Важкий джип злетів із траси, кілька разів перекинувся і зайнявся. Повідомлення про це надійшло в поліцію 31 березня, близько о пів на третю дня, від жителя села Романівка Житомирської області. Автокатастрофа сталася на 215-му кілометрі траси Київ – Чоп, на ділянці, що не відзначається аномальною аварійністю. Водій і одна з двох пасажирок загинули на місці.
За кермом Mercedes Benz GLS-350 перебував 64-річний Федір Шпиг – легендарний банкір і підприємець. Разом із матір’ю і тіткою він їхав із Закарпаття до столиці. Мати вижила, але потрапила в реанімацію. Старший син бізнесмена Олександр припускає, що батькові стало погано і він не справився з кермуванням. Могла датися взнаки і втома, адже він гнав машину другий день поспіль, проїхавши близько 1300 км з Києва в село під Мукачевим і назад.
В історії українського бізнесу Шпиг відіграв неабияку роль. Він і його команда створили першу українську компанію-«єдинорога»: у 2005 році австрійська фінансова група Raiffeisen купила банк «Аваль» за $1 млрд. З тими ж партнерами Шпиг збудував «Молочний Альянс», найбільшого переробника молока у країні, ультрасучасну клініку «Оберіг» у Києві і торгово-розважальний центр River Mall площею 140 000 кв. м.
Він дуже поспішав жити. У всіх напрямах
«Шпиг завжди жив на високій швидкості», – згадує 60-річний Сергій Вовченко, який із середини 1980-х дружив і працював із загиблим. «Він дуже поспішав жити, – каже Вовченко, молодший партнер Шпига по «Авалю» і «Молочному Альянсу. – У всіх напрямках».
ГОСПОДАРНИК
Улітку 1992 року Володимир Кулеба, головний редактор популярної на той час газети «Комсомольское знамя», зустрів на вулиці давнього приятеля, 36-річного Федора Шпига. Той, як з’ясувалося, заснував власний банк. Він покликав журналіста в гості. «Шпиг і його друг Саша Деркач (колишній 1-й секретар київського обкому комсомолу. – Forbes) сидять на стільцях у пустій кімнаті, їдять ковбасу і п’ють кока-колу», – згадує побачене Кулеба. У відповідь на здивування – мовляв, і це називається банком, Шпиг підморгнув: «Зате у нас достойний посаг». І зробив жест у стилі бойовиків класу B: відчинив старенький дипломат, набитий радянськими десятирублівками. «Це моя зарплата і заощадження», – так, за словами Кулеби, сказав Шпиг і театрально кивнув 32-річному Деркачу: бери. Як згадує Деркач, він тоді сказав: «Беріть, падлюки, робіть що хочете, але нам потрібні ресурси».
Перш ніж стати банкіром, Шпиг був великою комсомольською шишкою. Незадовго до саморозпуску союзної комсомольської організації у вересні 1991 року він працював керівником справ ЦК українського комсомолу. «Це був величезний фінансово-господарський комплекс: житло, бази відпочинку, готелі, транспорт, видавництво, – розповідає Вовченко, який свого часу очолював ЛКСМУ. – А Шпиг усім цим вправно керував». Попри тотальний дефіцит, завжди були в наявності необхідні запчастини для 30 машин комсомольського автопарку.
Покінчити із прогнилим комсомолом Шпига переконав його давній знайомий Петро Мірошников, який припинив свою комсомольську діяльність у Київському штабі студентських загонів наприкінці 1980-х. Він покликав приятеля в банк «Інко» – одну з перших кредитних установ незалежної України. А в березні 1992-го Шпиг став головою правління нового банку. Звідки взялася назва «Аваль»? Корпоративна легенда каже, що Шпиг взяв словник банківських термінів і вибрав перше до вподоби слово. «Аваль» означає «порука за векселем або чеком».
Акціонерами «Авалю» стали кілька підприємств, що раніше входили в орбіту кер-справ. Контрольний пакет отримав «Інко». У книзі, що друзі видали до 60-річного ювілею Шпига, відносини з «Інко» описані в такому дусі: у якийсь момент «Інко» оголосив додаткову емісію акцій «Авалю», проте забув їх викупити. Додемісію сплатили Шпиг і товариші. Пакет «Інко» скоротився до 24%. У 1997-му він збанкрутував.
Засновник «Інко» Мірошников не любить згадувати про епізод з «Авалем». «Федір досягнув неймовірних успіхів у бізнесі, зовсім не уявляючи предмета діяльності, – зазначає ексбанкір. – Він дуже швидко все схоплював на інтуїтивному рівні».
БАНКІР
У пострадянській Україні, економіку якої на початку 1990-х знищувала гіперінфляція, доступ до дешевих державних ресурсів був одним із найпоширеніших способів нагромадження капіталу.
У 1993 році споживчі ціни підскочили на 10 256%. Гіганти радянської індустрії зупинялися. Зате банки, які або накачалися державними кредитами під сміховинно низькі відсотки, або зуміли залучити бюджетні гроші в капітал, процвітали. Дотепер дожили одиниці. І серед них – дітище Шпига.
Засновник «Авалю» вмів знаходити правильних людей і підтримувати знайомства на різних щаблях. Свою команду він зібрав із перевірених комсомольських кадрів. «Добре знаючи весь керівний склад і навіть кадровий резерв колишніх обласних осередків комсомолу, [Шпиг] поступово підтягував до роботи під знаменом «Авалю» найпрагматичніших і найдосвідченіших колег», – зазначено в корпоративній історії, виданій до 25-річного ювілею «Авалю». Шість із семи перших обласних дирекцій «Авалю» очолили колишні високопосадові комсомольці. А вже вони залучали до банку своїх знайомих – директорів підприємств та організацій.
Ставка на комсомольців давала розуміння про фінустанову і керівникам національного рівня. У 1994 році в назві «Авалю» з’явилося слово «поштово-пенсійний». Ініціатором був міністр зв’язку Олег Проживальський. Йому був потрібен банк для виплати пенсій і обслуговування підвідомчих підприємств. Окрім «Авалю», у шорт-листі було ще два банки, назв яких ексміністр уже й не пригадує. На його прохання голова СБУ Євген Марчук «пробив» Шпига. «За три дні телефонує мені Марчук і каже: там нормальні хлопці, колишні комсомольці, порядні, – згадує Проживальський. – Можеш працювати з ними».
Мінзв’язку, за словами ексміністра, ввійшло в капітал «Авалю» з часткою 51%, яка до 2004 року розмилася до 3%, а грошей на викуп додемісії у держави ніколи не було. «Федір просив мене поговорити з тими, хто прийшов після мене, – розповідає колишній міністр. Але вони, на жаль, не реагували, і контроль було втрачено».
1998 року Шпиг став народним депутатом, пройшовши по одномандатному округу на Чернігівщині. У парламенті він записався до фракції Народно-демократичної партії, яка на виборах ледве набрала 5%, але мала свого прем’єра – Валерія Пустовойтенка. Надалі він встиг побувати членом різних провладних фракцій – від «Єдиної» до «Нашої України». З розпуском парламенту 2007 року закінчилася й майже десятирічна депутатська кар’єра Шпига.
ЛІДЕР
48-річна Катерина Рожкова, яка з 2016-го працює заступником голови НБУ, влаштувалася в «Аваль» відразу після Київського національного економічного університету.
Вчорашня студентка швидко просувалася по службі. У 1998-му – економіст, у 1999-му – начальник відділу, а незабаром – голова цілого фінансового департаменту. «Підійматися щаблями кар’єри в «Авалі» було доволі легко, – розповідає Рожкова. – Був би драйв і бажання щось робити». За її словами, це стосувалося всіх, хто пропонував цікаві ідеї і свіжі підходи. В провадження меритократії в «Авалі» – заслуга Шпига, який, на думку Рожкової, і сам фонтанував ідеями. «Він навчив нас виходити із зони комфорту, нескінченно придумувати щось нове», – згадує вона. «Шпиг ніколи не був задоволений роботою команди, – зауважує Вовченко. – Постійно пропонував – давайте те, давайте це». «Він навчив мене вірити в себе і бути сміливою», – каже Марина Курилець, яка пропрацювала в «Авалі» понад 10 років. Нині вона – заступник голови правління Міжнародного інвестиційного банку, який контролює Петро Порошенко.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
Вовченко розповідає такий епізод. На початку 2000-х на черговому засіданні правління Шпиг шокував присутніх словами: «Ми не маємо залежати від залишків на рахунках Пенсійного фонду». За кілька років до цього «Аваль» став головним банком з обслуговування ПФУ, розгорнувши мережу з майже півтори тисячі відділень для виплат пенсій. «Ми йому: це ж неправильно!» – згадує Вовченко. Гроші держструктур залишалися для комерційних банків істотним ресурсом. Сам «Аваль» вистояв у кризу 1998-го тільки завдяки тому, що обслуговував великі держструктури – митницю, Пенсійний фонд, «Укрпошту».
На відміну від молодших партнерів, Шпиг із його зв’язками у владній верхівці і депутатським мандатом добре розумів ненадійність держави як партнера. Він стояв на своєму: треба покінчити із залежністю від великого клієнта. Аргументи підкинуло керівництво Пенсійного фонду, яке розглядало «Аваль» як дійну корову і вимагало великих, до $20 млн, кредитів на покриття своїх дефіцитів.
І «Аваль» помчав. «Ми почали нарощувати клієнтську базу, залучати депозити фізосіб», – розповідає Вовченко. Усередині банку створили новий роздрібний напрям, перебудували під нього всю IT-структуру, першими почали приймати перекази Western Union, наростили емісію пластикових карт.
Клієнтів шукали всюди. У Туреччині заборонені азартні ігри, і заможні турки занадилися ходити на яхтах в Одесу по адреналін. Авалівці не тільки налагодили перекази грошей на карти гральних туристів, а й возили їх із порту до казино і назад.
Коли летиш стрімголов уперед, помилки неминучі. «У Шпига була важлива риса – він умів прощати», – розповідає Євген Плотиця, який працював в «Авалі» з 1993 по 2004 рік. Після російського дефолту 1998 року в «Авалю» «завис» великий депозит у російському банку «Оптимум». Саме Плотиця вибрав цього партнера, адже йому сподобалися технології фінустанови і молоді хлопці, які керували банком. «Федір Іванович тоді сказав: «Женю, працюй, а цим питанням займатимуться інші» – і відправив до Москви людей, які могли цю проблему розв’язати», – згадує Плотиця. Усе закінчилося добре: «Оптимум» й інші російські боржники розрахувалися з «Авалем» держоблігаціями, які згодом вдалося обернути на кеш.
ПРОДАВЕЦЬ
Про продаж банку Шпиг задумався наприкінці 2004 року. У розпал Помаранчевої революції люди побігли забирати свої вклади. За кілька днів тільки з «Авалю» клієнти винесли 500 млн грн, або восьму частину депозитів фізичних осіб.
Шпиг уже не керував банком, а був народним депутатом і з липня 1999 року – членом Ради НБУ. Саме він переконав Нацбанк заборонити дострокове зняття вкладів восени 2004-го. НБУ видав «Авалю» стабілізаційний кредит і врятував від краху, але Шпиг вирішив, що з нього досить. Він оголосив правлінню, що вони продають банк.
Інфографіка Леонід Лукашенко
Момент був украй слушний. Помаранчева революція закінчилася перемогою прозахідних сил, Україна купалася в променях слави. У січні 2005 року Fitch і R&I підвищили рейтинги довгострокових зобов’язань України з B+ до BB-. «Аваль» був найкращим з того, що тоді можна було купити», – говорить Володимир Лавренчук, який очолив банк після того, як його придбали австрійці. За обсягом активів і депозитів населення «Аваль» поступався тільки ПриватБанку.
Шпиг любив брати на роботу людей з променистими очима. Замість поважних інвестбанкірів він залучив до пошуку покупця маловідому фірму FinPoint.
Інвестбутик, що на той момент існував тільки два роки, влаштував справжній турнір між австрійськими банківськими групами Raiffeisen і Erste.
Боротьба за право купити «Аваль» відбувалася в режимі реального часу. «Акціонери сиділи в кабінеті Федора Івановича і протягом доби отримували повідомлення від потенційних покупців із мільйонними пропозиціями», – розповідає партнер FinPoint Сергій Будкін. Стартова ціна виросла з $550 млн до $1 млрд.
«Erste Group погодилися дати на кілька десятків мільйонів більше», – розповідає Будкін. Зате Raiffeisen пропонував заплатити швидше. Молодші партнери схилялися до оферу Erste, але Шпиг зумів їх переконати, вперше розповідає про це Будкін. «Федір Іванович правильно оцінив ситуацію: можна продати банк дорожче, але ймовірність отримати гроші буде меншою», – говорить він.
Далі трапилася ще менш звична для українського ринку історія: продавці «Авалю» сплатили 15% податку в держбюджет. Лавренчук, який очолив банк після приходу австрійців, знизує плечима: «Шпиг не міг вчинити інакше, він був патріотом». За словами Вовченка, це була принципова позиція засновника «Авалю». «Ми навіть не сперечалися на цю тему», – зауважує він.
FinPoint після операції перейшов до «вищої ліги» в інвестбанкінгу. «Шпиг змінив моє життя», – каже Будкін, якому на момент завершення угоди виповнилося 39 років.
Шпиг, який володів 25% «Авалю», і дев’ять його партнерів стали офіційними мультимільйонерами.
СТАРШИЙ ПАРТНЕР
Рожкова називає Шпига людиною-магнітом. «Він умів об’єднувати навколо ідеї дуже різних людей і вести їх вперед», – говорить вона.
Із продажем «Авалю» братство його колишніх акціонерів не розпалося. У вересні 2019 року на лівому березі Дніпра відкрився великий торговельний об’єкт – ТРЦ River Mall. На церемонію з’їхалися десятки колишніх авалівців. І це невипадково: ТРЦ – чергова інвестиція ексакціонерів банку. Майже всі вони продовжують працювати разом, а деякі навіть живуть в одному котеджному селищі в Погребах за Києвом.
Їхні найвідоміші спільні проєкти – холдинг «Молочний Альянс», клініка «Оберіг» та мережа кінотеатрів IMAX «Планета Кіно».
Команда Шпига вміє будувати великі об'єкти. На фото торгово-розважальний центр River Mall - один з найбільших в країні. Фото rivermall.ua
Як їм вдалося пропрацювати разом стільки років і не розійтися? «Ми домовилися, що йдемо далі такою ж командою, і всіх це влаштовувало», – пояснює Вовченко. У нових бізнесах частки акціонерів розподіляються так само, як це було в «Авалі»: найбільший, 25%, пакет у Шпига, в інших – менше.
Друга причина – об’єднувальна постать Шпига. «Він завжди знаходив компромісне рішення, яке гармонійно тримало команду разом», – каже Віктор Горбачов, ще один молодший партнер Шпига. «Він балансував і, як конденсатор, спочатку накопичував енергію, а потім її віддавав», – пригадує Вовченко.
Останнє слово завжди було за головним акціонером. «Це як аксіома», – продовжує він. «Він умів переконувати і ніколи не кричав», – додає Плотиця.
Шпиг, за словами Вовченка, не любив відкритих конфліктів, завжди намагався домовитися, зокрема і з противниками. Навіть якщо позов має гарні судові перспективи, на це піде кілька років, а компроміс дасть змогу вирішити питання значно швидше. «Шпиг – командний гравець», – каже Галина Оліфер, котра очолювала колись Київський банківський союз, до Наглядової ради якого входив і засновник «Авалю». Багато років Шпиг спонсорував дитячий аматорський футбол. Ліга «Шкіряний м’яч», яка завдяки підтримці Шпига дожила в
Україні до наших днів, бере свій початок від Всесоюзного турніру дитячих команд, організованого 1964 року під егідою ЦК ВЛКСМ.
Дитячими іграми справа не обмежувалася: серед української еліти футбол досі значно популярніший за оперу. І в ювілейних книгах, виданих обмеженим тиражем, Шпиг раз у раз з’являється поруч із тодішніми можновладцями у футбольному антуражі.
Успішний функціонер, Шпиг знав, як бути і просто людиною. «Одного разу йому зателефонували з якоїсь дитячої команди в Чернігівській області, – згадує Кулеба. Поскаржилися: завтра матч із білорусами, а поле заросло травою по коліна і трактор зламався. Ми зупинилися біля пошти. Шпиг дістав з кишені п’ять тисяч гривень і надіслав їм на техніку».
Опубліковано у першому номері журналу Forbes (червень 2020)
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
