиненою економікою частка зайнятості у виробничому секторі стрімко впала – від майже 25 % (1970–1979) до приблизно 13 % (2010–2015). З іншого боку, в країнах з новими ринками й економікою, що розвивається, зниження зайнятості у виробничому секторі було незначним – від 13 % (1970–1979) до 12 % (1981–2019); водночас у Китаї цей показник за той самий період стрімко зріс від 10 до 21 %.
У країнах Заходу під час промислової революції рівень життя змінювався на краще насамперед під впливом капіталовкладень у людину і стрімкого технологічного прогресу; ці чинники стимулювали один одного. Технологічний прогрес відбувався у форматі індустріалізації, але підвищення рівня життя не залежало безпосередньо від нього. Безперечно, на початку індустріалізації ці процеси були нерозривними: дохід на душу населення зростав паралельно з розвитком промисловості. Та у ХХ столітті, коли темп технологічних змін у низькокваліфікованих галузях знизився, вплив індустріалізації на рівень життя теж змінився. Низькокваліфіковані галузі не спонукали до капіталовкладень у людину –вони їх блокували, як колись землеробство.
Відносне зниження цінності виробництва позначилося навіть на найрезонансніших політичних подіях останніх років. Дональд Трамп вибудував передвиборчу кампанію 2016 року на обіцянці «повернути американській промисловості велич». Він справді здобув вирішальну підтримку в штатах Іржавого Пояса, таких як Індіана, Мічиган, Огайо та Пенсильванія, а також у регіонах, спустошених безробіттям унаслідок занепаду промисловості.
Ті галузі, які залежали від обмеженого набору базових навичок, скерували подвійний двигун економічного розвитку – технологічний прогрес і капіталовкладення в людину – на освоєння нових секторів, зокрема у сферах послуг, фінансів і цифрових технологій. Занепад промислових міст і регіонів завдав величезної шкоди місцевому населенню: частина старших робітників назавжди втратила дохід, а чимало молодших вимушено покинули свої домівки та виїхали шукати роботу деінде. А втім, завдяки інвестиціям у людський капітал загалом (тут ідеться про всебічну базову освіту і навички широкого застосування) дедалі більше робітників безперспективних галузей дістали змогу перейти в успішні сектори економіки й скористатися вигодами постійного підвищення рівня життя.
Занепад низькокваліфікованих галузей у країнах Заходу підводить нас до важливого висновку: країни, що розвиваються, виграють радше від інвестицій у людський капітал і в галузі з високою кваліфікацією працівників, ніж від розвитку традиційних секторів з низькою кваліфікацією зайнятих у них людей.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
