30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 1994 рік
Це були великі чорні ящики, згадує перші мобільні телефони засновник «Київстару» Ігор Литовченко. «Було модно класти їх на стіл у ресторані, аби офіціант розумів, що перед ним найповажніша людина в місті», – розповідає він. У 1994 році разом з Юрієм Тумановим Литовченко зареєстрував телекомунікаційну компанію, що стала найбільшим мобільним оператором в Україні.
Майбутній засновник мережі «Алло» Дмитро Деревицький займався тоді дистрибуцією жуйок, кави і шоколадних батончиків. Поява мобільного звʼязку стала для нього стимулом вийти за межі рідного Дніпра. «Мобільний звʼязок дуже прискорив розвиток бізнесу в Україні», – говорить творець однієї з найбільших українських мереж із продажу мобільних телефонів та іншої дрібної електроніки.
Перші апарати коштували близько $3000, згадує співвласник компанії Biopharma Костянтин Єфименко. Такий мав керівник страхової компанії «Вексель», у якій він працював. «Я не думав, що колись матиму стільки грошей, щоб купити мобільний, – розповідає бізнесмен. – Я сфотографувався з апаратом, а потім з гордістю показував фото мамі».
Перша мобільна Nokiа Валерія Маковецького, засновника мережі «Фокстрот», важила понад 2 кг. Пристрій потрібно було носити за ручку, а витрати на звʼязок доходили до $500 на місяць, згадує Маковецький. Єфименко заробляв тоді близько $100 на місяць.
Компанія Литовченка витратила три роки на те, аби отримати ліцензію і побудувати мережу. У 1997 році вона стала другим мобільним оператором в Україні після UMC (нині Vodafone). Конкуренція потягла за собою падіння цін на послуги, каже Деревицький. «Київстар» перший запровадив посекундну тарифікацію і скасував плату за дзвінки всередині мережі.
У 2000-му кількість абонентів «Київстару» перевалила за 1 млн, у UMC було 800 000, каже Литовченко. У чому секрет успіху? Стартувавши 1992 року, UMC поводився як самовпевнений монополіст, вважає Деревицький. «Перемагають не ситі й багаті, а голодні і злі, – міркує Литовченко. – Ми були такими і дуже хотіли стати першими».
Це були великі чорні ящики, згадує перші мобільні телефони засновник «Київстару»Ігор Литовченко. «Було модно класти їх на стіл у ресторані, аби офіціант розумів, що перед ним найповажніша людина в місті». Фото Getty Images
Українські військові на репетиції параду до Дня Незалежності, 19 серпня 1994 року. Фото Getty Images
Біл Клінтон, Борис Єльцин та Леонід Кравчук 14 січня 1994 у Москві після підписання «Тристоронньої заяви» про скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України. Фото Getty Images
Недоброзичливці називали «Київстар» «Кучмастаром»: партнер Литовченка Туманов – зведений брат дружини другого президента Людмили Кучми. Заступником директора компанії з маркетингу працювала дочка Кучми Олена. «Вона вигадала prepaid-сервіс Ace & Base, за рахунок якого ми виграли», – розповідає Литовченко. Бізнесмен запевняє, що наявність родинних звʼязків із президентом «Київстару» нічим не допомагала. «Прокуратура навідувалася до нас раз на місяць, постійно щось перевіряли», – розповідає він.
Влітку 2014-го Литовченко пішов з посади президента «Київстару». Свою частку в компанії він продав ще 2005-го. Зараз він займається «інтернетом речей»: його компанія IoT Ukraine впроваджує розумні датчики в комунальному та сільському господарстві. У четвертому кварталі 2020 року послугами мобільного звʼязку від «Київстару» користувалося майже 26 млн абонентів.
Валерій Маковецький: З чого починається «Фокстрот»
Мене завжди цікавила техніка. За радянських часів я займався записом відеокасет. Потім почав продавати відеомагнітофони, факси, телефони. Мій партнер Геннадій Виходцев постачав українську техніку до Польщі.
Із розпадом Радянського Союзу ми почали возити техніку з Еміратів. Уперше я полетів у Дубай 1992 року. Тоді це було село, але там змогли організувати великий оптовий хаб для Африки та країн Перської затоки. Була велика конкуренція між продавцями, тому вони давали непогані ціни, і, що найважливіше, – в кредит.
Ми возили на Іл-76 – цього добра від радянської армії залишилося багато – по $1,5–2 за кілограм. Перевезення організовували дві туристичні компанії. Літак вміщував 40 т вантажу.
З 1997 року ми фрахтували вже практично весь літак для себе.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
