Потенціал виробництва біометану в Україні оцінюється в 7,8 млрд куб. м на рік (25% нинішнього споживання природного газу в країні). На сьогодні це один із найдешевших відновлюваних газів, який абсолютно готовий для закачування в газову мережу України
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Все частіше європейські організації визнають недосяжність швидкого переходу на відновлювану енергію та повної відмови від викопного палива, зокрема природного газу. Причина – різні історичні, географічні, економічні, ресурсні передумови кожної окремої держави. Немає єдиного універсального плану для всіх країн на шляху декарбонізації.
Нещодавно асоціація Gas Infrastructure Europe (GIE) проаналізувала роль природного газу та існуючої газової інфраструктури в країнах Центральної та Східної Європи в контексті зменшення шкідливих викидів в атмосферу. Результати дослідження зводяться до висновку: якщо ми прагнемо забезпечити кліматичний нейтралітет до 2050 року, то в процесі декарбонізації Європи необхідно враховувати особливості всіх держав. І газовій інфраструктурі в цьому підході відведено важливу роль як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Зокрема, на етапах:
- поступової відмови від вугілля і переходу на природний газ до 2030 року;
- заміни природного газу відновлюваними та низьковуглецевими газами до 2050-го.
На першому етапі декарбонізації саме використання природного газу відіграватиме ключову роль як оптимальне рішення для швидкого та найменш витратного способу скорочення забруднення атмосфери. На сьогодні Україна претендує на звання найгіршого забруднювача Європи з 27 країн-членів ЄС, Великої Британії, Туреччини, а також країн-членів Енергетичного співтовариства. Це пов’язано з використанням вугілля для генерації електроенергії.
Ще одне суттєве джерело забруднення – транспорт на дизелі та бензині. Альтернатива цьому паливу – стиснений природний газ (CNG – СПГ), а в майбутньому й біометан. Цей вид палива екологічніший за бензин, дизель чи популярний серед українських автовласників скраплений пропан-бутан (LPG, або автогаз) і значно доступніший за відновлювані джерела енергії. Крім того, використання існуючої газової інфраструктури пропонує економічно ефективне рішення для споживачів, що важливо для соціального сприйняття змін.
Навіть великі компанії на кшталт British Petroleum звертаються до Єврокомісії з проханням визнати переваги природного газу. Йдеться як про опалення будинків, так і про роботу електростанцій на газі та балансування відновлюваних джерел енергії. Наразі комісія розробляє стратегію досягнення нульового показника до 2050 року та розмірковує, чи варто відмовлятися від інвестицій у газові станції. У той же час міністри енергетики з найбагатших країн світу (G7) вже домовилися припинити фінансування нових розробок вугілля. Тож відступати нікуди.
Щодо другого етапу, то щоб за 30 років досягти вуглецевої нейтральності, слід почати з доступних та масштабованих технологій, таких як біометан. І не чекати, доки збільшаться обсяги виробництва інших відновлюваних газів, зокрема зеленого водню.
Біометан – це той самий метан, але отриманий не з газових родовищ, а утворений в процесі метанового бродіння біомаси чи біовідходів, твердих і рідких органічних відходів: на звалищах, болотах, у каналізації, вигрібних ямах тощо. Його можливо добувати з відходів тваринництва, харчової промисловості, стічних вод та твердих побутових відходів (відсортованих, без неорганічних домішок та домішок неприродного походження). Тобто застосовувати можна будь-які місцеві природні ресурси.
Біометан, як повний аналог природного газу, може бути використаний для виробництва теплової й електричної енергії, а також як сировина для хімічної промисловості. Його застосування для громадського транспорту може значно знизити забруднення повітря у великих містах. Причому біометан доцільно використовувати не лише в автомобільному, але й у водному та залізничному транспорті, не тільки в стисненому, але й у скрапленому стані. Крім того, біометан можна експортувати українською газотранспортною системою до ЄС, де він користується значним попитом.
Біометан відкриває нові можливості для аграрного сектору країни. Потенціал виробництва біометану в Україні оцінюється в 7,8 млрд куб. м на рік (25% нинішнього споживання природного газу в країні, що становить майже такий обсяг газу, який Україна щорічно імпортує). Тож цілком може бути створено новий, інноваційний, експортноорієнтований сектор економіки зі значною кількістю нових робочих місць (переважно у сільській місцевості).
Україна може запропонувати найдешевшу сировину для виробництва біометану. Наразі його вартість складає від $500 до $700 за 1000 кубометрів і поступово знижується. В середньому вартість біогазових проектів – приблизно 2500–3000 євро на 1 кВт електричної потужності. Аналогічні інвестиції потрібні й у біометановий завод. Тут не буде двигунів із виробництва електроенергії, але будуть системи очищення біогазу до біометану.
Інвесторами в біометанові проєкти можуть бути ті, хто вже вклав кошти в біогазові установки. Переважно це вітчизняні інвестори, які мають власну й недорогу сировину. А зробити з біогазової установки біометанову – один невеликий крок. Треба додати технологію очищення біогазу від СО2. Тому прогнозую, що і біометанові заводи будуватимуть насамперед вітчизняні інвестори, які так чи інакше пов’язані з сільським господарством. Також можуть зацікавитися енергетичні компанії, які домовляться з власниками сировини.
Є кілька причин розвивати цей напрямок в Україні. Перша – на сьогодні це найдешевший із можливих відновлюваних газів. Друга – по біометану ми реально можемо конкурувати з іншими країнами. Третя – він абсолютно готовий для закачування в газову мережу на відміну від водню. Проте на сьогодні в українському законодавстві немає навіть терміну «біометан». Тож для початку слід надати біометану «законний статус» в Україні.
Прагматичне та реальне майбутнє – це не відмова від газу і газової інфраструктури, а поступове зменшення його використання і розширення можливостей існуючої інфраструктури по-новому. Це 30-річний перехід, у якому фізична та економічна доступність мають вирішальне значення.
Кожна країна рухається до декарбонізації по-різному: хтось може дозволити собі «автобани» на цьому шляху, а комусь поки що доступні лише середня швидкість і менш якісні дороги. Проте пункт призначення спільний – конкурентоспроможна енергетична система Європи, вільна від викидів.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
