Категорія
Компанії
Дата

Бриндзя, черешня і кавун. Як в Україні розвиваються географічно захищені товари

 У Карпатах є незвичайна посада: «депутат полонини». Члени громади обирають його стежити за станом гірської ділянки, яку спільнота використовує для випасу худоби.

«Депутат» відповідає за те, щоб дорога до ділянки була проїжджою, будівлі для пастухів і худоби не руйнувалися, а простір був чистим. Гірському самоврядуванню сотні років, воно не зникло навіть за часів СРСР. Господарі овець підкоряються депутату, коли потрібно прибрати або щось полагодити на пасовищі. Ще одній громадській посадовій особі – «ватагу» вони довіряють розподіляти між ними молочну сировину, отриману від тварин на пасовищі.

Ця історія цілком могла б потрапити в книгу нобелівської лауреатки Елінор Остром «Управління спільним. Еволюція інститутів колективної дії». Вона досліджувала питання управління колективним майном, дійшовши висновку, що приватизація і держуправління не єдині варіанти економічно обґрунтованого управління ресурсами.

Ось головні висновки Остром. Якщо спільнота невелика, її члени здатні домовитися про правила і дотримуватися їх. У такому разі громада може керувати спільним майном ефективніше і справедливіше, ніж приватний бізнес або держава. У громади, доводила Остром, є потужні стимули для успішного розв’язання проблем: від винахідливості її членів і їхньої здатності знайти спільний знаменник залежить загальна вигода й майбутні доходи.

Історія колективного майна карпатських скотарів триває. Наприкінці минулого року вони зареєстрували марку із захищеним географічним походженням (PDO) – «Гуцульська овеча бриндзя». Виробляти і продавати такий продукт можуть члени спеціально створеної Асоціації виробників традиційних карпатських високогірних сирів. Це збереже традиційний промисел і дасть змогу зробити його більш економічно привабливим, впевнений ініціатор об’єднання Анатолій Павлюк.

Географічний захист став можливим після підписання Асоціації між Україною і Євросоюзом. У ЄС заведено брендувати локальні продукти, щоб підняти їхню вартість і захистити від витіснення харчовими гігантами. Так, наприклад, збереглися сири пармезан і рокфор.

«Захищені» локальні товари дорожчі, ніж вироблені індустріальним способом. Сири із захищеним географічним походженням коштують у 2,5 рази вище, ніж фабричні, каже Ганна Антонюк, експерт проєкту «Географічні зазначення в Україні».

У реєстрі ЄС приблизно 3500 найменувань продуктів із географічним захистом. В українському поки тільки «Гуцульська овеча бриндзя». На різних етапах географічної прив’язки ще вісім продуктів, серед них черешня, кавуни, вина, сир і мед. Процес рухає проєкт «Географічні зазначення в Україні», який фінансує Євросоюз.

Інфографіка Леонід Лукашенко

Інфографіка Леонід Лукашенко

Для того щоб розпочати реєстрацію географічного захисту для продукції, підприємці мають створити організацію і розробити кілька документів. Головний – специфікація, або технологічна карта продукту, в якій описані всі етапи його створення.

«Гуцульська овеча бриндзя» може бути виготовлена тільки з молока овець, які паслися на висоті понад 700 м. Там немає ріллі, а значить, у повітря не потрапляють пестициди, пояснює Павлюк. Сир потрібно витримувати 7–14 днів, сіль додавати з розрахунку 20–30 г на кілограм.

Створення специфікацій – найбільш конфліктний етап процесу реєстрації. Наприклад, Асоціація виробників херсонського кавуна майже рік домовлялася про те, які саме сорти вважати «канонічними». Останнім часом там культивують американські гібриди, пояснює Ярослав Андрєєв, експерт проєкту ЄС «Географічні зазначення в Україні». Тому географічно захищена назва «Херсонський кавун» тільки на початку шляху до реєстрації.

Інший камінь спотикання для виробників херсонських кавунів – зрошення. За меншої кількості води й підживлення падає врожайність. Якщо поливати й удобрювати більше, то плід втрачає солодкість. А саме вміст цукру не менше ніж 12% відрізняє херсонські кавуни від побратимів з інших регіонів. Цукор накопичується завдяки великій кількості сонця й особливому складу ґрунту, піщаного й малопродуктивного.

На відміну від ґрунту, на якому вирощують кавуни конкуренти херсонців. Зміна клімату уможливила цю культуру навіть у центральних регіонах України. А там чорнозем, і врожайність вища, ніж у Херсонській області. Пропозиція зростає швидше за попит і за витрат 90 коп. на 1 кг, кавуни гуртом коштують 1 грн, каже Олександр Бритвін, керівник господарства «Лиманське» з Херсонської області. «Географічне зазначення – це для нас «парасолька», під якою ми могли б сховатися від цих ризиків», – пояснює він. Солодші кавуни і ціну матимуть вищу, сподівається підприємець.

Бритвін – один із шести херсонських фермерів, які повірили в історію з географічним захистом. Десятки їхніх колег, які вирощують кавуни на Херсонщині, не бажають зайвої суєти або не готові обмежувати урожай.

Зміни клімату стали поштовхом для створення ще одного географічного бренда – «Мелітопольської черешні». Через потепління ягоди почали вирощувати в різних регіонах країни. В урожайні роки ціна падає нижче за собівартість. Наприклад, у 2018 році гуртова ціна була 12-25 грн за кг за собівартості 20 грн.

Конкурентна перевага мелітопольської черешні – вона солодша, а значить, її ціна може бути більшою, ніж у ягоди з інших регіонів. В об’єднання, створене для її географічного захисту, увійшли 12 фермерів. Спочатку було 25. Відпали ті, хто не хоче вирощувати менше черешні. Згідно з розробленою специфікацією під визначення «мелітопольська» потрапляє ягода, вирощена класичним способом, який дає меншу врожайність, ніж «інноваційний».

Одна з передумов для успіху у використанні колективного ресурсу – здатність членів спільноти відмовитися від вигоди в поточному періоді заради заробітку в майбутньому, зазначала Остром. Ця здатність залежить від впевненості спільноти в завтрашньому дні. Що вона менша, то більше люди схильні знецінювати майбутню вигоду.

Умова №1. Вівці пасуться на висоті не менш 700 метрів. Тут не розорано, тому немає пестицидів. /Фото Getty Images

Умова №1. Вівці пасуться на висоті не менш 700 метрів. Тут не розорано, тому немає пестицидів. Фото Getty Images

Відомий приклад невдачі в управлінні спільним – занепад торговельних марок грузинського вина, які були популярними в Радянському Союзі: «Цинандалі», «Кіндзмараулі» і т. д. Щоб забезпечити стабільну якість цих марок, реформатори пропонували виноробам колективно володіти кожним конкретним брендом і захищати його. Не домовилися, і як наслідок у грузинському виноробстві сьогодні задають тон виробники нових марок із контрольованим географічним походженням.

Недовіра – одна з головних причин невдач при спробі ефективного використання колективного ресурсу, пише Остром. Люди більше довіряють один одному в тих спільнотах, де не заведено обманювати. Якщо це не вважається особливим гріхом, то кожен буде чекати, що сусід неодмінно шахраюватиме.

В українській історії теж є такі приклади. Тільки через недовіру забуксувала реєстрація «Меду Закарпаття». Підприємці, які виробляють цей продукт, не хочуть розлучатися з інформацією про те, у яких саме точках вони ставлять вулики. Побоюються, що туди налетять інші виробники меду зі своїми бджолами, розповідає Віктор Папп, заступник голови закарпатської Спілки пасічників «Срібний край». Питання географічного захисту меду зависло в повітрі.

Об’єднуватися і довіряти один одному українським фермерам заважає радянське минуле, вважає Ольга Трофімцева, яка займалася геобрендами як заступниця міністра АПК. Нелюбов до спільного ведення справ особливо сильна в селі, адже там насильно змушували об’єднуватися в колгоспи. На думку Трофімцевої, це проблема поколіннєва, і молоді фермери будуть більш схильні до того, аби спільно досягати цілей. І звичайно, не завадять історії успіху.

«Коли ми зможемо показати зростання прибутку, нас стане в 10 разів більше», – переконаний херсонський фермер Бритвін. Що може бути кращим мотиватором до співпраці, ніж спільна вигода?  

Опубліковано в другому номері журналу Forbes (липень-серпень 2020)

Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків