Ніжний жіночий голос (з турботою):
«Вы там хоть кушаете?»
Чоловічий: «Да, грабим дома, все нормально».
З перехоплень
На початку 2000-х гарвардський економіст Андрій Шлейфер разом із політологом Деніелом Трізманом присвятили Росії статтю «Нормальна країна». Автори доводили, що Росія – звичайна країна-середняк, яка за рівнем корупції мало відрізняється від Болгарії та Литви, за рівнем злочинності – від Фінляндії, за концентрацією влади – від президентських республік Аргентини чи Бразилії. З урахуванням важкої історичної траєкторії і травми 1990-х це дуже пристойний результат, і немає жодних причин для Russianoia, констатували Шлейфер і Трізман.
Сьогодні ці висновки не викликають нічого, крім кривої посмішки. Один із найбільш цитованих економістів світу виявився короткозорішим за нечисленну «демшизу», яка навідріз відмовлялася визнавати нормальність килимових бомбардувань Чечні, відновлення радянського гімну та полковника КДБ на чолі країни із величезним ядерним арсеналом.
Російсько-українська війна показала, що міркування про failed states, які базуються на кількісних викладках, позбавлені передбачувальної сили. Як і у випадку з «Нормальною країною», мали рацію не ті, хто на підставі військової та економічної статистики чекав російського параду в Києві через три дні після вторгнення, а ті, хто спирався на такі погано квантифіковані поняття, як «гідність», «справедливість», «любов до рідної землі».
Після того, як останній російський солдат залишить Україну та інші окуповані території, перед світовою спільнотою постане питання, як перевлаштувати простір Північної Євразії, позначений на картах як «Російська Федерація». «Втрачено відповідь на запитання «Навіщо Росія?», – пише російський публіцист Олексій Рощин, який не страждає на симпатії до України. – Всі наявні… відповіді, накопичені впродовж нашої історії, разом втратили сенс… Нам нема про що говорити один з одним, у нас немає ні спільних цінностей, ні спільної мови, ні спільної культури».
Що має виникнути на місці путінської диктатури, аби людство погодилося мати із цим справу? Навчені гірким досвідом, відповідь на це питання ми повинні шукати, спираючись на базові інтуїції про добро і зло, а не на технократичні теорії, що заперечують роль індивіда в історії.
Трансформація імперського простору відбуватиметься на тлі одразу кількох катастроф.
Воєнна катастрофа
Відставні генерали попереджали Путіна, що вторгнення в Україну поставить під питання саме існування Росії. Хоч би який компонент узяти – від логістики та утримання військової техніки до стратегії та військових навичок – російська армія продемонструвала нездатність перемагати у війні проти іншої регулярної армії.
Після низки маленьких переможних війн, розвʼязаних Путіним, зʼясувалося, що російські «силовики» сильні лише проти єдиного ворога – внутрішнього. Імперію захищає лише відсутність охочих на неї напасти.
Моральна катастрофа
Люди, що живуть у Росії, багато років відучувалися від ціннісних суджень. Школярі доносять на вчителів. Попи благословляють безглузду бійню. Пропагандисти бʼються у кровожерливій істериці. Дружини та матері умовляють своїх чоловіків воювати, «щоб Україна не напала». Обивателі придушені тваринним страхом і мріють лише про єдине – дожити до ліпших часів.
Соціальна катастрофа
Як показала війна, стратифікація російського суспільства найкраще описується рядком Лермонтова «страна рабов, страна господ». Погано навчені, голодні, без найменших моральних гальм солдати вражені благополуччям київських передмість. Політичне керівництво байдуже до відправленої вмирати біомаси.
Культурна катастрофа
Знаменита російська культура мертва. Вона тепер не живить моральну і політичну уяву нащадків – чи то з їхньої недбалості, чи то через закінчення терміну придатності. Класичні письменники, композитори, художники, чиї ікони висять у російських школах, – статисти на пропагандистських заходах. Толстой і Достоєвський перетворилися на спільників Соловйова та Симоньян.
Інтелектуальна катастрофа
Образ майбутнього в путінській РФ створено клікою реконструкторів-трієчників. Сталінізм-православʼя-народовладдя – гримуча суміш найзадушливіших ідей імперії Романових та СРСР. «Прекрасна Росія майбутнього» Навального – набір красивих картинок. Вони можуть стати в пригоді на виборах, але після Путіна питання стоятиме не про електоральну політику. Питання про перевинаходження всього життєвого устрою на величезному просторі, мешканці якого не мають жодного уявлення про те, як це – жити не в імперії.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
